ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 вересня 2021 року Справа № 924/1435/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЕН" та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО", які подані на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 травня 2021 року в справі №924/1435/20 (суддя - Димбовський В.В.)
час та місце ухвалення рішення: 25 травня 2021 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 13:15 год; повний текст рішення складено 2 червня 2021 року
за позовом Приватного підприємства "ЕН"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО"
про стягнення 711631 грн 74 коп. заборгованості по суборендній платі, 48480 грн комунальних та компенсаційних витрат, 42270 грн 59 коп. пені, 9723 грн 57 коп. 3% річних;
зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" передати на користь Приватного підприємства "ЕН" суборендоване приміщення з суборенди по акту приймання-передачі (повернення)
за участю представників сторін:
від Позивача - Потапова М.В.;
від Відповідача - Хоменко О.В..
Приватне підприємство "ЕН" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом, у якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" (надалі - Відповідач) 711631 грн 74 грн. заборгованості по суборендній платі, 48480 грн комунальних та компенсаційних витрат, 42270 грн 59 коп. пені, 9723 грн 57 коп. 3% річних; а також зобов'язати Відповідача передати на користь Позивача суборендоване приміщення з суборенди по акту приймання-передачі (повернення).
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання Відповідачем договору оренди №П/45-10/18 від 10 жовтня 2018 року, який був чинний та строк його дії - до 30 листопада 2020 року. Як вказує Позивач, будь-якого попередження про дострокове розірвання договору не було здійснене Відповідачем в порядку, передбаченому пунктом 4.2 та пунктом 7.2 договору, а лист від 4 травня 2020 року був направлений на адресу Позивача не тільки з порушенням встановленого договором порядку, а й за своїм змістом був повідомленням про дострокове розірвання договору саме з конкретної дати - з 31 травня 2020 року, чим і вичерпувався. На переконання Позивача, інших повідомлень про дострокове розірвання договору суборенди на адресу Позивача не надходило, тому правові підстави для визначення будь-якої іншої дати дострокового розірвання договору об'єктивно були відсутні.
Позивач звертає увагу на те, що він відповідно до умов договору поніс фактичні витрати на обслуговування, утримання нежитлового приміщення, переданого в суборенду Відповідачу, а останній, в порушення умов зазначеного договору, направлені рахунки на оплату вартості експлуатаційних витрат і комунальних послуг за період з квітня по листопад 2020 року, не оплатив, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість у сумі 48480 грн. Відтак, Позивач вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення із Відповідача, крім боргу по сплаті суборендних платежів, також і комунальних та експлуатаційних витрат на загальну суму 48480 грн, що підтверджуються розрахунком суми витрат, виставленими рахунками. Позивачем проведено нарахування пені за прострочення виконання Відповідачем грошових зобов'язань (сплата суборендних платежів) за період прострочення з 4 квітня 2020 року по 30 листопада 2020 року станом на 1 грудня 2020 року на загальну суму 42270 грн 59 коп., а також 3% річних в розмірі 9723 грн 57 коп. згідно розрахунку. Також Позивач просив зобов'язати Відповідача передати суборендоване приміщення з суборенди по акту приймання-передачі.
25 травня 2021 року на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла заява Позивача про відмову від позову в частині позовних вимог до Відповідача про передання на користь Позивача суборендованого приміщення з суборенди по акту приймання-передачі (том 2, а.с. 211).
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25 травня 2021 року прийнято відмову Позивача від позову в частині позовних вимог про зобов'язання Відповідача передати на користь Позивача суборендоване приміщення з суборенди по акту приймання-передачі (повернення), та закрито провадження у справі №924/1435/20 в цій частині.
Позов задовольнити частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 321503 грн 03 коп. заборгованості по суборендній платі, 29357 грн 33 коп. комунальних та компенсаційних витрат, 16526 грн 13 коп. пені, 3830 грн 04 коп. 3% річних. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 5568 грн 25 коп. та 4000 грн витрат на правничу допомогу.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що про отримання 11 червня 2020 року "письмового оригінала листа ТОВ "АЛЛО" №729 від 4 травня 2020 року про дострокове розірвання договору" Позивач зазначав у відповіді на відзив від 11 березня 2021 року. Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що з дати отримання письмового оригінала листа Відповідача №729 від 4 травня 2020 року про дострокове розірвання договору Відповідач належним чином повідомив Позивача про свій намір розірвати договір оренди, та саме з дати 11 червня 2020 року слід розпочинати відлік стоденного строку, який закінчився 19 вересня 2020 року (останній день дії договору). Відповідно з позиції місцевого господарського суду, з 20 вересня 2020 року договір суборенди частини нежитлового приміщення №П/45-10/18 від 10 жовтня 2018 року припинив свою дію.
Окрім того, аналізуючи матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов висновку, що так як Відповідач сплатив 4 вересня 2020 року 50830 грн 84 коп. з призначенням платежу "оренда серпень 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р.", то частина гарантованого платежу в розмірі 50830 грн 84 коп. перекриває заборгованість за частину липня 2020 року. Таким чином, заборгованість за липень 2020 року (за період з 14 липня 2020 року по 19 липня 2020 року) складає 29651 грн 01 коп. (базова плата за місяць оренди 131312 грн 50 коп. / 31 * 19 = 80481 грн 85 коп. - 50830 грн 84 коп.).
Як зазначив місцевий господарський суд в оспорюваному рішенні, сплата Відповідачем 262625 грн підтверджується платіжними дорученнями: №224297 від 2 листопада 2018року на суму 119375 грн. з призначенням платежу "за передостанній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р." та №224298 від 2 листопада 2018 року на суму 119375 грн з призначенням платежу "за останній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р.", №264632 від 15 листопада 2019 року на суму 11937 грн 50 коп. з призначенням платежу "за передостанній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р.", №264631 від 15 листопада 2019 року на суму 11937 грн 50 коп. з призначенням платежу "за останній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р.". Заборгованість за червень 2020 року (за період з 1 червня 2020 року по 30 червня 2020 року) складає 131312 грн 50 коп., як базова плата за місяць оренди. Також Відповідач сплатив 4 вересня 2020 року 25415 грн 42 коп. з призначенням платежу "оренда травень 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р.". Відповідно, заборгованість по орендній платі за травень 2020 року склала 105897 грн 08 коп.. Враховуючи вищеназначене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 321503 грн 03 коп. заборгованості по орендній платі, з яких: 54642 грн 44 коп. за квітень 2020 року, 105897 грн 08 коп. за травень 2020 року, 131312 грн 50 коп. за червень 2020 року та 29651 грн 01 коп. за липень 2020 року. У позові в частині вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 390128 грн 71 коп. заборгованості по суборендній платі належить відмовити.
Щодо заявлених в позові вимог про стягнення з Відповідача 48480 грн комунальних та компенсаційних витрат, нарахованих за період червень-листопад 2020 року, то місцевим господарський судом зазначено, що Відповідач системно сплачував кошти згідно виставлених рахунків, зокрема, по 8080 грн в місяць з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні".
Таким чином, з огляду на положення пункту 2.3 договору, Позивач виставляв Відповідачу рахунки, а Відповідач відшкодовував такі витрати Позивачу по травень 2020 року. З огляду на встановлену судом дату закінчення дії договору, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 29357 грн 33 коп. заборгованості по комунальних та компенсаційних витрат, з яких: 8080 грн за червень 2020 року, 8080 грн за липень 2020 року, 8080 грн за серпень 2020 року та 5117 грн 33 коп. за вересень 2020 року (8080 грн / 30 * 19). У позові в частині вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 19122 грн 67 коп. заборгованості по комунальних та компенсаційних витрат суд першої інстанції відмовив.
Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача 9723 грн 57 коп. 3% річних, то місцевим господарським судом зазначено, що правомірним буде нарахування 3% річних в розмірі 3830 грн 04 коп., а тому у позові в частині вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5893 грн 53 коп. 3% річних судом першої інстанції відмовлено.
Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача 42270 грн 59 коп. пені, то місцевим господарським судом зазначено, що правомірним буде нарахування пені з 4 квітня 2020 року по 30 листопада 2020 року в розмірі 16526 грн 13 коп., а тому у позові в частині вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 25744 грн 46 коп. пені судом відмовлено. В той же час, розглянувши заяву Відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн., місцевим господарський судом зазначено, що враховуючи часткове задоволення позовних вимог майнового характеру та відмову Позивача від частини позовних вимог (позовної вимоги немайнового характеру), беручи до уваги обсяг наданих Відповідачу адвокатом послуг, оцінивши заявлені до стягнення витрати, сума коштів на правову допомогу, яка є співмірною із задоволеними позовними вимогами та такою, що підлягає стягненню з Позивача на користь Відповідача, складає 4000 грн..
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 2-6), в якій з підстав, вказаних у ній просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове, яким повністю задоволити позов.
Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що доступ до суборендованого приміщення у період з 17 березня 2020 року по 10 травня 2020 року не був заборонений для Відповідача як для наймача, так і для третіх осіб: приміщення, що є об'єктом суборенди за договором, має обладнаний окремий вхід/вихід по за межами приміщення торгово-розважального центру, а саме на вулицю Соборну, з боку магазину "Дитячий світ" що надає змогу працювати незалежно від функціонування центру. Позивач наголошує, що Позивач зі свого боку, не вчиняв жодних перешкод для доступу й використання суборендарем об'єкту суборенди за договором і тільки відсутність бажання у Відповідача або ж якійсь власні, внутрішньо-організаційні обставини, стали причиною припинення роботи магазину "АЛЛО" в найманому Відповідачем приміщенні. Для Відповідача у вказаний період не існувало обставин, що об'єктивно унеможливлювали використання ним суборендованого майна за цільовим призначенням, передбаченим умовами договору. Таким чином на переконання апелянта, з огляду на чинне законодавство та умови діючого договору, Відповідач не мав підстав для звільнення від плати за суборенду у вказаний період. Наведене обґрунтування своєї правової позиції з посиланням на норми чинного законодавства Позивач неодноразово доводив до Відповідача, в листах та претензіях за вих.№239/04-20 від 28 квітня 2020 року, вих.№254 від 25 серпня 2020 року №262/11-20 від 25 листопада 2020 року, однак Відповідач в своїх відповідях та своїми діями за позицією Позивача безпідставно ігнорує правомірні вимоги Позивача щодо оплати суборендних платежів за вказаний вище період.
Позивач наполягає на правомірності заявлених вимог про стягнення з Відповідача боргу по суборендних платежах за період несплати з 4 квітня 2020 року по 30 листопада 2020 року. Вказує, що договір оренди укладений на строк з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2020 року на певних умовах, погоджених сторонами, зокрема щодо сплати Відповідачем (суборендарем) суборендних платежів (пункти 2.1, 2.4 Договору). При цьому, Позивач як орендар по договору виконав свої зобов'язання в повному обсязі. Відтак, Позивач вважає обґрунтованою заборгованість Відповідача по суборендній платі по договору станом на 1 грудня 2020 року в сумі 711631 грн 74 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 1 грудня 2020 року, виписками по банківському рахунку, довідкою про стан взаємних розрахунків від 1 грудня 2020 року. Також, Позивач вважає підтвердженими та належними до стягнення 48480 грн комунальних та компенсаційних витрат, 42270 грн 59 коп. пені, 9723 грн 57 коп. 3% річних.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 липня 2021 року (том 2, а.с. 16), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача. Запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 17-25), в якій з підстав, висвітлених у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що роботу торговельних центрів було заборонено як цілісних об'єктів, а не окремих приміщень, вказане також відображене у Протоколі №4 засідання комісії виконкому Хмельницької міської ради з питань ТЕБ та НС від 16 березня 2020 року ТГРК "Либідь Плаза" з 17 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року призупинило роботу всього торгівельного центру, про що офіційно повідомило на сайті. Відповідач констатує, що відповідно до п. 3.4.3 Договору, використовувати додатковий вхід/вихід з магазину (зі сторони ТЦ "Дитячій світ) можливо лише при умові постійної роботи входу/виходу з магазину в пасажі ТГРК "Либідь Плаза". Таким чином, додатковий вхід/вихід не можливо було використовувати, оскільки ТГРК "Либідь Плаза" призупинило роботу всього торгівельного центру. на переконання Відповідача, твердження Позивача про те, що Відповідач мав змогу працювати у ТГРК "Либідь Плаза" є необґрунтованими та такими, що спростовуються офіційно опублікованими повідомленнями про призупинення роботи всього ТГРК "Либідь Плаза".
Відповідач вважає, що виникли обставини, за які Відповідач не відповідає та відповідно до яких Відповідач з 17 березня 2020 року звільняється від оплати суборенди за весь час, протягом якого він не міг використовувати приміщення в нежилій будівлі ТГРК "Либідь Плаза" за адресою: м. Хмельницький, вул. Камянецька, 19/1-А (діяльність якої була призупинена). Також апелянт зауважив, що до 31 травня 2020 року звільнив приміщення та приготував його до передачі Позивачу по акту прийому-передачі (повернення), але 02 червня 2020 року листом №242/06-20 Позивач відмовив Відповідачу у розірванні Договору, повідомляючи про те, що наразі торгівельний центр працює в штатному режимі, а тому є повноцінний доступ до приміщення, а також те, що Відповідач має дотримуватися передбаченого пунктом 4.2 Договору 100-денного строку повідомлення до моменту майбутнього розірвання договору та направлення повідомлення про розірвання договору цінним листом з описом вкладення. Відповідач наголошує, що повідомив Позивача листом за вих. №1094 від 9 липня 2020 року про те, що відлік 100-денного терміну повідомлення про розірвання Договору починається з дати коли Позивачу стало відомо про намір Відповідача припинити Договір, а саме з 5 травня 2020 року. На адресу Відповідача 29 липня 2020 року надійшов лист Позивача за вих. №253/07-20 від 23 липня 2020 року, відповідно до якого Позивач не прийняв повідомлення Відповідача про розірвання договору.
Відповідач зазначає в апеляційній скарзі, що відповідно до пункту 4.2 договору, Відповідач має право відмовитись від договору до закінчення його дії (тобто достроково) попередивши Позивача письмово за 100 днів до моменту майбутнього розірвання договору. Тобто, як вважає Відповідач, згода Позивача не потрібна. З 17 березня 2020 року Відповідач фактично не користувався приміщенням, майно Відповідача було вивезено до 31 травня 2020 року. Як вказує Відповідач, враховуючи твердження Позивача про те, що Договір може бути розірваний достроково лише у випадку повідомлення за 100 днів до моменту майбутнього розірвання Договору можна прийти до висновку про те, що Договір є розірваним з 13 серпня 2020 року (5 травня 2020 року (наступний день після отримання повідомлення про розірвання)+100 днів = 12 серпня 2020 року), а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 липня 2021 року (том 2, а.с. 39), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 29 липня 2021 року від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Позивача, в якому Відповідач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу Позивача та відмовити в задоволенні позовних вимог. Також, Відповідач вказав, що 17 березня 2020 року фактично не користувався орендованим приміщенням через обставини, за які він не відповідає, жодного належного та допустимого доказу того, що Відповідач отримував комунальні та експлуатаційні послуги Позивачем не додано. Крім того, ніяких договорів щодо надання будь-яких послуг, у тому числі послуг телекомунікаційних мереж, не укладалося. Таким чином, у зв'язку з невикористанням орендованого приміщення, Відповідач не користувався й комунальними та експлуатаційними послугами, а тому відсутні підстави для їх нарахування та стягнення. Викладене є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог. Також, вказав, що з 17 березня 2020 року на період карантину, ТГРК «Либідь Плаза» призупинила свою роботу (копія листа в матеріалах справи).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 липня 2021 року було призначено справу № 924/1435/20 до розгляду на 15 вересня 2021 року об 14:00 год..
