Справа № 591/2228/20
Провадження № 1-кп/591/240/21
21 вересня 2021 року Зарічний районний суд м.Суми в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження щодо обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого вироком Ковпаківського районного суду м.Суми від 13.06.2019 року за ч.1, ч.2 ст.190, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн. 02.08.2019 року його знято з обліку органів пробації через сплату штрафу,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
22.11.2019 близько 20:30 год. ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Geely JL 7162», р.н. НОМЕР_1 , та рухаючись по вул. Лінійна в м. Суми від вул. Черкаська у напрямку до вул. Харківська, в районі споруди №17, знехтував безпекою дорожнього руху та не виконав вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, а саме: маючи об'єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_6 , який перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та в порушення вимог п. 4.4, 4.7, 4.8, 4.14 «а» ПДР України перетинав проїзну частину поза межами пішохідного переходу з ліва на право відносно напрямку руху автомобіля, не прийняв міри до зниження швидкості руху автомобіля аж до зупинки або безпечного для інших учасників руху об'їзду пішохода, внаслідок чого поза межами пішохідного переходу допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 .
Унаслідок дорожньо-транспортної події потерпілому ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, черевної порожнини, нижніх кінцівок, ЗЧМТ, забою головного мозку, черепно-субарахноїдального крововиливу з проявами пошкодження стовбуру мозку, забійної рани лобної ділянки справа; закритої травми органів черевної порожнини: розрив печінки, розрив парієтальної очеревини справа, ускладнені внутрішньочеревною кровотечою; переломів обох нижніх кінцівок (середньої третини діафіза правої малогомілкової кістки із зміщенням, відкритий перелом середньої третини обох кісток лівої гомілки зі зміщенням, рана лівої гомілки відкрита з дефектом великогомілкової кістки), саден тулуба, які кваліфікуються, як тяжкі тілесні ушкодження, так як були небезпечними для життя потерпілого в момент їх заподіяння.
При цьому, порушення пункту 12.3 ПДР України, допущені водієм ОСОБА_4 знаходиться в прямому причинному зв'язку із дорожньо-транспортною подією та наслідками, що настали.
В судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину не визнав та суду пояснював, що 22.11.2019 року після 20-00 год. він їхав за кермом свого автомобіля по вул.Лінійна у м.Суми зі швидкістю 49-50 км/год., на вулиці було темно та проїзна частина не була освітлена, бо на цьому відрізку дороги не світили два фонарі поспіль, а на зустріч йому їхав інший автомобіль ВАЗ зі швидкістю приблизно 50 км/год. та ввімкненим ближнім світлом фар. Як тільки вони роз'їхались із зустрічним автомобілем, то раптово, приблизно на відстані 0,5 м від задньої частини зустрічного автомобіля зліва на право вискочив потерпілий. Він в цей же час почав гальмувати, але йому не вдалось уникнути зіткнення. Відразу після зіткнення, він підбіг до потерпілого та викликав швидку. Про вказані обставини він говорив слідчому, але останній написав у протоколі проведення слідчого експерименту інші вихідні дані, що використовував експерт в подальшому. Про те, що можна щось змінювати у протоколі чи писати зауваження до протоколу він не знав. Також зазначав, що керує він транспортним засобом відмінно та не хотів нікого збивати, а судити в даному випадку потрібно пішохода, який був у стані алкогольного сп'яніння та порушив ПДР.
Але, не дивлячись на невизнання своєї винуватості обвинуваченим ОСОБА_4 , суд, дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність таких доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновків про те, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують, з огляду на такі обставини.
Протоколом огляду місця події від 22.11.2019 року, посвідченням водія та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу підтверджується те, що місцем події є ділянка дороги по вул. Лінійна в м. Суми від вул. Черкаська у напрямку до вул. Харківська, в районі споруди №17 та що дорожньо-транспортна пригода відбулась за участю автомобіля «Geely JL 7162», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , а у схемі, що є додатком до вказаного протоколу, зафіксовано результати обмірів проїзної частини, розташування автомобіля та пошкодження на ньому, розташування уламків, осипу скла автомобіля та плям бурого кольору на дорозі після ДТП, а також те, що під час ДТП на вулиці був темний час доби, освітлення на ділянці дороги було штучним та зліва два фонарі не світили (а.с. 183-185,218 -т.1).
