20.09.21
22-ц/812/1724/21
Єдиний унікальний номер судової справи: 489/3926/20
Провадження № 22ц/812/1724/21 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
20 вересня 2021 року м. Миколаїв справа №489/3926/20
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участю:
- представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
- представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
переглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Губницьким Д.Г. в приміщенні цього ж суду (дата складення повного рішення 06 липня 2021 року),
установив:
25 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Позивач зазначав, що з 24 жовтня 1992 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . За період шлюбу за спільні кошти 25 липня 1996 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 та 31 липня 2001 року гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Південний-2», що розташований по вул. Автомобілістів у м. Миколаєві.
Посилаючись на те, що зазначене нерухоме майно придбано у період шлюбу за спільні кошти подружжя, ОСОБА_1 просив поділити майно, що є спільною сумісною власністю та визнати за ним право власності на Ѕ частку квартири та на Ѕ частки гаражу і стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Відповідач ОСОБА_3 позов визнала та звернулась з зустрічними вимогами.
У відзиві на позов ОСОБА_3 зазначала, що, перебуваючи у шлюбі вона з позивачем припинила сімейні стосунки з жовтня 2003 року.
У зустрічному позові відповідач зазначала, що окрім зазначеного позивачем в позові нерухомого майна, за період шлюбу у власність їхньої сім'ї було набуто автомобіль ВАЗ, яким користується ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що зазначений автомобіль придбано у період шлюбу, ОСОБА_3 просила поділити майно, що є спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля ВАЗ і стягнути з відповідача за зустрічним позовом понесені судові витрати.
У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 заперечував факт набуття автомобіля за спільні кошти подружжя, посилаючись на отримання автомобіля від ТОВ фірми «Децис» в рахунок погашення заборгованості за надану зворотню фінансову допомогу.
У запереченнях на відзив, ОСОБА_3 зазначала, що автомобіль передано позивачу в рахунок заробітної плати, а тому є їхньою спільною сумісною власністю.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2020 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2021 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частку гаражу № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Південний-2», розташованому у м. Миколаєві Миколаївської області.
Решту Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частку гаражу № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Південний-2», розташованому у м. Миколаєві, Миколаївської області залишено у власності ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частку автомобіля ВАЗ - 24061 державний номер НОМЕР_2 .
Решту Ѕ частку автомобіля ВАЗ -24061 державний номер НОМЕР_2 залишено у власності ОСОБА_1 .
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 716, 10 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 840, 80 грн.
Задовольняючи первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно придбане сторонами під час перебування у шлюбі та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, між сторонами відсутній шлюбний договір або домовленість про розподіл майна, презумпція рівності часток сторонами не оспорено, обраний спосіб захисту не суперечить закону.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив скасувати судове рішення в частині задоволення зустрічного позову та відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дав неналежну оцінку тій обставині, що шлюбні стосунки сторін були припинені ще у 2003 році. ОСОБА_1 вважав, що саме виплачена йому заробітна плата в розмірі 4 623 грн. 38 коп. є спільною сумісною власністю подружжя за зустрічним позовом, на Ѕ частину якої, як на спільне сумісне майно подружжя, має право ОСОБА_3 , а не на спірний автомобіль. Визнавши спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя, суд неправильно визначив об'єкт права спільної сумісної власності, що є порушенням норм матеріального права, яке є в свою чергу призвело до порушення його прав.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , посилаючись на необґрунтованість доводів та вимог апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Так, спір виник у сфері сімейних правовідносин та має регулюватись нормами відповідного законодавства.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
З урахуванням зазначених правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 24 КпШС України встановлено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно до статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Аналогічні положення закріплені у статтях 60, 70 СК України та статті 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 4 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 61 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто (пункт 3 частини 1статті 57 СК України).
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (частина 6 статті 57 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
Отже, сімейне законодавство, діюче як на час набуття спірного майна, так і на час його поділу, встановлює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка існує доки не спростована.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду (КЦС) від 18 грудня 2019 року (справа № 727/4106/15ц), від 06 лютого 2018 року (справа № 235/9895/15ц) та інш.
Можливість спростування презумпції статусу майна, придбаного у шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя, та положення статті 24 КпШС України (статті 57 СК України) щодо переліку майна, яке є особистою власність одного з подружжя, кореспондується у загальне правило, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №214/1520).
Отже, необхідність встановлення факту придбання майна, набутого у шлюбі, за спільні кошти подружжя не спростовує презумпцію такого майна як спільної власності, а лише дає можливість її оспорити у судовому порядку.
При цьому не те подружжя, яке підтримує статус спільності майна, має доводити придбання його за спільні кошти, а подружжя, яке спростовує цю презумпцію, має довести, що майно є його особистою власністю.
