Справа № 125/438/21
Провадження № 22-ц/801/1712/2021
Категорія: 21
Головуючий у суді 1-ї інстанції Салдан Ю. О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
21 вересня 2021 рокуСправа № 125/438/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів : Голоти Л. О., Сала Т. Б.,
за участю секретаря Ліннік Я. С.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Приватна агрофірма «Вікторія» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Чоловським Олександром Миколайовичем, на рішення Барського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 01 червня 2021 року в м. Бар суддею цього суду Салдан Ю. О., зі складанням його повного тексту 01 червня 2021 року,
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства Приватна агрофірма «Вікторія» (далі - ПАФ «Вікторія») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивуючи його тим, що на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку вона є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 1,2514 га, кадастровий № 052028000:02:003:0235, яка знаходиться на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області.
У 2018 році позивач дізналась про існування договору оренди належної їй земельної ділянки, укладеного 24 грудня 2010 року з ПАФ «Вікторія», якого вона не підписувала.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2020 року за результатами розгляду позову ОСОБА_1 про визнання вказаного договору недійсним постановлено у його задоволенні відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Водночас, у цій постанові апеляційний суд дійшов висновку про те, що договір оренди, який не підписувався орендодавцем, не може бути визнаний недійсним, він є неукладеним, отже факт неукладення договору оренди землі від 24 грудня 2010 року підтверджений судовим рішенням і ця обставина не потребує доказування у цій справі.
Пославшись на викладене та на те, що використання відповідачем земельної ділянки позивача на підставі неукладеного договору оренду порушує її права на вільне володіння та користування приватною власністю, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою і скасувати запис про інше речове право №15926923, вчинений державним реєстратором Відділу надання адміністративних послуг Могилів- Подільської міської ради Вінницької області Казьміром Вадимом Олександровичем та попередню реєстрацію, зареєстровану у відділі Держкомзему у Барському районі 08 грудня 2011 року за номером 052028204002384, відомості про що перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 серпня 2016 року за номером запису 15927486.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 01 червня 2021 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акту на право власності за земельну ділянку серії ЯБ №710162, виданого 17 травня 2007 року Барською районною державною адміністрацією Вінницької області, та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 152178073 від 09 січня 2019 року ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 052028000:02:003:0235, площею 1,2514 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області (а. с. 8, 9).
Водночас, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 152178073 від 09 січня 2019 року право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 052028000:02:003:0235 зареєстровано за ПАФ «Вікторія» на підставі договору оренди землі з ОСОБА_1 від 24 грудня 2010 року, номер запису про інше речове право: 15926923.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 125/116/19 встановлено, що ОСОБА_1 не підписувала договору оренди землі від 24 грудня 2010 року про передачу в оренду ПАФ «Вікторія» земельної ділянки з кадастровим номером 052028000:02:003:0235, площею 1,2514 га, розташованої на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області (а. с. 15-17).
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.
Істотними умовами цього договору є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції станом на 24 грудня 2010 року).
Водночас, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 у справі № 145/2047/16-ц.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05 грудня 2019 року № 340-IX, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою врегульовано застосування судових способів захисту у сфері реєстраційних правовідносин, викладено у новій редакції.
Так, відповідно до абзаців першого, другого, третього частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст нової редакції зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Звертаючись із негаторним позовом ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та скасувати запис про інше речове право, проте станом на час звернення з цим позовом Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» такого способу судового захисту порушених прав та інтересів особи вже не було передбачено, тому його застосування в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, отже не спроможне надати особі ефективний захист її прав.
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, оскільки застосування такого способу судового захисту як скасування запису про інше речове право не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації права за процедурою, визначеною Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 обрано спосіб захисту, який не призведе до ефективного захисту її прав та інтересів.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 у справі № 922/2589/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі №3 52/1021/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на такі порушення, які призвели до постановлення помилкового рішення, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду щодо необхідності обрання ефективного способу судового захисту прав та інтересів особи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Чоловським Олександром Миколайовичем, залишити без задоволення, а рішенням Барського районного суду Вінницької області від 01 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
Л. О. Голота
Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2021 року