В судовому засіданні від 15 вересня 2021 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, а також просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Позивача. Зазначив, що роботу торговельних центрів було заборонено як цілісних об'єктів, а не окремих приміщень, вказане також відображене у Протоколі №4 засідання комісії виконкому Хмельницької міської ради з питань ТЕБ та НС від 16 березня 2020 року. ТГРК "Либідь Плаза" з 17 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року призупинило роботу всього торгівельного центру про, що офіційно повідомило на сайті. Представник Відповідача наголосив, що відповідно до пункту 4.2 договору Відповідач має право відмовитись від договору до закінчення його дії (тобто достроково) попередивши Позивача письмово за 100 днів до моменту майбутнього розірвання договору, тобто, як вважає представник Відповідач, згода Позивача не потрібна. Представник Відповідача наголосив, що з 17 березня 2020 року Відповідач фактично не користувався приміщенням, а майно Відповідача було вивезено до 31 травня 2020 року. Представник Відповідача зазначив, що Договір є розірваним з 13 серпня 2020 року (5 травня 2020 року (наступний день після отримання повідомлення про розірвання)+100 днів = 12 серпня 2020 року), а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
В судовому засіданні від 15 вересня 2021 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Відповідача, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, при цьому задоволити апеляційну скаргу Позивача, та скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове, яким повністю задоволити позов. Представник Позивача вказав, що доступ до суборендованого приміщення у період з 17 березня 2020 року по 10 травня 2020 року не був заборонений для Відповідача як для наймача, так і для третіх осіб, крім того, приміщення, що є об'єктом суборенди за договором, має обладнаний окремий вхід/вихід по за межами приміщення торгово-розважального центру, а саме на вулицю Соборну, з боку магазину "Дитячий світ" що надає змогу працювати незалежно від функціонування центру. Як вказав представника Позивача, Позивач зі свого боку, не вчиняв жодних перешкод для доступу й використання суборендарем об'єкту суборенди за договором і тільки відсутність бажання у Відповідача або ж якійсь власні, внутрішньо-організаційні обставини, стали причиною припинення роботи магазину "АЛЛО" в найманому Відповідачем приміщенні. Для Відповідача у вказаний період не існувало обставин, що об'єктивно унеможливлювали використання ним суборендованого майна за цільовим призначенням, передбаченим умовами договору. Таким чином на переконання представника Позивача, з огляду на чинне законодавство та умови діючого договору, Відповідач не мав підстав для звільнення від плати за суборенду у вказаний період. Представник Позивача вважає підставними та обгрунтованими позовні вимоги про стягнення боргу по суборендних платежах за період несплати з 4 квітня 2020 року по 30 листопада 2020 року. Як вказав представник Позивача, Договір оренди укладений на строк з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2020 року на певних умовах, погоджених сторонами, зокрема щодо сплати Відповідачем (суборендарем) суборендних платежів (пункти 2.1, 2.4 Договору). При цьому, Позивач як орендар по Договору виконав свої зобов'язання в повному обсязі.
Заслухавши представника Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, та доводу відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, апеляційну скаргу Відповідача залишити без задоволення, рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. В решті рішення суду залишити без змін.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що 1 жовтня 2018 року між Позивачем та Приватним підприємством "Плаза К" (орендодавець) укладено договір оренди частини нежитлового приміщення №П/49-10/18.
10 жовтня 2018 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір суборенди частини нежитлового приміщення №П/45-10/18 (надалі - Договір; том 1, а.с. 5-6).
За пунктом 1.1 Договору, Позивач передав, а Відповідач прийняв у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення площею 95,5 кв. м. (далі за текстом - "об'єкт суборенди").
Згідно з пунктом 1.5 Договору, об'єкт суборенди знаходиться в нежилій будівлі ТГРК "Либідь Плаза" за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 19/1-А.
Право Позивача на передачу об'єкта суборенди в суборенду виникло на підставі договору оренди №ОП/49-10/18 щодо оренди частини нежитлового приміщення від 01 жовтня 2018 року.
Відповідно до розділу 2 пунктів 2.1-2.6 Договору, розмір суборендної плати в місяць встановлюється за погодженням Сторін та складає: 1250 грн 00 коп., без ПДВ за 1 кв. м. суборендованої площі. Зазначений розмір суборендної плати на момент підписання цього Договору є еквівалентом 44 доларів 41 цента США, що визначається за курсом продажу долара США встановленого ПАТ "Альфа-Банк". На момент підписання цього договору курс продажу доларів США, встановлений-ПАТ "Альфа-Банк" (МФО 300346), в розмірі 2815 гривень за 100 (сто) доларів США. Плата за суборенду не включає компенсацію за комунальні послуги, плату за експлуатаційні послуги, відшкодування витрат по електроенергії, послуги телефонного зв'язку, користування мережею "Інтернет". Відповідач компенсує Позивачу понесені ним витрати на експлуатаційні та комунальні послуги на орендованих ним площах ТГРК "Либідь Плаза" із розрахунку 60 грн, без ПДВ, за 1 м2 суборендованої площі в місяць. Компенсація за електроенергію здійснюється в межах фактичного використання за даними приладів обліку. Понесені Позивачем витрати по оплаті комунальних та експлуатаційних послуг відшкодовуються Відповідачем не пізніше 3-го числа кожного місяця наступного за розрахунковим, відповідно до розрахунку, зазначеного у пункті 2.2 Договору. Понесені Позивачем витрати по оплаті використаної Відповідачем електроенергії, відшкодовуються останнім протягом 3-х банківських днів з дати надання Позивач відповідних рахунків. Плата за суборенду за перший місяць суборенди сплачується протягом 3-х днів з моменту підписання Акта приимання-передачі. Плата за кожний наступний місяць суборенди сплачується Відповідачем не пізніше 3-го числа кожного розрахункового календарного місяця. Плата за суборенду за передостанній місяць суборенди (гарантійний платіж) сплачується Відповідачем до 15 жовтня 2018 року.
Відповідно до підпунктів 3.3.2 - 3.3.6 Договору Відповідач зобов'язався: своєчасно здійснювати плату за суборенду та інші платежі визначені в Договорі; забезпечувати дотримання законодавчих та нормативних актів, наказів адміністрації ТГРК "Либідь Плаза" і власника приміщення щодо організації роботи торгівельного центру, які надаються представнику Суборендаря для ознайомлення під підпис; дотримуватись графіку роботи та графіку завезення та вивезення товару та обладнання (до 9 год. 00 хв. та після 20 год. 00 хв.), внутрішнього розпорядку та правил торгівельного центру, встановленого наказами адміністрації власника приміщення, які надаються представнику Відповідача для ознайомлення під підпис. Здійснювати завіз і вивіз товару з розміщенням службового транспорту на спеціально обладнаному паркувальному місці.
Згідно з підпунктом 3.4.3 Договору, Відповідач має право: використовувати додатковий вхід/вихід з магазину (зі сторони ТЦ "Дитячий світ") при умові постійної роботи входу/виходу з магазину в пасажі ТГРК "Либідь Плаза".