Згідно висновку експерта №13 від 25.01.2020 року автомобіль «Geely JL 7162», р.н. НОМЕР_1 , мав технічні несправності ходової частини та системи головного світла, які характерні для виникнення під час даної дорожньо-транспортної пригоди, система рульового керування та гальмівна системи знаходились у працездатному стані (а.с. 191-198 - т.1).
Протокол проведення слідчого експерименту від 08.04.2020 року (а.с. 189-190 - т.1) суд вважає недопустимим доказом, тому не може посилатись на нього при ухваленні рішення, з огляду на положення ст.20, 240, п.3 ч.2 ст.87 КПК України, оскільки вказана слідча дія була проведена слідчим без участі ОСОБА_4 , хоча метою її проведення була перевірка та уточнення відомостей вказаних ОСОБА_4 під час проведення слідчого експерименту від 07.04.2020 року. Вказані обставини свідчать про порушення права ОСОБА_4 на захист під час проведення слідчої дії, що є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_7 , на допиті якої наполягала сторона захисту, оскільки вказаний свідок не була очевидцем ДТП, а була понятою, за участі якої проводився слідчий експеримент від 05.02.2020 року. Але, вказаний протокол проведеної слідчої дії не досліджувався судом, оскільки не подавався суду як доказ жодною стороною кримінального провадження, тому покази понятої про порядок проведення слідчої дії 05.02.2020 року не мають значення для обставин кримінального провадження.
Водночас, протоколи проведення слідчого експерименту від 07.04.2020 року та від 14.04.2021 (який проведено за дорученням суду на підставі ухвали від 30.03.2021 року) з додатками є належними і допустимими доказами, у яких було зафіксовано за участю ОСОБА_4 : місце наїзду, місце знаходження свідка в момент ДТП, момент виявлення пішохода, лінія роз'їзду із зустрічним транспортним засобом, темп руху пішохода, швидкість, з якою, на думку обвинуваченого, він рухався, відомості щодо об'єктивної можливості виявити водієм автомобіля Geely ОСОБА_4 пішохода при наявності зустрічного автомобіля з урахуванням вказаних ОСОБА_4 швидкостей руху транспортних засобів та темпу руху пішохода, а також слідової картини зафіксованої у протоколі ОМП від 22.11.2019 року та проведеного за участю ОСОБА_4 слідчого експерименту від 07.04.2020 року (а.с. 186-188 - т.1, а.с. 115-116, 148-152 - т.2).
При цьому, слід зазначити про те, що під час проведення слідчого експерименту 07.04.2020 року був присутній захисник ОСОБА_4 , протокол містить відомості про те, що як ОСОБА_4 , так і його захиснику були роз'яснені процесуальні права, у тому числі передбачені п.10 ч.3 ст.42 КПК України щодо можливості під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу. Жодних зауважень чи заперечень протокол слідчого експерименту від 07.04.2020 року не містить.
Крім того, під час судового розгляду та перед призначенням судової експертизи судом, ОСОБА_4 повністю підтвердив відомості, що зазначені у протоколі слідчого експерименту від 07.04.2020 року, у тому числі щодо швидкості руху його автомобіля, щодо моменту виявлення пішохода, темпу руху пішохода, видимості проїзної частини, тощо, які були як вихідні дані використані експертом під час проведення відповідної експертизи, яка призначалась судом за клопотанням сторони захисту.
За таких обставин, суд критично відноситься до показів обвинуваченого щодо зміни таких даних.
Як висновком експерта №70/75 від 10.04.2020 року, так і висновком експерта №СЕ-19/119-21/1673-ІТ від 25.06.2021 року в даній дорожній ситуації, водій автомобіля «Geely» повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР та мав технічну можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди, а також - що невідповідність його дій вимогам п.12.3 ПДР знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою (а.с.201-205 - т.1, а.с. 210-217 - т.2).
