Справа №200/10258/19
Провадження №2/932/2290/20
21 вересня 2021 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді: Лукінової К.С.
за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 10.07.2019 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування поданого позову зазначили, що відповідно до укладеної генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 17.03.2014 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9533,54 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. В зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань з боку відповідачки станом на 13.06.2019 року виникла заборгованість в сумі 31206,87 грн., яка складається з наступного: 8742,42 грн. - заборгованість за кредитом; 8182,64 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 12262,36 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 2019,45 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Спираючись на норми ст.ст. 634, 599, 527, 526, 530 ЦК України та умови Генеральної угоди від 17.03.2014 року просили задовольнити позовні вимоги, а також стягнути з відповідачки на їх користь судові витрати.
Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Мудра І.А. направила до суду заяву про застосування спливу позовної давності вказуючи на те, що за вказаною генеральною угодою остання дата погашення заборгованості 31.03.2016 року, тобто трирічний строк позовної давності закінчився 30.03.2019 року. Позивач звернувся до суду з позовом 10.07.2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Мудра І.А. направила до суду відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості за генеральною угодою від 17.03.2014 року, оскільки у розрахунку зазначено, що ставка пені є нульовою, при цьому позивач надає суму нарахованої комісії та пені, що неможливо; не зазначено, яким чином розраховувалася комісія, однак є графа суми комісії та пені, отже позивач з'єднав у собі дві одиниці нарахування пеню та комісію не надавши по кожній розрахунок; не надано розрахунку з формулами за кожним нарахуванням позивача, що в свою чергу робить неможливим перевірити відповідні цифри у розрахунку. Крім цього вказує на те, що відповідачка не ознайомлена та не підписувала приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт, однак у заяві позичальника відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, ані в заяві позичальника, ані в Генеральній угоді, розмір пені, комісії та порядок їх сплати не визначено. При цьому, матеріали справи не містять підтверджунь, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву та Генеральну угоду. Роздруківка з сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення позивача, який може вносити і вносить відповідні зміни в нього. Посилаючись на норми ст.ст. 1054, 1048, 207, 1050, 634, 549, ЦК України, ст. 81 ЦПК України просила відмовити в задоволенні позовних вимог, в тому числі й через пропуск строків позовної давності.
Позивач направив до суду відповідь на відзив в якому зазначив відомості, що вказані в позовній заяві та зазначив, що форма кредитного договору було дотримано вимог ст.ст. 634, 639, 207 ЦК України, позичальник ознайомився з умовами кредитування, про що свідчить надана до суду Генеральна угода в якій зазначені персональні дані відповідача, вказано поточну процентну ставку, розмір комісії, пені та штрафів. При цьому в Генеральній угоді відповідач зазначив про те, що ознайомився із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, що становить між ним та Банком кредитний договір. Тобто погодив вказані суми. Також позивач надав пояснення нарахування комісії, штрафів та пені згідно Тарифів та Умов та Правил надання банківських послуг. Щодо позовної давності, то позивач зазначив, що відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років.
Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Мудра І.А. направила до суду заперечення на відповідь на відзив в яких крім раніше зазначених доводів зазначила, що Генеральна угода є похідною від кредитного договору і за своєю суттю є додатковою угодою до кредитного договору, якого Банком до матеріалів справи не долучено. Розрахунок заборгованості не підтверджує факту отримання відповідачкою грошей. Вважає, що Генеральна угода є нікчемною, оскільки не містить підписів обох сторін. Крім цього, просила стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничц допомогу в сумі 5750 грн.
Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Мудра І.А. направила до суду додаткові пояснення в яких зазначила, що на другому аркуші Генеральної угоди внесені дані зі сторони Позичальника « ОСОБА_2 » та вчинено підпис, який не є підписом відповідача.
Позивач направив до суду пояснення та заперечення на додаткові пояснення, зміст яких зводиться до відповіді на відзив та позовної заяви.