У пункті 4.1 Договору визначено строк суборенди за даним договором: з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2019 року включно.
За пунктом 4.2 Договору: Відповідач має право відмовитися від даного Договору до закінчення строку його дії (достроково), попередивши письмово про це Позивача за 100 днів до моменту майбутнього розірвання Договору; при цьому орендна плата, та інші платежі сплачені Відповідач, поверненню не підлягають; плата за суборенду, сплачена за два останні місяці суборенди (гарантійні платежі) згідно пункту 2.4 Договору, зараховується за останні фактичні місяці суборенди.
Згідно з пункту 5.3 Договору, у випадку прострочення по сплаті платежів, передбачених пунктом 2.1, пунктом 2.2 Договору, Відповідач зобов'язався сплатити пеню за весь час прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, включаючи день оплати. Сторонами погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій (пені) положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України не застосовуються та пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання.
В силу дії пункту 7.1 Договору: повідомлення та інші документи, що направляються однією із Сторін другій Стороні на виконання умов даного Договору чи в зв'язку з ним, повинні бути складені в письмовій формі і підписані уповноваженим представником (представниками) Сторони-відправника.
Відповідно до пункту 7.2 Договору якщо інше прямо не передбачено цим Договором, повідомлення вважатиметься переданим відповідній Стороні належним чином, якщо воно: вручене під підпис особисто керівнику Магазину Позивача в приміщенні об'єкта суборенди із зазначенням дати вручення Повідомлення; та/або вручене під підпис особисто уповноваженому представникові Сторони із зазначенням дати вручення Повідомлення; та/або надіслане цінним листом з описом вкладення за місцезнаходженням Сторони згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Підтвердженням вручення надісланого у такий спосіб Повідомлення є повідомлення про вручення, запис в журналі поштового відділення або підпис адресата, із зазначенням дати вручення. Якщо пошта не може вручити Повідомлення через відсутність Сторони за її місцезнаходженням, або відмову Сторони прийняти Повідомлення, або незнаходження фактичного-місця розташування (місцезнаходження) Ст6рони, або з інших причин, датою отримання Повідомлення Стороною-адресатом вважається 3 (третій) робочий день після відправлення такого Повідомлення; та/або надіслане електронною поштою за-такими адресами/з таких адрес: Позивач: tgrc.lybid.plaza@grnail.com; та/або lybidplazal2@gmail.com; Відповідач: _ та/або _. Підтвердженням передачі Стороні-адресату надісланого у такий спосіб Повідомлення є надсилання Стороною-адресатом на електронну адресу Сторони-відправника повідомлення про одержання Повідомлення. Цей пп. г) не застосовується у випадках необхідності передачі Повідомлень, що стосуються припинення (розірвання) Договору та/або застосування господарських санкцій, а також, коли Сторона-адресат вимагає передачі отриманого електронною поштою повідомлення лише в спосіб, визначений пп. а) - в) цього пункту договору.
Договір підписано представниками сторін та скріплено відтисками їх печаток.
За актом №1 приймання-передачі приміщення від 1 грудня 2018 року Позивач передав, а Відповідач прийняв в суборенду частину нежитлового приміщення площею 95,5 м. кв., яке знаходиться в нежитловій будівлі ТГРК "Либідь-Плаза" за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 19/1-А (том 1, а.с. 7).
28 січня 2019 року до Договору сторонами було укладено Додатковий договір №1 (том 1, а.с. 8), відповідно до якого пункти 2.2 та 2.3 Договору викладено у новій редакції:
"2.2 Плата за суборенду не включає компенсацію за комунальні послуги, плату за експлуатаційні послуги, відшкодування витрат по електроенергії, послуги телефонного зв'язку, користування мережею "Інтернет", тощо. Відповідач компенсує Позивачу понесені ним витрати на експлуатаційні, комунальні та інші послуги шляхом оплати: компенсаційного платежу, що включає: частину вартості експлуатаційних послуг, спожитих на утримання, експлуатацію, підтримання нормального стану та функціонування ТГРК "Либідь Плаза" (надалі - Торгівельний комплекс) та прилеглої до нього території; - частину вартості комунальних послуг (електропостачання, опалення/кондиціонування, водопостачання, водовідведення, вивіз побутового сміття), спожитих в місцях загального користування Торгівельного комплексу; вартості комунальних послуг (електропостачання, опалення/кондиціонування, вивіз побутового сміття), спожитих Відповідачем в об'єкті суборенди. Розмір компенсаційного платежу визначається Позивачем виходячи із загальної вартості експлуатаційних послуг і вартості комунальних послуг, спожитих в місцях загального користування Торгівельного комплексу, отриманих протягом розрахункового періоду (місяця) з урахуванням відсоткового співвідношення загальної площі об'єкта суборенди та площ всіх нежитлових приміщень Торгівельного комплексу. Компенсація вартості комунальних послуг спожитих Відповідачем в об'єкті суборенди здійснюється в межах їх фактичного використання. 2.3 Понесені Позивачем витрати по оплаті послуг, зазначених в пункті 2.2 Договору відшкодовуються Відповідачем не пізніше 3-го числа кожного місяця наступного за розрахунковим, на підставі наданого Позивачем рахунку".
23 жовтня 2019 року до Договору сторонами було укладено Додатковий договір №2 (том 1, а.с. 9), відповідно до якого пункт 4.1 Договору викладено у новій редакції:" 4.1 Строк суборенди за даним Договором встановлюється з " 01" грудня 2018 року по " 30" листопада 2020 року включно".
Протоколом засідання комісії виконкому Хмельницької міської ради з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій №4 від 16 березня 2020 року вирішено призупинити на період карантину роботу всіх ринків та магазинів, в тому числі ювелірних, торгово-розважальних центрів, торгових центрів.
У листі від 17 березня 2020 року ПП "Кейт-К" повідомило про те, що починаючи з 17 березня 2020 року ТГРК "Либідь Плаза" призупиняє свою роботу.
Також у матеріалах справи міститься повідомлення про призупинення з 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботи ТГРК "Либідь Плаза" (роздруківка з посиланням на електронний ресурс https://lybid-plaza.ua/призупинення-роботи-тгрк-либідь-плаз/).
18 березня 2020 року Відповідач у листі №7/ША, адресованому Позивачу, повідомив про те, що звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Просив врахувати викладене, та те, що уданий час наявні форс-мажорні обставини, що унеможливлюють виконання умов договору, а тому при нарахуванні орендної платні та інших передбачених договором платежів не враховувати час, за який Відповідач не мало змоги використовувати приміщення за призначенням. Вказані зміни просив оформити додатковою угодою до Договору (том 1, а.с. 12).
28 квітня 2020 року Позивачем направлену Відповідачу лист, у якому зазначалось, що до суборендованого приміщення доступ не було заборонено для Відповідача, як для наймача, так і для третіх осіб, а також не була заборонена здійснювана господарська діяльність. Приміщення, що є об'єктом суборенди за Договором, є відокремленим від торговорозважального центру окремим входом/виходом, що надає змогу працювати незалежно від функціонування центру. Отже, посилання Відповідача при здійсненні господарської діяльності в суборендованому приміщенні на дію форс-мажорних обставин, на час карантину, є безпідставними. Виходячи з наведеного і з огляду на чинне законодавство зазначив, що на період карантину не встановлено заборон щодо здійснення господарської діяльності у сфері роздрібної торгівлі засобами зв'язку та телекомунікацій, в тому числі мобільними телефонами, смартфонами, планшетами, ноутбуками та іншими товарами, що відтворюють та передають інформацію, а Позивач не вчиняв жодних перешкод для роботи підприємства. Більше того, інші магазини "АЛЛО" та магазини аналогічної сфери діяльності в м. Хмельницькому працюють на протязі всього терміну дії карантину в Україні. Тому повідомлено про можливість працювати в умовах карантину і наголошено на обов'язковості виконання умов діючого Договору, що укладений між Позивачем та Відповідачем. Запропоновано розглянути пропозицію не нараховувати суборендну плату за половину календарних днів квітня місяця 2020 року (том 1, а.с. 13; докази направлення листа на звороті).