При цьому, слід звернути увагу й на те, що експерт, мотивуючи свої висновки зазначив, що покази водія ОСОБА_4 стосовно швидкості його руху 40-45 км/год. є технічно неспроможними, а також - що вказані ОСОБА_4 параметри механізму зближення транспортних засобів і пішохода, при яких останній перетинає проїздну частину за задньою частиною зустрічного автомобіля ВАЗ, є технічно неспроможними.
Висновком експерта №245 від 24.03.2020 року підтверджено наявність, кількість, локалізацію отриманих ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, як вони зазначені в обвинувальному акті, а також - надано висновок про те, що такі тілесні ушкодження утворились в результаті дії тупих предметів з обмеженою поверхнею, про що свідчить їх характер, були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та могли утворитись при ДТП (а.с. 206-209 - т.1). Крім того, вказаним висновком підтверджено те, що у крові ОСОБА_6 виявлено етиловий спирт - 1,3 ‰, що приблизно відповідає легкому ступеню стану алкогольного сп'яніння.
Таким чином, вищевказаними доказами підтверджено те, що 22.11.2019 близько 20:30 год. ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Geely JL 7162», р.н. НОМЕР_1 , та рухаючись по вул. Лінійна в м. Суми від вул. Черкаська у напрямку до вул. Харківська, в районі споруди №17, знехтував безпекою дорожнього руху та не виконав вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого поза межами пішохідного переходу допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , який отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Потерпілий ОСОБА_6 суду повідомив, що у той день, коли сталась ДТП, він ввечері зустрівся з друзями у кафе, що біля Порцелянового заводу на вул.Лінійна у м.Суми, та вони святкували, вживаючи алкоголь. Близко 20-00 год., завершивши святкування, вони вийшли з кафе та чекали таксі. На вулиці було вже темно. Одягнений він був у коричневу куртку, джинси, коричневе взуття та чорну шапку. Він не пам'ятає яке було освітлення, де він переходив дорогу та інших обставин ДТП. Водночас вважає, що у події ДТП його вини немає. В результаті ДТП він 10 місяців провів у лікарні, отримав 1 групу інвалідності та до цього часу він продовжує лікуватись.
Свідок ОСОБА_8 також підтвердив те, що 22.11.2019 року вони святкували у кафе, що на вулиці Лінійна у м.Суми, добряче випивши. Близько 20-00 год., коли вийшли з кафе та чекали таксі, то на вулиці вже було темно, а освітлення горіло тільки біля входу у кафе та біля салону плитки. ОСОБА_6 , який був одягнений у темно-коричневу куртку та темні джинси, сказав, що піде у туалет. Як він переходив проїзну частину свідок не бачив, свисту гальм також не чув, а тільки почув удар, відразу озирнувся та побачив, що ОСОБА_6 лежить на дорозі, близько 4-5 метрів від машини, яка його збила. Він з друзями відразу кинулись до ОСОБА_6 , викликали швидку, бо останній був без свідомості. В місці, де ОСОБА_6 переходив дорогу, пішохідного переходу не було.
ОСОБА_9 , допитаний як свідок, суду надав покази аналогічні показам ОСОБА_8 .
Таким чином, відповідно до наданих суду доказів, зокрема, показів потерпілого, свідків та письмових доказів (протоколу ОМП), протоколів проведення слідчого експерименту потерпілий переходив проїзну частину по вул.Лінейній у м.Суми не по пішохідному переходу, в порушення вимог п.4.7, 4.8 та 4.14 ПДР, згідно з якими:
4.7. - Пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч;
4.8 - Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.
4.14 «а» - Пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.
