про прийняття позовної заяви до розгляду після усунення її недоліків та відкриття провадження у справі
21 вересня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/4878/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул.Вілєсова, 1, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
10 вересня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічна основна оплачувана відпустка за 2016 рік у кількості 09 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2017 рік у кількості 05 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2018 рік у кількості 45 діб, та додаткові відпустки як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2017 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 59 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2016, 2017, 2018 роки та 42 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки.
Ухвалою суду від 15.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 ,- залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, приведеної у відповідність до вимог статті 160 КАС України, конкретизувавши позовні вимоги (для суду та відповідача).
На виконання вищевказаної ухвали суду позивачем через канцелярію суду 17.09.2021 надано уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд:
визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічна основна оплачувана відпустка у кількості 09 діб за 2016 рік, щорічна основна оплачувана відпустка у кількості 05 діб за 2017 рік, щорічна основна оплачувана відпустка у кількості 45 діб за 2018 рік та додаткові відпустки, як учаснику бойових дій: у кількості 14 діб за 2015 рік, у кількості 14 діб за 2017 рік та у кількості 14 діб за 2018 рік;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки: щорічна основна оплачувана відпустка у кількості 09 діб за 2016 рік, щорічна основна оплачувана відпустка у кількості 05 діб за 2017 рік, щорічна основна оплачувана відпустка у кількості 45 діб за 2018 рік та додаткові відпустки, як учаснику бойових дій: у кількості 14 діб за 2015 рік, у кількості 14 діб за 2017 рік та у кількості 14 діб за 2018 рік.
В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу в Національній поліції з 07.11.2015 по 27.09.2019. Відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області № 906 о/с 27.09.2019 позивача звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.І п.2 (через хворобу) з 27.09.2019. Вислуга років на день звільнення позивача, а саме 27.09.2019 у календарному обчисленні становить 24 роки 01 місяць 16 днів, в пільговому обчисленні 34 років 04 місяці 18 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 30 діб. З метою перевірки порушень законодавства про оплату праці зі сторони Головного управління Національної поліції в Луганській області, а саме можливих порушень прав позивача в частині невиплати при звільненні компенсації за всі невикористані відпустки за період служби, 06.05.2021 звернувся з заявою до відповідача, на отримання інформації про всі невикористані відпустки з 2015 по 2019 рік. Після отримання 26.05.2021 та вивчення листа відповідача від 26.05.2021 № 2234/111/19-2021, було встановлено про порушення прав позивача, а саме: що позивачем не використовувались наступні відпустки: щорічна основна оплачувана відпустка за 2016 рік у кількості 09 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2017 рік у кількості 05 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2018 рік у кількості 45 діб, та додаткові відпустки як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2017 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб. У відповідності до вимог п.6 ч.5 ст. 160 КАС України, з метою досудового врегулювання спору, позивач 06.08.2021 звернувся з заявою до відповідача, про здійснення виплати компенсації за всі невикористані відпустки, і якщо компенсації не здійснені, виплатити їх позивачу. У виплаті компенсації позивачу за вказані невикористані відпустки відповідачем було відмовлено. Позивач не погоджується з такими діями відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Зазначена позовна заява, після усунення недоліків, відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі не встановлено, тому вважаю за необхідне відкрити провадження у цій справі.
Частинами першою, другою та третьою статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України “Про запобігання корупції” займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно з частиною першою статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Керуючись положеннями статті 9, 77, 80 КАС України, суд вважає за необхідне з власної ініціативи витребувати від відповідача докази, яких, на думку суду, не вистачає для з'ясування всіх обставин у справі.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, суд зазначає таке.
З огляду на правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, суд зазначає таке
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
У зв'язку з цим, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі 240/532/20 відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погодилась з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
При цьому, в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Так, предметом адміністративного спору, що розглянуто у справі №620/1982/19, є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.
З огляду на комплексний аналіз постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 та постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, суд дійшов до висновку, що строк звернення до суду за вирішенням спору щодо стягнення саме середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (що не входить до структури заробітної плати) охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
Предметом спору у справі № 360/4878/21 є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової компенсації (оплати праці) за невикористані дні сновної та додаткової відпустки за період, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.
Частиною п'ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно «грошової винагороди» або «оплати праці» за проходження публічної служби.
Сама процедура проходження публічної служби, в цілому випадку - служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.
Натомість, питання «грошової винагороди» або «оплати праці» (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України “Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.
Зазначене свідчить про те, що в даному випадку норми Закону України “Про оплату праці”, Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів є спеціальними порівняно з нормами КАС України, а тому повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.
З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження.
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 233 КЗпП України по цій справі, тобто позивач не обмежений строком звернення з даним адміністративним позовом.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.
Керуючись статтями 5, 49, 77, 160, 168, 171, 174, 175, 257, 260, 261 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У разі заперечень відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - встановити строк для подання відповідної заяви протягом трьох днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позовну заяву разом зі всіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, та доказами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.
Роз'яснити відповідачу, що відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Зобов'язати відповідача подати до суду у строк до 01 жовтня 2021 року:
довідку про проходження служби позивачем та належним чином засвідчені копії наказів про прийняття та звільнення позивача зі служби;
довідку щодо залишку невикористаних днів основної відпустки за період 2017-2018 роки та докази щодо грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за період 2017-2018 роки;
- інформацію щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій позивачу за спірний період;
- довідку про кількість невикористаних позивачем днів додаткової відпустки учасника бойових дій за спірний період.
Роз'яснити сторонам, що згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Попередити сторони, що відповідно до частини дев'ятої статті 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Справа розглядатиметься суддею Петросян К.Є. одноособово.
Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі надіслати особам, які беруть участь у справі, разом з витягом про їхні процесуальні права та обов'язки, встановлені статтями 44, 47 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повідомити сторони про можливість реєстрації в системі “Електронний суд” для отримання процесуальних документів в електронному вигляді, для чого потрібно:
- зареєструватися в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу, розміщеній на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: mail.gov.ua;
- подати до суду заявку про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, яку необхідно роздрукувати на офіційному веб-порталі судової влади України у вищевказаному розділі.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України http://court.gov.ua/fair/sud1270/.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяК.Є. Петросян