4 травня 2020 року Відповідач у листі №729, адресованому Позивачу, посилаючись на обставини непереборної сили викликані рішеннями влади, та на які жодна сторона, вплинути не може, а також у зв'язку з відсутністю діяльності в орендованих приміщеннях, повідомив про дострокове розірвання 31 травня 2020 року Договору. Плату за суборенду, сплачену за два останніх місяці суборенди (гарантійні платежі), відповідно до пункту 2.4 Договору просив зарахувати за квітень та травень 2020 року. Повідомив про можливість залишення орендованих приміщень у більш короткий термін. На листі міститься відмітка "лист отримано та зареєстровано 11 червня 2020 року (том 1, а.с. 15).
2 червня 2020 року Позивачем направлену Відповідачу лист, у якому зазначалось про отримання листа від 4 травня 2020 року та про неналежність повідомлення про розірвання Договору суборенди (том 1, а.с. 15).
12 червня 2020 року Позивачем направлену Відповідачу лист, у якому зазначалось про отримання 11 червня 2020 року рекомендованого листа №729 від 4 травня 2020 року, повністю ідентичного за своїм змістом електронному листу від 4 травня 2020 року, на який було надано лист-відповідь 2 червня 2020 року за вих. №242/06-20. В доповнення до викладеного, Позивач повідомив, що одержаний лист не може вважатися та не є повідомленням про дострокове розірвання Договору, оскільки відповідно до пункту 4.2 Договору Відповідач має право відмовитися від даного Договору до закінчення строку його дії (достроково), попередивши письмово про це Позивача за 100 днів до моменту майбутнього розірвання Договору. Позивач вказав, що за таких обставин, незалежно від дати направлення та дати отримання, даний лист не тягне для Позивача жодних правових наслідків. Лише з дати отримання повідомлення про дострокове розірвання Договору, направленого в порядку згідно пунктів 4.2 та 7.2 Договору, може бути розпочато відлік 100-денного терміну для визначення моменту майбутнього дострокового розірвання Договору. Враховуючи, що такого повідомлення не надходило, підстави для визначення дати дострокового розірвання згідно Договору відсутні (том 1, а.с. 17).
Відповідач у листах від 9 липня 2020 року та від 29 липня 2020 року, адресованих Позивачу, просив вважати лист від 04 травня 2020 року вих. №729 направлений на електронну адресу 5 травня 2020 року, офіційним та належним повідомленням про дострокове припинення строку дії Договору; вважати останнім днем дії Договору, з урахуванням листа про дострокове припинення від 4 травня 2020 року наступний день, після сплину 100 денного терміну; не нараховувати орендну плату за період з 17 березня 2020 року по 10 травня 2020 року (термін, протягом якого робота ТРЦ була заборонена законодавством); зарахувати надлишково сплачену орендну платню за період з 17 березня 2020 року по 31 березня 2020 року в якості орендної платні за частину липня 2020 року; зарахувати сплачений відповідно до пункту 2.4 Договору платіж в якості орендної платні за останній та передостанній місяці в якості оплати орендної платні за період з 11 травня 2020 року по 11 липня 2020 року включно. Повідомив про те, що буде чекати представника Позивача 12 серпня 2020 року о 10:00 годині у приміщенні, яке орендував Відповідач у Позивача відповідно Договору за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 19/1-А в ТГРК "Либідь Плаза" для підписання Акту прийому-передачі (повернення) приміщення (том 1, а.с. 76).
У листах від 23 липня 2020 року та від 30 липня 2020 року Позивач повідомив Відповідача, що Відповідач не забезпечив належного повідомлення (попередження) Позивача про дострокове розірвання Договору та вказав, що 12 серпня 2020 року не може вважатися датою дострокового припинення дії Договору (том 1, а.с. 18-19).
Відповідач у листі від 12 серпня 2020 року, направленому Позивачу, повідомив про те, що 12 серпня 2020 року, відповідно до листа №1240 від 29 липня 2020 року, повноважний представник Відповідача чекав представника об 10:00 годині у приміщенні, яке орендував Відповідач у Позивача відповідно Договору за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 19/1-А в ТГРК "Либідь Плаза" для підписання Акту прийому-передачі (повернення) приміщення. Представник Позивача (Сівуліцька Т.) на запрошення 12 серпня 2020 року на зазначену адресу з'явився, але відмовився від підписання Акту прийому-передачі (повернення) приміщення, про що був складений відповідний Акт неявки (ухилення) для підписання акту приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 12 серпня 2020 року. Відповідач у листі вказав, що у зв'язку з ухиленням Позивача від обов'язку орендаря прийняти приміщення, направив на адресу Позивача підписаний зі сторони Відповідача Акт прийому-передачі (повернення) приміщення від 12 серпня 2020 року та ключі від приміщення за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 19/1-А в ТГРК "Либідь Плаза". Просив підписати вказані документи та один екземпляр повернути на адресу Відповідача. Серед додатків до листа вказано акт прийому-передачі (повернення) приміщення від 12 серпня 2020 року 2 екз. (оригінал), акт неявки (ухилення) для підписання акту приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 12 серпня 2020 року, три комплекти ключів, довіреність №211 від 10 серпня 2020 року (том 1, а.с. 80-81).
Відповідач у листі від 24 грудня 2020 року та відповіді на претензію від 24 грудня 2020 року, направлених Позивачу, повідомив про те, що Договір оренди закінчив свою дію 12 серпня 2020 року.
Відповідач сплатив позивачу 262625 грн згідно платіжних доручень: №224297 від 2 листопада 2018 року на суму 119375 грн з призначенням платежу "за передостанній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; №224298 від 2 листопада 2018 року на суму 119375 грн з призначенням платежу "за останній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; №264632 від 15 листопада 2019 року на суму 11937 грн 50 коп. з призначенням платежу "за передостанній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; №264631 від 15 листопада 2019 року на суму 11937 грн 50 коп. з призначенням платежу "за останній місяць згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р." (том 1, а.с. 43-46).
Відповідач сплатив Позивачу за виписками по рахунку: 3 січня 2020 року 131313 грн з призначенням платежу "оренда січень 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 29 січня 2020 року 131313 грн з призначенням платежу "оренда лютий 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 2 березня 2020 року 131313 грн з призначенням платежу "оренда березень 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 4 вересня 2020 року 25415 грн 42 коп. з призначенням платежу "оренда травень 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 4 вересня 2020 року 50830 грн 84 коп. з призначенням платежу "оренда серпень 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р." (том 1, а.с. 34-42).
Відповідач сплатив Позивачу за виписками по рахунку: 3 січня 2020 року - 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2019 грудень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 31 січня 2020 року 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 січень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 31 січня 2020 року 16961 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг електроенергія 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 4 березня 2020 року 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 лютий згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 4 березня 2020 року 12241 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг електроенергія 2020 лютий згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 22 квітня 2020 року 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 березень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 22 квітня 2020 року 6135 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг електроенергія 2020 березень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 17 червня 2020 року 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 квітень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 17 червня 2020 року 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 травень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р.".