Але, недотримання потерпілим ПДР та перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння не спростовує наявності в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
І суд не погоджується з позицією сторони захисту про те, що в даному випадку виключається кримінальна відповідальність ОСОБА_4 , оскільки, на їх думку, ОСОБА_4 порушив ПДР вимушено, а саме: через відсутність освітлення на місці ДТП, а також через умисне порушення ПДР потерпілим, який переходив дорогу у темну пору доби у темному одязі, не на пішохідному переході, у місці, де відсутні ліхтарі та дорогу не видно, не впевнившись у безпеці такого переходу з-за іншого транспортного засобу.
Так, по-перше, як вже зазначалось вище, такі твердження спростовуються відомостями зазначеними у мотивувальній частині висновку експерта №СЕ-19/119-21/1673-ІТ від 25.06.2021 року, який зазначив, що вказані ОСОБА_4 параметри механізму зближення транспортних засобів і пішохода, при яких останній перетинає проїзну частину за задньою частиною зустрічного автомобіля ВАЗ, є технічно неспроможними.
По-друге, як слідчий експеримент від 07.04.2020 року, так і слідчий експеримент від 14.04.2021 року проведений у тому числі за умови, що ОСОБА_6 був у темному одязі. При цьому, з урахуванням цієї обставини, а також - усіх інших вихідних даних, які стосують пори доби, освітлення місця, тощо експертом зроблено висновок про те, що ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути ДТП шляхом виконання вимог п.12.3 ПДР, але не зробив цього.
По-третє, з аналізу матеріалів справи випливає те, що внаслідок порушення ПДР потерпілий створив небезпеку для дорожнього руху та таке твердження не викликає сумніву. Однак незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій ОСОБА_4 зобов'язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Таким чином, те, що небезпеку для руху (а саме перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, а також здійснення виходу на проїзну частину поза пішохідним переходом) створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.
Крім того, як вже зазначалось вище, судом встановлено на підставі наданих стороною обвинувачення доказів те, що невідповідність дій ОСОБА_4 вимогам п.12.3 ПДР знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.
За таких обставин, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена в повному обсязі та його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме: п.12.3 Правил дорожнього руху України під час керування 22.11.2019 близько 20:30 год. автомобілем «Geely JL 7162», р.н. НОМЕР_1 , по вул. Лінійна в м. Суми, що призвело до наїзду на потерпілого ОСОБА_6 , внаслідок чого останньому спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Вирішуючи питання про призначення покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, а саме, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий неумисний злочин; особу винного, який на момент вчинення злочину мав не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, одружений, має на утриманні малолітнього сина, на обліку в нарко- та псих- диспансерах не перебуває.
Пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
Враховуючи сукупність зазначених обставин, а також беручи до уваги обставину порушення потерпілим ПДР, суд приходить до висновку, що покарання обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно призначити у мінімальних межах санкції статті, за якою його визнано винуватим, - у виді позбавлення волі.
Крім того, вирішуючи питання призначення ОСОБА_4 додаткового покарання, суд вважає, що за вищевказаних обставин, а саме: коли обвинувачений не визнав своєї винуватості, зазначаючи, що судити потрібно потерпілого, який порушив ПДР, при цьому ОСОБА_4 , як водій об'єкту підвищеної небезпеки, так і не усвідомив, що повинен був виконати вимоги п.12.3 ПДР, але не виконав їх, внаслідок чого настали тяжкі наслідки для потерпілого, беручи до уваги відсутність жодної з обставин, що пом'якшують покарання, - слід дійти висновку про те, що відповідно до ст. 50 КК України у якості виховного механізму при запобіганні вчинення нових злочинів до обвинуваченого ОСОБА_4 має бути, крім іншого, застосовано таке покарання, як позбавлення права керувати транспортним засобом на певний строк.
У кримінальному провадженні Департаментом фінансів Сумської обласної державної адміністрації подано цивільний позов про стягнення з ОСОБА_4 на їх користь 246 637,37 грн., які були витрачені КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_6 (а.с.93-97 - т.1).
ОСОБА_4 вимоги такого позову не визнав та просив відмовити у його задоволенні.
