16 вересня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2285/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судових засідань Ватлін Т.В.
за участі представників
прокурор: Андрейчик А.М.
відповідача: ОСОБА_1
третьої особи: Сопко Т.Т., Гуранич О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 вересня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Ухвала в повному обсязі виготовлена 20 вересня 2021 року.
Керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - Департамент культури Закарпатської обласної державної адміністрації, яким просить: визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо невиконання вимог чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на об'єкт культурної спадщини національного значення - Амбар та винний погріб, в місті Ужгород, 1781 року спорудження, охоронний номер - 1107 та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня -Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації про занесення такого до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та зобов'язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради виконати вимоги чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на об'єкт культурної спадщини національного значення - Амбар та винний погріб, в місті Ужгород, 1781 року спорудження, охоронний номер - 1107 та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня -Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації про занесення такого до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за результатами опрацювання матеріалів щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, Ужгородською окружною прокуратурою виявлено факт протиправної бездіяльності Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, що полягає у невиготовленні облікової документації на об'єкт культурної спадщини національного значення - Амбар та винний погріб, в місті Ужгород, 1781 року спорудження, охоронний номер - 1107 та неподанні пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації про занесення такого до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Так, відповідно до Постанови Ради Міністрів Української РСР № 442 від 06.09.1979 року "Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР" затверджено список пам'ятників архітектури УРСР, до якого, зокрема, включено Амбар та винний погріб, в місті Ужгород, 1781 року спорудження, охоронний номер - 1107, як пам'ятку архітектури національного значення. Разом з тим, вказаний об'єкт не внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як об'єкт культурної спадщини та з інформації наданої Закарпатською ОДА вбачається, що Виконавчий комітет Ужгородської міської ради не звертався до Департаменту культури Закарпатської ОДА, як до органу охорони культурної спадщини із пропозицією про занесення вказаного об'єкта до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
При цьому, обгрунтовуючи підстави для звернення до суду прокурора із позовом в інтересах держави зазначає, що чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з даним позовом, таким чином, у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а бездіяльність відповідача порушує норми діючого законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини.
Ухвалою судді від 23.06.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12.07.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не погоджується із вимогами позовної заяви, вважає їх безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.
Зазначає, що облікова документація на об'єкт культурної спадщини національного значення Амбар та винний погріб, в місті Ужгород, 1781 року спорудження, охоронний номер - 1107 була виготовлена службою охорони культурної спадщини Закарпатської ОДА у 2004 році, а пропозиція органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури Закарпатської ОДА щодо занесення такого до Державного реєстру нерухомих пам'яток України надіслана Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської ОДА.
При цьому, що стосується звернення прокурора із даним позовом до суду вказує на те, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Враховуючи наявність органу який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом на захист державних інтересів (зазначений в Законі України "Про охорону культурної спадщини") в даних правовідносинах прокурор не може виступати в статусі позивача на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, на думку відповідача, у даній справі недоведено прокурором законних підстав для представництва інтересів держави у даних правовідносинах, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
В судовому засіданні задоволено клопотання директора Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації про заміну третьої особи правонаступником, та ухвалою суду від 16 вересня 2021 року (протокольно, журнал судового засідання від 16.09.2021 року) замінено Департамент культури Закарпатської обласної державної адміністрації на його правонаступника - Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації.
В судовому засіданні представник відповідача просить суд залишити позов керівника Ужгородської окружної прокуратури без розгляду з підстав, що наведені у поданому відзиві, у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши клопотання представника відповідача та думку представників позивача та третьої особи (які заперечили проти залишення позову без розгляду), дослідивши необхідні для розгляду клопотання наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Частиною третьою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною третьою та четвертою статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон 1697) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 року (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила таке.
Частиною третьою статті 23 Закону 1697 передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Велика Палата Верховного Суду в даному рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону 1697 прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону", у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
Суд проаналізував правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону 1697, навівши відповідне обґрунтування цього.