Позивач виставляв Відповідачу рахунки-фактури (том 1, а.с. 48-51): від 29 травня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за травень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 3 липня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за червень та 440 грн відшкодування за телеком. мережі); від 29 липня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за липень та 440 грн відшкодування за телеком. мережі); від 28 серпня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за серпень та 440 грн відшкодування за телеком. мережі); від 2 жовтня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн. компенсаційний платіж за вересень та 440 грн відшкодування за телеком. мережі); від 3 листопада 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за жовтень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 3 грудня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за листопад та 440 грн відшкодування за телеком. мережі).
З огляду на їх несплату, Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Відповідача про стягнення 711631 грн 74 грн. заборгованості по суборендній платі, 48480 грн комунальних та компенсаційних витрат, 42270 грн 59 коп. пені, 9723 грн 57 коп. 3% річних.
Окрім того, судове рішення містить вирішення розгляду заяви Відповідача Позивача від позову в частині повернення орендованого майна, яка прийнята та розглянута місцевим господарським судом, та провадження у справі №924/1435/20 закрито відповідно до пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України, в частині позовних вимог Позивача до Відповідача про зобов'язання передати Відповідача суборендоване приміщення з суборенди по акту приймання-передачі (повернення). В той же час, колегія суддів зазначає, що Позивач та Відповідач в своїх апеляційних скаргах не оспорюють рішення в цій частині, що відповідно до норм процесуального права, а саме діючи в правовому полі статті 269 ГПК України (зважаючи на відсутність порушення норм процесуального права) не є підставою для перегляду апеляційний господарським судом законності рішення в цій частині.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу дії статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Аналогічні положення містить частина перша статті 283 Господарського кодексу України.
Частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 286 Господарського кодексу України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
В силу дії статті 627 Цивільного кодексу України: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони у Договорі погодили сплату орендних платежів розмірі 131313 грн та не пізніше 3-го числа кожного місяця наступного за розрахунковим.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Позивача і Відповідача з приводу настання моменту розірвання Договору, який, на переконання сторін, має важливе значення для стягнення орендної плати, комунальних та компенсаційних витрат.
Одностороння відмова від договору допустима лише як виключення з загального правила у випадках, прямо передбачених договором або законом.
Цивільний кодекс України передбачає три основні види односторонньої відмови від договору: як санкцію за порушення умов договору другою стороною; як право на вчинення односторонньої відмови без застосування мір цивільно- правової відповідальності; як безпідставну відмову від договору за відсутності порушень умов договору другою стороною з покладенням на сторону, що відмовилася, негативних правових наслідків, передбачених договором або законом.
В усіх перерахованих випадках одностороння відмова від договору не спричиняє, як правило, його автоматичне припинення або розірвання, оскільки інша сторона має право оспорити односторонню відмову від договору у суді, який може визнати її неправомірною (правомірною) і визнати на вимогу однієї із сторін договір розірваним із застосуванням відповідних правових наслідків до винної сторони. Якщо ж відмова безпідставна, суд може на вимогу позивача зобов'язати виконати договір, за винятком тих випадків, коли законом стороні надається безумовне привілеєве право на відмову від договору або визнати його розірваним.
У будь-якому випадку, мова йде саме про право односторонньої відмови від договору, яке встановлено Законом або укладеним договором.
На переконання судової колегії, навіть занадто розширене тлумачення договірних норм пунктів 3.4, 4.2, 4.3, 4.4 укладеного сторонами у справі Договору не дозволяє дійти висновку про наявність у сторін права відмовитись від Договору.
Відповідно, умови пунктів 3.4, 4.2, 4.3, 4.4 укладеного сторонами у справі Договору лише встановлюють права учасника цієї угоди ініціювати перед іншим дострокове припинення дії цього Договору з застосування правової конструкції його розірвання, яка за визначенням потребує взаємної згоди усіх його учасників.
Як зазначалось раніше, відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно, для задоволення даного позову суду має бути доведено: існування встановлених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму фактичних підстав; відповідність цих фактичних підстав правовим підставам, встановленим Цивільним кодексом України для розірвання договору найму; дотримання порядку, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що за приписом частини третьої статті 291 Господарського кодексу України мова йде не про загальні правові норми цивільного законодавства, що регулюють відносини розірвання договорів, а про спеціальні норми, які регулюють саме розірвання договору найму.
Відповідно, у даному випадку мають застосовуватись позитивно-правові приписи статті 783 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини розірвання договору найму на вимогу наймодавця.
Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Позивач жодним аргументом позову не посилається на існування фактичних підстав (а тим більше не довів суду належними доказами факту їх існування), які надають йому право відповідно до статті 291 Господарського кодексу України та статті 783 Цивільного кодексу України права вимагати дострокового припинення дії укладеного сторонами у справі господарсько-правового договору.
Більше того, з огляду на правове регулювання орендних відносин законодавчими актами можливе існування в тексті договору оренди умови про встановлення права відмови від цього договору викликало б обґрунтований сумнів в її дійсності.
Досить жорстко та однозначно сформульована законодавцем норма частини першої статті 291 Господарського кодексу України, за якою одностороння відмова від договору оренди не допускається, не передбачає будь-яких винятків з цього правила.
Частиною третьою цієї ж статті Кодексу встановлене правило, за яким договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Таким чином, наведені правові норми унеможливлюють існування договірного інституту одностороннього (за наявності прямих заперечень іншого або інших учасників угоди) розірвання договору оренди майна з прямим правовим наслідком припинення зобов'язань.
Законодавцем встановлено лише можливість існування права вимоги розірвання, а не права односторонньої зміни умов або розірвання укладеного договору.
Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України, або у судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Вказана правова позиція викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №916/1684/18., також в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року по справі №911/1635/19.
За пунктом 4.2 Договору: Відповідач має право відмовитися від даного Договору до закінчення строку його дії (достроково), попередивши письмово про це Позивача за 100 днів до моменту майбутнього розірвання Договору; при цьому орендна плата, та інші платежі сплачені Відповідач, поверненню не підлягають; плата за суборенду, сплачена за два останні місяці суборенди (гарантійні платежі) згідно пункту 2.4 Договору, зараховується за останні фактичні місяці суборенди.
При цьому, Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що він законно скористався правом, наданим йому пунктом 4.2 Договору, що знайшло своє відображення у направленні листа від 4 травня 2020 року №729, адресованого Позивачу, посилаючись на обставини непереборної сили викликані рішеннями влади, та на які жодна сторона, вплинути не може, а також у зв'язку з відсутністю діяльності в орендованих приміщеннях, повідомив про дострокове розірвання 31 травня 2020 року Договору. Плату за суборенду, сплачену за два останніх місяці суборенди (гарантійні платежі) відповідно до пункту 2.4 Договору просив зарахувати за квітень та травень 2020 року. Також Відповідачем повідомлено про можливість залишення орендованих приміщень у більш короткий термін.
В той же час Позивача заперечував щодо розірвання Договору, а саме в порядку, строки та в цілому причини, зазначені Відповідача (з 31 травня; направлення листів на електронну адресу), що знайшло своє відображення в численних листах направлених на адресу Позивача (лист від 28 квітня 2020 року (том 1, а.с. 13; докази направлення листа на звороті); лист від 2 червня 2020 року (том 1, а.с. 15); лист від 12 червня 2020 року (том 1, а.с. 17); листи від 23 липня 2020 року та від 30 липня 2020 року (том 1, а.с. 18-19)).
Колегія суду констатує, що пункт 4.2 Договору (як на підставу законності своєї відмови покликається Відповідач) не містить ані підстав розірвання Договору чи припинення ним дії, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.
Поміж тим, уже пунктами 3.4, 4.3, 4.4 Договору сторони визначили підстави для дострокового розірвання в односторонньому порядку.