Суд, вислухавши учасників процесу, вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню з огляду на те, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні ДТП, наявність у потерпілого ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, а також -що такі тілесні ушкодження утворитись при ДТП, доведена вищезазначеними доказами.
Крім того, до цивільного позову додана довідка про те, що КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» витратила на стаціонарне лікування ОСОБА_6 246 637,37 грн. (а.с. 98 - т.1).
Відповідно до частини першої статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
При цьому, позиція захисника про те, що Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації є неналежним позивачем, оскільки не є закладом охорони здоров'я, суд не може прийняти до уваги, оскільки така позиція не відповідає вимогам ч.3 ст.1206 ЦК України, згідно якої: якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, а також - п.4 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженому ПКМУ №545 від 16.07.1993 року, відповідно до якого: стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
В даному випадку КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» фінансується з обласного бюджету, а Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації в межах Сумської області забезпечує виконання органом, уповноваженим на організацію виконання обласного бюджету в частині надходження коштів та є розпорядником коштів бюджету Сумської області.
Враховуючи вищевикладене, цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Крім того, представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_10 подана позовна заява про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди та моральної шкоди (а.с.78-81 - т.1).
Позов мотивовано тим, що внаслідок ДТП ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, був госпіталізований до лікувального закладу, де перебував у період з 22.11.2019 року по 03.03.2020 року та витратив на лікування 156 116,35 грн. Вказану суму на підставі ст.1195 ЦК України просить стягнути з ОСОБА_4 , як з особи, яка завдала такої шкоди.
Також згідно мотивів позову, внаслідок ДТП ОСОБА_6 зазнав моральних страждань, оскільки перебував на лікуванні декілька місяців, через що був відірваний від активного соціального життя. Був прикутий до ліжка, тому мав нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, почуття образи та обурення, його не залишали думки і спогади про ДТП, а також страх, насторога, тривога. При цьому, обвинувачений жодного разу не намагався попросити вибачення та взагалі не цікавився станом потерпілого. Глибину та обсяг таких душевних страждань ОСОБА_6 оцінює в розмірі 500 000,00 грн. та саме таку суму просить стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Потерпілий та його представник у судовому засіданні вказані вимоги позову підтримали в повному обсязі. Потерпілий розповідав, що після ДТП він не рухався та 54 дні був у реанімації, а потім ще 10 місяців провів у лікарні, отримавши 1 групу інвалідності. На підтвердження факту лікування та витрачених на таке лікування сум надав суду чеки. Тому просив задовольнити позов щодо стягнення матеріальної шкоди в повному обсязі. До страхової компанії він не звертався, бо не знав, що відповідальність ОСОБА_4 застрахована. Крім того, зазначав, що вказаним ДТП йому було завдано моральної шкоди. Так, до вказаної події він був здоровою людиною, гарним працівником, займався рибалкою та спортом. Відразу після ДТП йому робили операцію, яка тривала 4 години, після чого він 2,5 місяця він не їв, а після реанімації йому довелось заново навчатись елементарним речам: їсти, пити, ходити, говорити. Він дуже прагне стати знову повноцінною людиною, проте прогнозів на повне видужання йому не надають. А він дуже мріє знову працювати, рибалити, займатись спортом, бо усе це стало для нього не доступним. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_4 моральних збитків просив задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_4 у судовому засіданні вказаний позов не визнав.
Захисник обвинуваченого просив відмовити потерпілому у задоволенні позовних вимог з підстав, що зазначені у відзиві на цивільний позов (а.с. 116-120 - т.1).
Судом залучалась до участі у справі в якості третьої особи ТДВ СК «Альфа-грант», проте від них не надходило жодних заяв, клопотань, пояснень, відгуків.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши документи надані потерпілою стороною на підтвердження обставин позову, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до виписок із медичних карт амбулаторного хворого (оригінали яких було досліджено судом та копії яких є у матеріалах справи (а.с. 52-56 - т.1)) підтверджується те, що ОСОБА_6 у період з 22.11.2019 року по 03.03.2020 року перебував на лікуванні.