Як слідує з позовної заяви, прокурор на обґрунтування необхідності захисту порушення, на його думку, інтересів держави та підстав для звернення до суду зазначив, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду (контролю) за діяльністю органу місцевого самоврядування (тобто, має право на звернення з відповідним позовом до органу місцевого самоврядування). У справі, що розглядається, приводом для звернення прокурора до суду стала відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 року № 1805-ІІІ (далі - Закон України "Про охорону культурної спадщини").
Згідно ст. 1 вказаного Закону, охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Згідно з п.п.1, 2 ч.1 ст.6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення змін до нього.
Пунктом 1 Положення про Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 31.03.2021 року № 230 (далі - Положення) визначено, що Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) є структурним підрозділом Закарпатської обласної державної адміністрації, утворюється розпорядженням голови облдержадміністрації.
З огляду на пп.2.1 п.2 Положення Департамент відповідно до визначених повноважень забезпечує реалізацію державної політики на території області та у межах своїх повноважень у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, міжнаціональних відносин, прав національних меншин, прав громадян на свободу світогляду та віросповідання.
Відповідно до пп.3.2, п.3 Положення Департамент відповідно до визначених повноважень виконує функції, зокрема, щодо формування та подання в установленому порядку Міністерству культури та інформаційної політики України пропозицій щодо занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього.
Єдина система обліку об'єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів визначена Порядком обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 року № 158 (далі - Порядок 158).
В розумінні п.2 розділу І Порядку 158 уповноважений орган - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Відповідно до п.3 розділу І Порядку 158 система обліку об'єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об'єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об'єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об'єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам'ятки та вилучення пам'ятки з Реєстру).
Пунктом 4 розділу І Порядку 158 встановлено, що ініціаторами розгляду питань занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п'ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є: уповноважений орган - за категорією пам'ятки національного значення; уповноважений орган, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини - за категорією пам'ятки місцевого значення.
Згідно з п.5 розділу І Порядку 158 суб'єктами прийняття рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим-п'ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам'яток є: Кабінет Міністрів України - щодо пам'яток національного значення; Мінкультури - щодо пам'яток місцевого значення.
Відповідно до п.п.1, 4 розділу ІІ Порядку 158 взяття на облік об'єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об'єкта, шляхом занесення його до Переліку об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік).
Рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу та має містити таку інформацію про об'єкт: найменування; власник або уповноважений ним орган (у разі наявності); місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено, збережено частково); цінність об'єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
Пунктами 10, 11 розділу ІІ Порядку 158 визначено, що уповноважений орган зобов'язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини у строк, що не перевищує трьох років з дати занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку.
Мінкультури координує стан складання уповноваженими органами облікової документації та, у разі необхідності, приймає рішення про зобов'язання уповноваженого органу забезпечити складання облікової документації.
Згідно з п. 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 23.03.2020, Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про охорону культурної спадщини", для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим створюють науково-методичні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства суд вважає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини є Міністерство культури та інформаційної політики України, який і є компетентним та уповноваженим органом, що має передбачене чинним законодавством право звернення до суду із даним позовом.
Суд звертає увагу, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
З урахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку, що підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави не доведені. Прокурором не надано доказів, що ним проведено перевірку компетентного органу з питань дотримання законодавства, а також, що встановлені факти неналежного виконання таким компетентним органом своїх функцій, що є підставою для представництва інтересів держави прокурором або звернення прокурора до суду, як позивача у справі.
Обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 169 КАС України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.
Отже в даній справі наявні підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 240 КАС України (залишення позову без розгляду).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - слід залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 5, 53, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов керівника Ужгородської окружної прокуратури (м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (м. Ужгород, пл. Поштова, 3 код 04053699), третя особа - Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (м. Ужгород, пл. Народна, 4 код 44361754), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини ухвали - протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного рішення.
СуддяС.І. Рейті