За правилами частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог частин 1,5,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази мають бути належними, тобто такими, що містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України); допустимими, тобто доводити обставини певними засобами доказування, встановленими законом (стаття 78 ЦПК України); достовірними, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України) та достатніми, тобто які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 24 жовтня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2020 року, що набрало законної сили 06 грудня 2020 року.
За час подружнього життя сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 1996 року, реєстровий номер 2934 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ігнатенко В.С., та гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Південний-2» на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2001 року, реєстровий номер 3779 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І.В., право власності на які зареєстрували на ім'я ОСОБА_3 .
Відтак, встановивши, що спірні квартира та гараж придбані сторонами у період шлюбу, за спільні кошти подружжя, для їхньої сім'ї, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зазначена квартира та гараж є спільною сумісною власністю і підлягає поділу.
Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржувалось, а тому відповідно до приписів частини першої статті 367 ЦПК України не було предметом апеляційного перегляду.
З матеріалів справи убачається, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , 10 травня 2006 року за ОСОБА_1 , як власником, зареєстровано автомобіль марки ВАЗ моделі 21061, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Заперечуючи проти зустрічного позову позивач ОСОБА_1 посилався на отримання автомобіля від ТОВ фірми «Децис» в рахунок погашення заборгованості за надану зворотню фінансову допомогу.
На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_1 до відзиву на зустрічний позов додав протокол №4 засідання ліквідаційної комісії з банкрутства ТОВ фірми «Децис» від 20 листопада 2000 року, за змістом якого товариством було прийнято рішення про погодження пропозиції щодо того, що отриманні кошти від реалізації майна і погашення дебіторської заборгованості в розмірі 4 623 грн. 38 коп. направити на погашення кредиторської заборгованості по заробітній платі фізичній особі ОСОБА_1 та за згодою ОСОБА_1 передати майно банкрута ТОВ фірми «Децис», яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 2, в рахунок остаточного задоволення вимог по заробітній платі ОСОБА_1 .
За змістом акту прийому - передачі автомашини ВАЗ 21061 №002-58НК від 11 травня 2000 року, наданому представником позивача суду апеляційної інстанції, ліквідаційна комісія ТОВ фірми «Децис» на виконання прийнятих рішень для погашення майнових вимог по заробітній платі ОСОБА_1 до ТОВ «Децис» передала зазначену автомашину позивачу за первісним позовом в технічно-несправному стані.
Ухвалою Арбітражного суду Миколаївської області від 08 грудня 2000 року постановлено ліквідувати ТОВ «Децис».
При цьому жодних доказів про надання позивачем ТОВ фірми «Децис» зворотньої фінансової допомоги, а також отримання автомобіля від ТОВ фірми «Децис» в рахунок повернення такої допомоги матеріали справи не містять.
Інших належних, достовірних та достатніх доказів того, що спірний автомобіль придбано під час шлюбу за кошти, які належали ОСОБА_1 особисто, а тому транспортний засіб є його особистою власністю, позивач не надав, хоча це згідно приписів статей 12, 81 ЦПК України є його обов'язком.
Отже, твердження ОСОБА_3 про те, що транспортний засіб був придбаний подружжям на ім'я ОСОБА_1 , за кошти, набуті подружжям під час шлюбу, відповідачем не спростоване.
Посилання позивача на те, що суд першої інстанції неправильно визначив об'єкт права спільної сумісної власності, є необґрунтованими, оскільки як встановлено з пояснень сторін автомобіль був переданий позивачу в рахунок заборгованості по заробітній платі при ліквідації ТОВ фірма «Децис», що виникла до 2000 року, тобто під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, а заборгованість по заробітній платі позивача не була предметом зустрічного позову. Саме по собі припинення сімейних відносин сторін з жовтня 2003 року, не має правового значення, оскільки не спростовує правильність висновку суду першої інстанції про набуття транспортного засобу за кошти (заробітну плату), які були набутті колишнім подружжям під час шлюбу та для їхньої сім'ї.
Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає встановленим, що спірний автомобіль набутий подружжям за час шлюбу за спільні кошти, при цьому презумпція спільності права власності на майно подружжя не спростована.
Тому в силу положень статей 22 та 28 КпШС України, яка кореспондується з положеннями статті 70 СК України суд вважає, що спірний транспортний засіб є об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_5 .
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди позивача з ними, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки районним судом, який їх обґрунтовано спростував.
За такого, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду інстанції на підставі положень статті 375 ЦПК України, слід залишити без змін.
За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: П.П. Лисенко
Т.В. Серебрякова
Повний текст судового рішення складено 21 вересня 2021 року.