В судове засідання сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином. Матеріали справи містять заяви представників сторін про розгляд справи в їх відсутності. Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечує проти позову.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено наступне:
Згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 17.03.2014 року укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 13.06.2019 року за нею рахується заборгованість в сумі 31206,87 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 8742,42 грн., заборгованості за процентами 8182,64 грн., комісії 12262,36 грн., штраф 2019,45 грн. Розрахунок вчинений за період з 17.03.2014 року по 13.06.2019 року.
Згідно анкети-заяви № 0005111400208501118 від 30.03.2011 року ОСОБА_1 отримала в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитну картку «Універсальна» з встановленим кредитним лімітом в сумі 3000 грн.
Матеріали справи не містять доказів чи розрахунків наявності заборгованості за вказаною анкетою-заявою.
Згідно умов Генеральної угоди б/н від 17.03.2014 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало зайомщику кредит в сумі 9533.55 грн. з кінцевим терміном погашення до 31.03.2016 року, погашення його встановлено щомісячними платежами в сумі 477,06 грн. Однак, незважаючи на те, що вказана угода укладалась між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , її підписано ОСОБА_2 і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повноважень ОСОБА_2 на підписання вказаної угоди від імені ОСОБА_1 . У даній Генеральній угоді зазначено, що вона укладена з метою виконання зайомщиком зобов'язань за кредитним договором SAMDN50000043128821. Однак, такого договору матеріали справи не містять, а містять вищевказану анкету заяву, яка має інші реквізити.
При цьому, в якості підстав позову позивач посилається на Тарифи, Умови та Правила надання банківських послуг, в тому числі й на подовження строків позовної давності.
Однак, вказані документи не містять відомостей про ознайомлення з ними відповідачки та узгодження них, а також те, що відповідачка в момент підписання будь-яких документів усвідомлювала їх та розуміла їх зміст, оскільки вони не містять підпису позивачки.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вбачається з матеріалів справи, Генеральна угода б/н від 17.03.2014 року не підписана ОСОБА_1 , а підписана ОСОБА_2 і доказів повноважень ОСОБА_2 на підписання цієї угоди від імені відповідачки суду не надано, а тому такий правочин має бути визнаний судом нікчемним. При цьому, у вказаній Генеральній угоді відсутні навіть посилання на підстави її підписання іншою особою (довіреність, тощо).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Судом не було встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти за договором SAMDN50000043128821 та користування ними, а також не було встановлено, що саме відповідач підписала Генеральну угоду, на яку спирається позивач як на підставу своїх позовних вимог.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними та на виконання саме якої угоди відбулися такі дії.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг із зазначенням, до якої саме угоди додані такі документи, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, правила надання банківських послуг АТ «ПРИВАТБАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини не виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів»), що підтверджується вищенаведеними доказами та доводами.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин, оскільки, як зазначалося вище, відповідачка не підписувала та не погоджувала Умов та Правил надання банківських послуг, в тому числі й щодо збільшення терміну позовної давності до 50 років.
Однак, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити не з підстав пропуску строку позовної давності, а з підстав необгрунтованості позовних вимог.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження №14-131 цс 19.
У відповідності до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в сумі 1921,00 грн. покласти на позивача в зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог.
Відповідачка повідомила суд про понесені нею витрати з надання їй правничої допомоги, які просила стягнути з відповідача на її користь в сумі 5750,00 грн. В обгрунтування цієї вимоги відповідачка зазначила, що між нею та адвокатом Мудрою І.А. було укладено договір про надання адвокатських послуг № 1609/19-1 від 16.09.2019 року. Згідно акту № 1 приймання-передачі виконаних робіт вартість послуг становить 5750,00 грн.
Згідно ч. 1-ч.3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За таких обставин вимоги відповідачки про стягнення з відповідача на її користь витрат за надання правничої допомоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 528, 530, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК, ст. ст. 7, 8, 10, 12, 18, 77, 81, 137, 141, 247, 259, 263-265, 274-281 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.
Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в сумі 1921.00 грн. - покласти на позивача.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5750,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 21.09.2021 року.
Суддя К.С. Лукінова