21.09.21
22-ц/812/1436/21
Провадження № 22-ц/812/1436/21
16 вересня 2021 року м. Миколаїв
справа № 2-362/2004
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Тищук Н. О.,
суддів Кушнірової Т.Б., Лівінського І. В.,
із секретарем Колосовою О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення місцевого Березнегуватського районного суду Миколаївської області, ухвалене 02 червня 2004 року суддею Молчановим О.Г. в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_2 до
ОСОБА_3
про поновлення строку для прийняття спадщини,
У травні 2004 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поновлення строку для прийняття спадщини.
Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина на земельну частку (пай) розміром 9,08 умовних кадастрових гектарів, що належала йому на підставі сертифікату серії МК № 0047904.
Посилаючись на те, що він є спадкоємцем померлого п'ятої черги, вступив в управління спадковим майном та ніхто інший за прийняттям спадщини не звертався, ОСОБА_2 просив поновити йому строк для прийняття спадщини та визнати за ним право власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Відповідачка ОСОБА_3 участі у судових засіданнях не приймала. Матеріали справи містять заяву, подану від її імені, про визнання позовних вимог.
Рішенням місцевого Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2004 року позов задоволено, ОСОБА_2 поновлено строк для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті дядька ОСОБА_4 . За позивачем ОСОБА_2 визнано право власності на земельну частку (пай) розміром 9,08 умовних кадастрових гектарів, яка належала ОСОБА_4 на підставі сертифікату.
У червні 2021 року з апеляційною скаргою на рішення звернулась ОСОБА_1 , яка просила рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог. Посилалась на те, що вона є спадкоємицею першої черги щодо майна померлого батька ОСОБА_4 , про смерть якого та про його право власності на земельну частку (пай) вона дізналась тільки рік тому. Зазначала, що суд задовольнивши позовні вимоги про визнання права власності, вийшов за межі позовних вимог, а не залучення її до участі у справі є порушенням норм процесуального права та обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Вказана апеляційна скарга прийнята судом на підставі частини першої статті 352 ЦПК України. Наявність у апелянтки порушеного права не перевірялась на підставі висновків Верховного Суду, яких він дійшов у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц про те, що суд лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу на таке судове рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апелянтка знала про смерть батька з 2000 року, оскільки він особисто повідомив її про це через сільську раду, а також знала про те, що саме він користується земельним паєм. Зазначав, що ОСОБА_1 відмовилась від спілкування з батьком ще за його життя, не претендувала на спадкове майно та не зверталась до нотаріальної контори за прийняттям спадщини.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 був дядьком позивача ОСОБА_2 (а.с. 5, 7, 8).
На підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 0047904 ОСОБА_4 за життя належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «1-ше Травня» розміром 9,08 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с. 3).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 4).
ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № НОМЕР_1 .
Рішенням місцевого Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2004 року ОСОБА_2 поновлено строк для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті дядька ОСОБА_4 та визнано право власності на земельну частку (пай) розміром 9,08 умовних кадастрових гектарів, яка належала ОСОБА_4 на підставі сертифікату.
19 лютого 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.
До участі в розгляді справи ОСОБА_1 не залучалась, про розгляд справи не повідомлялась. При поданні ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення місцевого Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2004 року, апеляційний суд був позбавлений можливості достеменно встановити чи були порушені її права, свободи, інтереси та обов'язки, що стало підставою для поновлення апеляційним судом строку на звернення з апеляційною скаргою.
Під час судового розгляду в апеляційному суді, особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 , пояснила, що проживала окремо від батька. Дізналась про смерть батька - ОСОБА_4 , який помер у 2000 році, тільки у 2005 році.
Згідно Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, норми цього кодексу застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (пункти 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень).
Враховуючи час смерті спадкодавця, а також те, що станом на 01 січня 2004 року спадщина після смерті ОСОБА_4 не була прийнята, до спірних правовідносин має застосовуватись ЦК України 2004 року.
На підставі частин 3,5 статті 1268 ЦК України може вважатись таким, що прийняв спадщину, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Між тим, з часу відкриття спадщини, у тому числі з моменту, коли апелянтка дізналась про смерть батька, будь-яких дій, спрямованих на з'ясування питання щодо спадщини, яка могла залишитись після смерті батька чи прийняття спадщини, вона не вчиняла. Звернулась до нотаріуса лише в 2020 році.
Згідно листа Березнегуватської державної нотаріальної контори №56/01-16 від 20 січня 2021 року, спадкова справа відносно ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутня.
Отже, оскільки на протязі 15 років після того, як ОСОБА_1 дізналась про смерть батька - ОСОБА_4 , нею не вчинялось жодних дій, направлених на прийняття спадщини, що могло б свідчити про бажання поновити свої права, то на момент апеляційного розгляду ОСОБА_1 не може вважатись особою, якій належить відповідна спадщина.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Водночас, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на порушення, які допускали українські суди внаслідок необґрунтованості причин втручання у принцип res judicata.
Враховуючи вказаний принцип, апеляційний суд вважає, що відсутність встановленого права ОСОБА_1 на спірне спадкове майно, а також того, що ОСОБА_2 на момент апеляційного розгляду оформив право власності на земельну ділянку, яка входила до складу спадщини, тривалий час користується нею, позбавляє апеляційний суд можливості досягти легітимної мети - встановлення порушеного права апелянтки, під час апеляційного розгляду даної справи.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або)обов'язки такої особи не вирішувались.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність закриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 362, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення місцевого Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2004 року.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Н.О. Тищук
Судді: Т.Б. Кушнірова
І.В. Лівінський
Повну ухвалу складено 21 вересня 2021 року