іменем України
20 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 953/1544/20
провадження № 22-ц/818/3227/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Петриченко Ольга Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року в складі судді Зуба Г.А.,
29 січня 2020 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Петриченко Ольга Олександрівна про поділ майна подружжя.
05 січня 2021 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву (про збільшення позовних вимог).
Заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, по справі № 953/1913/20, визнано недійсним договір купівлі- продажу транспортного засобу № 7284/20/005721 від 14 січня 2020 року, укладений між суб'єктом господарювання ВП «Харківська філія ТОВ «ДІМІТРЕЛ» (комісіонер) на підставі укладеного 14 січня 2020 року з ОСОБА_2 договору комісії №7284/20/005721, та ОСОБА_4 та скасовано державну реєстрацію автомобіля за ОСОБА_4 . Таким чином, з огляду на те, що автомобіль марки TOYOTA COROLLA, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , був придбаний у період шлюбу за спільні кошти подужжя, тому він, відповідно до вимог статей 60, 61, 70, 71 СК України, є спільним майном подружжя. В уточненій позовні заяві представник позивача просить визнати автомобіль TOYOTA COROLLA, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю позивача та відповідача, та поділити, визнавши за ним право власності на Ѕ частину даного автомобіля; поділити автомобіль RAVON R2, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , залишивши його на праві власності за відповідачем, та стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування вартості частки спільного майна подружжя 65 653,95 грн, та визнати грошові кошти у розмірі 641 445,00 грн, передані за попереднім договором, посвідченим 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О., спільною сумісною власністю позивача та відповідача; визнати позивача стороною попереднього договору, посвідченого 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О.; та вирішити питання щодо судових витрат.
Також просили поновити строк для подання вказаної заяви у зв'язку з тим, що позивач до винесення ухвали Київським районним судом м. Харкова від 23 листопада 2020 року не міг знати про результати розгляду його апеляційної скарги, та не міг знати про неможливість відновлення підготовчого засідання.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року у прийнятті уточненої заяви ОСОБА_1 відмовлено та повернуто дану заяву заявникові.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що уточнена позовна заява подана з пропуском строку, передбаченого для подання такої заяви, а достатніх доказів про поважність причин пропуску строку заявник не надав.
26 березня 2021 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нове рішення, яким прийняти уточнену позовну заяву.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 03 серпня 2020 року представником позивача до Київського районного суду м. Харкова було надіслано клопотання про зупинення провадження по справі, оскільки набуття права власності на автомобіль TOYOTA COROLLA, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , є предметом спору у справі, яка на даний час розглядається Київським районним судом м. Харкова (№ 953/1913/20), а тому розгляд справи № 953/1544/20 неможливий до набрання законної сили рішенням у справі № 953/1913/20, а також для того, щоб в подальшому уточнити свої позовні вимоги та подати уточнену позовну заяву. Проте ухвалою Київського районного суду м. Харкові від 03 вересня 2020 року по справі було відмовлено в зупиненні провадження у справі, у зв'язку з тим, що рішення суд по справі № 953/1913/20 ухвалено, а тому враховуючи розумні строки розгляду справи, підстави для зупинення провадження відсутні. Ними було подано апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2020 року, яка була повернута до Київського районного суду м. Харкова для виконання вимог п.15.11 Перехідних положень ЦПК України. У зв'язку з чим ними було попущено строк на подачу уточненої позовної заяви.
26 травня 2021 року ОСОБА_5 - представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини першої статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що позов ОСОБА_1 стосується поділу майна подружжя, а саме позивач просив суд визнати автомобіль TOYOTA COROLLA, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділити, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину даного автомобіля. Визнати автомобіль RAVON R2, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати грошові кошти у розмірі 641 445,00 грн, передані за попереднім договором, посвідченим 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Петриченко О.О. спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати ОСОБА_1 стороною попереднього договору, посвідченого 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Петриченко О.О.
До звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнано недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу TOYOTA COROLLA, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, по справі № 953/1913/20, визнано недійсним договір купівлі- продажу транспортного засобу № 7284/20/005721 від 14 січня 2020 року, укладений між суб'єктом господарювання ВП «Харківська філія ТОВ «ДІМІТРЕЛ» (комісіонер) на підставі укладеного 14 січня 2020 року з ОСОБА_2 договору комісії №7284/20/005721, та ОСОБА_4 та скасовано державну реєстрацію автомобіля за ОСОБА_4
05 січня 2021 року представник ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву (про збільшення позовних вимог) в якій просив визнати автомобіль TOYOTA COROLLA, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 спільною сумісною власністю позивача та відповідача, та поділити, визнавши за позивачем право власності на Ѕ частину даного автомобіля; поділити автомобіль RAVON R2, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , залишивши його на праві власності за відповідачем, та стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування вартості частки спільного майна подружжя 65 653,95 грн, та визнати грошові кошти у розмірі 641 445,00 грн передані за попереднім договором, посвідченим 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Петриченко О.О. спільною сумісною власністю позивача та відповідача; визнати позивача стороною попереднього договору, посвідченого 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Петриченко О.О.; та вирішити питання щодо судових витрат.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року у прийняття уточненої заяви ОСОБА_1 відмовлено та повернуто дану заяву заявникові.
Звертаючись з уточненою позовною заявою про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема просив поновити строк на подання цієї заяви.
Відмовляючи в поновленні строку суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинне бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Статтею 8 загальної Декларацієї прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів « 2,4,7 та 11 до Конвенції (далі Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статі 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 12970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року.)
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2020 року, підготовче провадження по справі закрито, та справа призначена до розгляду по суті.
Уточнену позовну заяву представник ОСОБА_1 надіслав до суду 05 січня 2021 року, тобто після спливу терміну встановленого приписами пункту другого частини другої статті 49 ЦПК України.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявления ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Крім того, з заяви позивача про збільшення позовних вимог вбачається, що він заявляє додаткову вимогу, а саме : залишити автомобіль RAVON R2, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , на праві власності за ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування вартості частки спільного майна подружжя 65 653,95 грн.
Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких грунтується вимога позивача.
Подання уточненої позовної заяви з іншими вимогами, виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09 липня 2020 року.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи викладені в апеляційні скарзі щодо того, що розгляд даної справи був неможливий до набрання законної сили рішенням Київського районного суду м. Харкова суду від 23 липня 2020 року у справі №953/1913/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: Регіональний сервісний центр МВС в Харківській області, про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, а саме автомобіля TOYONA COROLLA, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 є необґрунтованими, оскільки уточнені позовні вимоги позивача стосувалися прав на інший автомобіль - RAVON R2. 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 .
Таким чином, можливість уточнити позовні вимоги вчасно жодним чином не залежала від судового рішення у справі №953/1913/20, оскільки предметом таких вимог був інший автомобіль.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року.
Головуючий - А.В. Котелевець
Судді - О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина