20 вересня 2021 року м. Київ № 320/3219/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 03.03.2020 № Ф-126-25.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 № Ф-126-25 на суму 3 639,09 грн з правомірністю винесення якої, позивач не погоджується, оскільки він перебуває на спрощеній системі оподаткування в той же час є пенсіонером за віком, а тому сплата єдиного соціального внеску за здійснення незалежної підприємницької діяльності на його думку не повинна здійснюватись.
15.05.2020 засобами поштового зв'язку відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 - громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.03.2013 позивач є пенсіонером за віком.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 24.02.2004, а з 26.02.2004 перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 756826 та випискою з ЄДРПОУ.
Довідкою від 20.11.2017 № 12407/Г/10-03 від 20.11.2017 підтверджується, що позивач перебуває на обліку в Богуславському відділенні Білоцерківської ОДПІ як фізична особа-підприємець з 27.02.2004 та перебуває на спрощеній системі оподаткування та звітності (2 група).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 № Ф-126-25, у якій зазначається, що станом на 29.02.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 3 639,09 грн.
Відповідно до письмових пояснень відповідача, заборгованість з ЄСВ виникла унаслідок його не сплати за III та IV квартал 2013 року та за перші два квартали 2014 року.
Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктами 2, 3, 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Частиною 2 ст. 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою, вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Згідно ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п.4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Пунктами 1 - 4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, встановлено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
За положеннями ст. 1 Закону № 1058, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
При цьому Закон № 2464 звільняє від сплати єдиного внеску лише осіб, які зазначені у п. 4 та 5-1 ч. 1 ст. 4, та отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.
Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В зв'язку із чим, позивач, в силу зазначених приписів закону, звільняється від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Суд звертає увагу, що виключенням із вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи - підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у ч. 3 ст. 10 Закону № 2464, а саме особи, зазначені в ч. 1 цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості..
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.
Таким чином, з урахуванням наведених норм законодавства, суд приходить до висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером за віком, при цьому, договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, зворотного відповідачем під час розгляду справи не доведено, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позивач був звільнений від сплати єдиного внеску за себе за 2018-2019 рік.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача витрати пов'язані із наданням правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 у справі № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).
На підтвердження факту надання правничої допомоги позивач до суду подав: договір про надання правничої допомоги від 06.04.2020, акт приймання - передачі виконаних робіт від 28.04.2020 та розрахунок від 28.04.2020.
Оскільки сплата зазначеної суми коштів підтверджується фінансовими документами, а саме квитанцією про сплату № 0.0.1690438595.1. від 28.04.2020, суд вбачає за можливе зазначене клопотання задовольнити.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн (квитанція № 40 від 06.04.2020 на суму 768,40 грн, та № 72 від 06.04.2020 на суму 72,40 грн), суд вважає за необхідне також стягнути дану суму за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 03.03.2020 № Ф-126-25 на суму 3 639,09 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.