14 вересня 2021 року
м. Харків
справа №646/3138/18
провадження №22-ц/818/5307/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач: Харківська міська рада Харківської області,
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати
за апеляційною скаргою Харківської міської ради Харківської області
на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 травня 2021 року у складі судді Шелест І.М.,-
У травні 2018 року Харківська міська рада Харківської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 123 726, 12 грн.
Позов мотивований тим, що відповідач з 01.05.2015 року по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0411 га по АДРЕСА_1 без виникнення права власності або користування нею та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України, чим безпідставно зберегла кошти у розмірі орендної плати за використання вказаної земельної ділянки.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 травня 2021 року позовну заяву Харківської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати - залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі Харківська міська рада Харківської області, в особі представника - Судакова Д.О., посилаючись на те, що правове обґрунтування вказаного судового рішення суперечить вимогам процесуального законодавства, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.
Вказує, що явка у судове засідання, подання процесуальних документів щодо обставин справи, зокрема, письмових пояснень підтверджує заінтересованість Харківської міської ради у розгляді справи, заінтересованість у захисті порушених прав та інтересів, які стали підставою для подання позову. Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав усі докази, що підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, надавав пояснення щодо обставин справи та наводив сучасну практику Верховного Суду на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог.
Звертає увагу суду на те, що в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції не наведені мотиви, з яких суд дійшов висновку про те, що нез'явлення позивача перешкоджає вирішенню спору по суті та наводить висновки Верховного Суду з даного приводу.
Посилається на те, що визначальною умовою залишення позову без розгляду є саме можливість або неможливість вирішення спору по суті при невчиненні позивачем певних дій.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що належним чином повідомлений представник позивача повторно не з'явився в судове засідання. Суд вважав, що неявки представника позивача у судові засідання суттєво продовжили розгляд даної справи, а неможливість судового розгляду зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони процесу - позивача (її представника).
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи з огляду на таке.
Ухвалою Червонозавдського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року провадження у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати відкрито, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 34).
22 грудня 2018 року представник Харківської міської ради Сінько Ю.Ю. надав суду заяву, якою у повному обсязі підтримав позовні вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у сумі 123726,12 гривень та сплачений судовий збір, не заперечував проти винесення заочного рішення. (а.с. 61).
Крім того, 22 грудня 2018 року представник позивача надав письмові пояснення по суті позову, просив розглядати справу з їх урахуванням та приєднати до матеріалів справи копію постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року (а.с. 64-68).
У зв'язку з неявкою учасників справи судове засідання, призначене 02 вересня 2020 року перенесено на 07.10.2020 року. (а.с. 112).
Судове засідання 07.10.2020 року не відбулося у зв'язку із зайнятістю судді - члена колегії Шелест І.М. у судовому засіданні у кримінальному провадженні (а.с. 115).
У зв'язку з неявкою учасників справи судове засідання, призначене 16 листопада 2020 року перенесено на 08.12.2020 року (а.с. 119).
У зв'язку з неявкою учасників справи судове засідання, призначене 08 грудня 2020 року перенесено на 15.03.2021 року. (а.с. 122).
При цьому, матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача про дату та час судових засідань. Про поважність причин неявки в судові засідання представник позивача не повідомив. Не містить таких посилань і зміст апеляційної скарги.
За таких обставин, колегією суддів встановлено, що належним чином повідомлений представник позивача повторно не з'явився в судове засідання.
В матеріалах справи відсутня заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до ч. 1 статті 44 ЦПК України, на учасників судового процесу та їхніх представників покладається обов'язок добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, учасники справи, які задіяні в ході судового розгляду, зобов'язані з розумним інтервалом часу цікавитися щодо провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. наприклад рішення Європейського суду прав людини у справі “Каракуця проти України”).
Особливу стурбованість щодо розгляду справи зобов'язана демонструвати особа, за ініціативою якої розпочато судовий розгляд. Від такої особи вамагається особлива сумлінність. Позивач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Водночас, суд, на який покладено обов'язок керування справою, зобов'язаний запобігати невиправданим затягуванням, для чого використовувати всі, передбачені законодавством, процесуальні механізми.
Так, у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.12.2019 у справі № 9901/949/18 (провадження № 11-1179заі19) та від 27.05.2020 у справі № 9901/11/19 (провадження № 11-122заі20) дійшла висновку, що загальнообов'язкові процесуальні правила є певною формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права. Водночас ці правила прописують наслідки та умови, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил (процесу) судового провадження.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов'язаний з'ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради Харківської області - залишити без задоволення.
Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 20 вересня 2021 року.