Номер справи 663/1673/18 Головуючий в І інстанції Клімченко М.І.
Номер провадження 22-ц/819/328/2021 Доповідач Полікарпова О.М.
13 вересня 2021 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого суддіПолікарпової О.М.
суддівВоронцової Л.П.
Ігнатенко П.Я.
секретарЛитвиненко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області у складі судді Клімченка М.І. від 17 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_3 до Новомиколаївської сільської ради Скадовського району Херсонської області, Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лідія», ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Скадовського нотаріального округу Шершукова Наталя Володимирівна про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно,
У червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , Новомиколаївської сільської ради Херсонської області, СВК «Лідія», третя особа: приватний нотаріус Скадовського нотаріального округу Шершукова Наталя Володимирівна про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 . Свідоцтво про народження видане в Республіці Вірменія 06.07.1991 року на російській мові. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про державну реєстрацію встановлення батьківства вказано, що ОСОБА_4 визнав себе батьком ОСОБА_5 і останньому дано прізвище ОСОБА_6 . Прізвище ОСОБА_6 перекладено з російської мови у померлого батька як ОСОБА_7 , а у сина - ОСОБА_6 . Тому необхідно встановити факт, що спадкодавець ОСОБА_4 є батьком спадкоємця ОСОБА_3 . Після звернення ОСОБА_3 заведена спадкова справа, але нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке складається з житлового будинку в АДРЕСА_1 . Згідно довідки БТІ права власності на будинок не оформлено, між тим є довідка СГВК «Лідія» про передачу 19.06.1978 р. житлового будинку на підставі договору у власність ОСОБА_4 .
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив:
встановити факт родинних відносин між ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_3 ;
визнати право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 17 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено факт, що померлий ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доведено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 та спадкоємцем першої черги за законом, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано в судовому засіданні належними доказами представником відповідачки ОСОБА_1 . Тому суд вважав, що існують підстави для визнання права власності в порядку спадкування за ОСОБА_3 на весь житловий будинок.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу. Апелянт вважає недоведеним факт родинних відносин між позивачем та спадкодавцем ОСОБА_4 , оскільки у витягу з Державного реєстру актів цивільного стану щодо акту про встановлення батьківства позивач по-батькові значиться як ОСОБА_8 , а у паспорті - ОСОБА_9 .
Крім того вказує на відсутність у справі доказів, які підтверджують наявність у спадкодавця ОСОБА_4 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Апелянт також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом в інтересах ОСОБА_3 не підтвердила своїх повноважень, а участь у справі адвоката Савченко В.Б. суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства, оскільки у ОСОБА_10 , яка уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом Савченко В.Б. не було повноважень на передоручення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Судом першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , виданого 06.07.1991 року на російській мові, його батьком є ОСОБА_4 . В паспорті громадянина України виданому 18.06.1998 року Комсомольським РВ ХМ УМВС України в Херсонській області після перекладу прізвища позивач вказаний як ОСОБА_6 .
У витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про державну реєстрацію встановлення батьківства від 10.07.2019 року вбачається, що прізвище, ім'я та по-батькові позивача до встановлення батьківства ОСОБА_11 , а після встановлення батьківства - ОСОБА_6 , батько - ОСОБА_7 . Підстава встановлення батьківства - спільна заява батьків.
Відповідно до п.1 ч.1ст.315 ЦПК України суд вправі встановити факт родинних відносин між фізичними особами.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі постанови Пленуму) із змінами та доповненнями від 25.05.1998 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Встановлення факту родинних відносин в даному випадку необхідне позивачу для оформлення спадщини.
Посилання апелянта на невідповідність відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану щодо акту про встановлення батьківства відносно позивача відомостям, які внесені у паспорт громадянина України, колегія суддів до уваги не приймає. Апелянт по суті не спростовує твердження позивача про те, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 .
Крім того, з даних погосподарської книги та з довідки сільської ради вбачається, що ОСОБА_5 з 1983 року по 1987 рік, як син ОСОБА_4 періодично проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , чого відповідач не заперечує.
Отже факт родинних відносин позивача і ОСОБА_4 підтверджений належними доказами. В цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим.
Після смерті ОСОБА_4 за прийняттям спадщини в установлений законом строк звернулися його син ОСОБА_3 та співмешканка ОСОБА_1 .
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року, яке набрало законної сили встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 1984 року по 2017 рік, при чому ОСОБА_1 була зареєстрована у будинку по АДРЕСА_1 з 12.10.1977 року, тобто ще до того часу, коли він був переданий колгоспом ім. Кірова ОСОБА_4 під викуп.
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкодавцю ОСОБА_4 належав житловий будинок, який знаходився у АДРЕСА_1 , який він отримав у власність відповідно до договору №518 від 08.08.1983 року від колгоспу імені Кірова.
З відповіді БТІ від 24.10.2017 року вбачається, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 право власності на зазначений житловий будинок з надвірними будівлями не оформлено.
Відповідно до копій спадкових справ заведених приватним нотаріусом Скадовського нотаріального округу Шершуковою Н.В. за заявою ОСОБА_3 та приватним нотаріусом Скадовського нотаріального округу Урсол Л.А. за заявою ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 свідоцтво про спадщину нікому не видавалось через відсутність правовстановлюючого документу на житловий будинок з погосподарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Для вирішення питання щодо права власності на спадщину суд має встановити склад спадкового майна.
Як вбачається з матеріалів справи, 08 серпня 1983 року колгосп імені Кірова передав ОСОБА_4 , який працює в колгоспі житловий будинок загальною площею 60 кв.м під викуп за 9400 рублів.
З довідок Новомиколаївської сільської ради від 17 та 23 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_4 дійсно належав житловий будинок з господарським будівлями у АДРЕСА_1 та йому надавалась земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,16 га за вищевказаною адресою. Державний акт на право власності на вказану ділянку не виготовлений, земельна ділянка не приватизована.
Підставою видачі цієї довідки є дані погосподарської книги №1090.
За клопотанням представника позивача для перевірки вказаної у довідці інформації судом апеляційної інстанції витребувані та досліджені відомості щодо членства ОСОБА_4 в колгоспі ім. Кірова.
Згідно витягу з погосподарської книги №1090 станом на 1984 рік суспільна група господарства ОСОБА_4 - колгоспний двір. Голова господарства ОСОБА_4 - рядовий колгоспник, співмешканка ОСОБА_1 - рядова колгоспниця.
З трудової книжки колгоспника вбачається, що ОСОБА_1 з 1967 року по 31.12.1998 року була членом колгоспу ім. Кірова, який 03.12.1999 року реформовано в КСП «Лідія».
З особової картки ОСОБА_4 вбачається, що він був прийнятий у члени колгоспу ім. Кірова 27 березня 1983 року і працював до 2002 року (а з 03.12.1999 року - в КСП «Лідія»).
За даними погосподарських книг та довідки Новомиколаївської сільської ради позивач станом на 15.04.1991 року не був членом колгоспного двору, оскільки після служби в лавах РА до колгоспу не повернувся.
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.
Відповідно до частини першої статті 120 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦК Української РСР), майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.
Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 454/1187/17-ц.
Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Згідно з частиною другою статті 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.
Належність майна до суспільної групи колгоспний двір підтверджується відомостями з погосподарських книг.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).
За змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Члени колгоспу, які працювали у міжгосподарських організаціях, відносилися до суспільної групи колгоспників.
З урахуванням наявних у справі доказів колегія суддів приходить до висновку про те, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями є об'єктом спільної сумісної власності членів колгоспного двору - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а тому до спадщини належить Ѕ частина домоволодіння, яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 , оскільки інша частина належить на праві власності ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст.1264 ЦК України четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно частини 2 статті 1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги, оригінал правовстановлюючого документу на право власності на будинок у спадкодавця відсутній є підстави для визнання за ним права власності в порядку спадкування на Ѕ частину спірного домоволодіння.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.374, 376, 381 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 17 лютого 2020 року змінити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 житлового будинку з господарським будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині це рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.М. Полікарпова
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ П.Я. Ігнатенко
Повний текст постанови складено 21 вересня 2021 року.
Суддя О.М. Полікарпова