Пунктом 4.3 Договору визначено, що в разі несплати Відповідачем плати за суборенду та (або) інші платежі за три місяці поспіль і більше, Позивач за даним Договором має право відмовитися від Договору в порядку, передбаченому чинним законодавством.
У відповідності до пункту 4.4 Договору, в порядку, визначеному чинним законодавством, Позивач має право вимагати дострокового розірвання Договору з Відповідачем в односторонньому порядку у наступних випадках: використання Відповідачем об'єкту суборенди не за його цільовим призначенням; порушення строків та порядку проведення розрахунків за даним Договором; використання Відповідачем об'єкту суборенди для зайняття торгівлею та речами обмеженими у цивільному обороті або зайняттям іншими видами незаконної діяльності в об'єкті суборенди; грубого або навмисного завдання шкоди об'єкту суборенди.
У матеріалах справи відсутні докази настання обставин, передбачених пунктами 3.4, 4.3, 4.4 Договору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.
Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту, а необґрунтоване і безпідставне розірвання договору оренди, вочевидь порушує принцип добросовісності.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В той же час апеляційний господарський суд констатує, відсутність судового рішення з приводу розірвання Договору.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд констатує, що Позивачем не доведено наявності обставин, передбачених Договором, які є підставою для його дострокового розірвання, враховуючи порушення як порядку так і строків повідомлення про таке розірвання, та зважаючи на відсутність згоди іншої сторони.
Відтак, колегія суддів, зважаючи на заперечення Позивача щодо розірвання Договору саме в такому порядку та на умовах, вказаних у повідомленням Відповідача, діючим в правовому полі статті 188 ГК України, та враховуючи, що положенням пункту 4.2 Договору надає Відповідачу лише право на розірвання Договору в односторонньому порядку, приходить до висновку, що строк суборенди по Договору та й дія самого ж Договору закінчилися лише 30 листопада 2020 року.
При цьому, Відповідач у своїх листах про розірвання договору та у апеляційній скарзі, як на обставину відмови від Договору посилався на обставини непереборної сили викликані рішеннями влади, та на які жодна сторона, вплинути не може, а також у зв'язку з відсутністю діяльності в орендованих приміщеннях, наявність форс-мажорних обставин, що унеможливлюють виконання умов Договору, повідомив про дострокове розірвання 31 травня 2020 року Договору.
Основними ознаками форс-мажорних обставин є: незалежність від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; невідворотність; неможливість виконання зобов'язань за умови існування цих обставин.
В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також, торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Стаття 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
В той же час апеляційний господарський суд констатує, що Відповідачем не надано до суду звернення до Торгово промислової палати України, ані сертифікату виданого Торгово-промисловою палатою України за період заборгованості за даним позовом.
Крім того, суд апеляційної інстанції констатує і те, що умовами Договору, сторонами не передбачено умов та підстав звільнення від обов'язку оплати орендної плати, у т.ч. з підстав настання форс-мажорних обставин.
У даному випадку, Позивач, щонайменше, мав довести суду, що запровадження карантинних заходів об'єктивно унеможливило виконання його зобов'язань, передбачених умовами укладеного Договору. Водночас, даний прямий процесуальний обов'язок Позивач не виконав, обмежившись виключно загальним посиланням на існування карантинних заходів.
У той же час, колегією суду встановлено, що основне зобов'язання за укладеним сторонами у справі Договором в частині передачі майна Позивачем виконано за декілька років до введення в державі карантинних заходів, а право отримання орендної плати у безготівковій формі ніяким чином не обмежується введеними карантинними заходами.
Крім того, відповідно до Постанови КМУ №211 від 11 березня 2020 року (із її подальшими змінами) карантинні заходи було продовжено до 11 травня 2020 року. Однак, протягом всього часу дії карантинних обмежень, відповідно до вказаної постанови, заборона здійснення діяльності не поширювалася на торгівлю засобами зв'язку та телекомунікацій, в тому числі мобільними телефонами, смартфонами, планшетами, ноутбуками та іншими товарами, що відтворюють та передають інформацію, за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя та очей) та відвідувачів засобами індивідуального захисту.
В той же час, при дослідженні видів діяльності Відповідача в даному магазині (та зокрема по КВЕД) вбачається і продаж засобів зв'язку та телекомунікацій, в тому числі мобільними телефонами, смартфонами, планшетами, ноутбуками та іншими товарами. Дане на переконання колегії суддів, зважаючи на існування окремого входу в будівлю магазину, факту не перешкоджання Позивача щодо здійснення діяльності Відповідачем, свідчить про можливість використання приміщення та здійснення своєї господарської діяльності протягом зазначеного періоду.
При цьому, не заслуговують на увагу покликання Відповідача наведені в апеляційній скарзі щодо того, що Протоколом засідання комісії виконкому Хмельницької міської ради з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій №4 від 16 березня 2020 року вирішено по 3 квітня 2020 року призупинити на період карантину роботу всіх ринків та магазинів, в тому числі ювелірних, торгово-розважальних центрів, торгових центрів. У листі від 17 березня 2020 року ПП "Кейт-К" повідомило про те, що починаючи з 17 березня 2020 року ТГРК "Либідь Плаза" призупиняє свою роботу. Також у матеріалах справи міститься повідомлення про призупинення з 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботи ТГРК "Либідь Плаза" (даними доказами Відповідач доводить підставність своїх доводів апеляційної скарги щодо неможливості використовувати приміщення).
В той же час, Відповідач залишає поза увагою ту обставину, що Позивач стягує заборгованість по орендних платежах та комунальних послугах починаючи з квітня (при цьому судом першої інстанції здійснено розрахунок орендної плати та пені за березень), про що він зазначає безпосередньо в позовній заяві. Крім того, всі розрахунки також починаються лише з квітня (пеня з 4 квітня).
Крім того, доказами долученими до матеріалів справи підтверджується існування відокремленого (незалежного від діяльності торгового центру в цілому) входу в приміщення магазину Відповідача (том 1, на звороті а.с. 11 (плат приміщення); а.с. 55-58).
В той же час при звільненні наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Відповідач повинен був довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і що він не відповідає за ці обставини.
Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Приписи частини 6 статті 762 ЦК України визначають в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.
Отже, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача (орендатора) від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає, це такі обставини, за яких майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.
Правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у справах № 914/2264/17, № 914/1248/18, № 914/70/18.
Отже, звільнення від сплати орендної плати відбувається переважно у разі повної неможливості доступу до приміщення, навіть незважаючи на той факт, що орендар у зв'язку з форс-мажорними обставинами не може здійснювати там свою звичайну господарську діяльність. При цьому матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про неможливість використання приміщення та про вчинення будь-яких перешкод у такому користуванні з боку Позивача (навпаки ж листи Позивача вказують про можливість та наполягання на користування орендованим майном).
Згідно пункту 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із положеннями статтей 610, 612 Цивільного кодексу України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі
При укладенні Договору сторони, зокрема, домовилися про умови, розмір та порядок внесення орендної плати.
Судом встановлено, що спірним періодом, у який утворилась заявлена Позивачем заборгованість у сумі 711631 грн 74 коп., є квітень-листопад 2020 року.
У названий період Позивачем нараховувалась орендна плата у повному обсязі, що загалом складає 711631 грн 74 коп., за цей же період Відповідачем з порушенням строків оплати було сплачено - 76246 грн 26 коп. - 4 вересня 2020 року.
У відповідності до пункту 2.4 Договору, плата за кожний наступний місяць суборенди сплачується Відповідачем не пізніше 3-го числа кожного розрахункового календарного місяця. Плата за суборенду за передостанній місяць суборенди (гарантійний платіж) сплачується Відповідачем до 15 жовтня 2018 року.
З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 2.1-2.4 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України, в розрізі дії Договору за спірний період, позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми заборгованості по суборендній платі в розмірі 711631 грн 74 коп. за квітень-листопад 2020 року підлягають до задоволення.
Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні 390128 грн 71 коп. заборгованості по суборендних платежах.
Що ж до заявлених в позові вимог про стягнення з Відповідача 48480 грн комунальних та компенсаційних витрат, нарахованих за період червень-листопад 2020 року, то колегія суду зауважує таке.
Пунктом 2.2 Договору, з врахуванням змін, внесених додатковим договором №1 від 28 січня 2019 року визначено, що плата за суборенду не включає компенсацію за комунальні послуги, плату за експлуатаційні послуги, відшкодування витрат по електроенергії, послуги телефонного зв'язку, користування мережею "Інтернет", тощо. Відповідач компенсує Позивачу понесені ним витрати на експлуатаційні, комунальні та інші послуги шляхом оплати: компенсаційного платежу, що включає: частину вартості експлуатаційних послуг, спожитих на утримання, експлуатацію, підтримання нормального стану та функціонування ТГРК "Либідь Плаза" (торгівельний комплекс) та прилеглої до нього території; частину вартості комунальних послуг (електропостачання, опалення/кондиціонування, водопостачання, водовідведення, вивіз побутового сміття), спожитих в місцях загального користування торгівельного комплексу; вартості комунальних послуг (електропостачання, опалення/кондиціонування, вивіз побутового сміття), спожитих Відповідачем в об'єкті суборенди. Розмір компенсаційного платежу визначається Позивачем виходячи із загальної вартості експлуатаційних послуг і вартості комунальних послуг, спожитих в місцях загального користування торгівельного комплексу, отриманих протягом розрахункового періоду (місяця) з урахуванням відсоткового співвідношення загальної площі об'єкта суборенди та площ всіх нежитлових приміщень Торгівельного комплексу. Компенсація вартості комунальних послуг, спожитих Відповідачем в об'єкті суборенди здійснюється в межах їх фактичного використання.
У пункті 2.3 Договору сторони передбачили, що понесені Позивачем витрати по оплаті послуг, зазначених в пункті 2.2 Договору відшкодовуються Відповідачем не пізніше 3-го числа кожного місяця наступного за розрахунковим, на підставі наданого Позивачем рахунку.
Позивач виставляв Відповідачу такі рахунки-фактури: від 29 травня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за травень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 3 липня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за червень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 29 липня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за липень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 28 серпня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за серпень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 2 жовтня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за вересень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 3 листопада 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за жовтень та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі); від 3 грудня 2020 року на суму 8080 грн (7640 грн компенсаційний платіж за листопад та 440 грн - відшкодування за телеком. мережі).
З доказів, долучених до матеріалів справи вбачається, що Відповідач сплатив Позивачу за виписками по рахунку такі суми: 3 січня 2020 року - 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2019 грудень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 31 січня 2020 року - 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 січень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 31 січня 2020 року - 16961 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг електроенергія 2020 згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 4 березня 2020 року - 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 лютий згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 4 березня 2020 року - 12241 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг електроенергія 2020 лютий згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 22 квітня 2020 року - 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 березень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 22 квітня 2020 року - 6135 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг електроенергія 2020 березень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 17 червня 2020 року - 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 квітень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р."; 17 червня 2020 року - 8080 грн з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні 2020 травень згідно договору №П/45-10/18 від 10.10.2018р.".
З вищезазначеного слідує, що Відповідач системно сплачував кошти згідно виставлених рахунків, зокрема, по 8080 грн. в місяць з призначенням платежу "компенсація витрат ком. послуг інші експлуатаційні".
Таким чином, з огляду на положення пункту 2.3 Договору, Позивач виставляв Відповідачу рахунки, а Відповідач відшкодовував такі витрати позивачу по травень 2020 року. Доводи Відповідача щодо того, що Позивачем не підтверджені відповідні витрати судом до уваги не приймаються, так як договором, зокрема, пунктом 2.3 Договору, такого підтвердження при виставленні рахунків не вимагалося.
З огляду на встановлену вище у даній постанові дату закінчення дії Договору (30 листопада 2020 року), колегія суду приходить до висновку, що обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 48480 грн заборгованості по комунальних та компенсаційних витрат (з квітня по листопад).
Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні 19122 грн 67 коп. заборгованості по комунальних та компенсаційних витрат та відповідно, задовольняє позов у цій частині.
Крім стягнення основного боргу, Позивачем заявлено вимоги про стягнення з Відповідача 42270 грн 59 коп. пені за період прострочення з 4 квітня 2020 року по 30 листопада 2020 року.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
В силу дії частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Як встановлено вище в даній постанові Відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, а тому дії Відповідача слід кваліфікувати як порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив їх виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно пункту 5.3 Договору: у випадку прострочення по сплаті платежів, передбачених пунктом 2.1, пунктом 2.2 Договору, Відповідач зобов'язався сплатити пеню за весь час прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, включаючи день оплати; сторонами погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій (пені) положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України не застосовуються та пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання.
Відтак, колегія суддів детально досліджуючи наданий Позивачем розрахунок заявлених до стягнення пені (том 1, а.с. 31), здійснивши розрахунок пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, вважає підставною та обгрунтованою до задоволення пеню в розмірі 42270 грн 59 коп. за період прострочення з 4 квітня 2020 року по 30 листопада 2020 року (котра заявлена Позивачем). Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов у цій частині, та стягує з Відповідача на користь Позивача 42270 грн 59 коп. пені.
В той же час, приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні 25744 грн 46 коп. пені.
Що ж до позовних вимог про стягнення з Відповідача 9723 грн 57 коп. 3% річних, то колегія суддів зауважує наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначивши правильні періоди нарахування та здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3% річних, колегія суддів констатує, що підставним та арифметично вірним є стягнення 3% річних в сумі 9723 грн 57 коп., та задоволює позов у цій частині.
Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 9723 грн 57 коп..
В той же час, приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні 5893 грн 53 коп. 3 % річних.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Позивачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою в частині дії Договору та стягнення відповідних платежів у задоволених в даній постанові сумах. При цьому, суд відхиляє подану Відповідачем апеляційну скаргу, з огляду на не підтвердження належними та допустимими доказами обставини неможливості користування орендованим майном та визнає її необгрунтованою в частині доводів щодо розірвання Договору в односторонньому порядку, з огляду на вищевстановлені обставини щодо невизнання Позивачем дій спрямованих Відповідачем щодо розірвання Договору в односторонньому порядку в силу статті 188 ГК України.
Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Хмельницької області та приймає в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.
Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЕН" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 травня 2021 року в справі №924/1435/20 - задоволити.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 травня 2021 року в справі №924/1435/20 - залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 травня 2021 року в справі №924/1435/20 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 390128 грн 71 коп. заборгованості по суборендній платі, 19122 грн 67 коп. комунальних та компенсаційних витрат, 25744 грн 46 коп., 9723 грн 57 коп. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю.
4. В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 травня 2021 року в справі №924/1435/20 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" (49044, м. Дніпро, вул. Барикадна, 15-А, код 30012848) на користь Приватного підприємства "ЕН" (29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера, буд.12/1, код 38045472) 711631 грн 74 коп. заборгованості по суборендній платі, 48480 грн комунальних та компенсаційних витрат, 42270 грн 59 коп. пені, 9723 грн 57 коп. 3% річних.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" (49044, м. Дніпро, вул. Барикадна, 15-А, код 30012848) на користь Приватного підприємства "ЕН" (29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера, буд.12/1, код 38045472) 14283 грн 60 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 9795 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
9. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
10. Справу №924/1435/20 повернути Господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2021 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.