При цьому, сумніви захисника у відзиві на позов про належність потерпілому виписки із медичної карти про лікування ОСОБА_6 у період з 22.11.2019 року через зазначення іншої дати народження, суд не приймає до уваги, оскільки в даному випадку очевидно, що це є помилка. Водночас, вказаний у цій виписці період лікування потерпілого підтверджується і висновком експерта №245 (а.с. 206-209 - т.1).
Представником позивача суду надано оригінали фіскальних та товарних чеків на загальну суму 159 774,70 грн., з яких 157 776,7 грн. було витрачено на придбання ліків та медичних матеріалів, але чек ТОВ «АТБ Маркет» на суму 126,80 грн. містить відомості про придбання продуктів харчування (чипсів, кетчупу, напою Кока-кола та закуски «Пікнік») та квитанція оплата Приватбанк від 20.01.2020 року на загальну суму 1871,2 грн. взгалі не містить відомостей про те, на оплату яких товарів чи послуг вони були витрачені. Тобто, надані суду документи, підтверджують витрати, які було понесено на лікування ОСОБА_11 , на суму 157 776,7 грн. (а.с. 56-87 - т.2).
Водночас, позовні вимоги заявлені на суму 156 116,35 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи 02.05.2019 року між ОСОБА_4 та ТДВ СК «Альфа-Грант» було укладено договір Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 219 - т.1). Тобто, ОСОБА_4 застрахував свою цивільну відповідальність і сума страхової виплати згідно вказаного договору (полісу) на одного потерпілого за шкоду здоров'ю складає 200 000,00 грн.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
З огляду на вказане суд вважає обґрунтованою позицію сторони захисту з даного питання, що висловлена у відзиві на цивільний позов, та вважає, що оскільки заявлена у позові представником потерпілого сума майнової шкоди завданої здоров'ю потерпілого охоплюється лімітом відповідальності ТДВ СК «Альфа-Грант», то у задоволенні позову про стягнення такої суми з ОСОБА_4 слід відмовити.
Вказана позиція відповідає правовим позиціям, які висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди, слід зазначити таке.
Суд вважає, що подією ДТП та тривалим лікуванням ОСОБА_6 завдані моральні страждання.
Водночас, під час розгляду кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_6 , як пішохід, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та будучи одягненим у темний одяг, як учасник дорожнього руху, переходив проїзну частину в недозволеному місці, не переконавшись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників дорожнього руху, чим порушив вимоги пунктів 4.7; 4.8; 4.14 ПДР.
Положення ч. 2 ст. 1167 ЦК передбачають, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.
Використання транспортних засобів є джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
При цьому, ч.2 ст.1193 ЦК встановлено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то, залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини), розмір відшкодування зменшується.
В даному випадку ОСОБА_4 , як особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинен нести відповідальність за моральну шкоду, завдану такими джерелом, але при цьому суд бере до уваги й те, що ОСОБА_6 знехтував правилами дорожнього руху, перебуваючи у нетверезому стані.
Зважаючи на такі відомості, суд вважає, що за вказаних обставин та враховуючи вимоги розумності та справедливості, розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 100 000,00 грн.
При цьому, як зазначалось вище ОСОБА_4 застрахував свою цивільну відповідальність.
Відповідно до ст.26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Пунктом 23.1 ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до правового висновку, викладеного у пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Згідно зі ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок зі виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Усупереч викладеному, незважаючи на наявність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ОСОБА_4 та ТДВ СК «Альфа-Гарант», позов заявлено тільки до ОСОБА_4 .
За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню і з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню 92 194,19 грн. (100 000,00 грн.(сума моральних збитків визначна судом) -7805,81 грн. (156 116,35 грн. заявлених позовних вимог * на 5%)).
Крім того, відповідно до ст.ст.100,174 КПК України необхідно скасувати накладений ухвалою слідчого судді арешт та вирішити долю речових доказів (а.с. 220-221).
Згідно із ст.ст.118, 124 КПК України з ОСОБА_4 на користь держави необхідно стягнути судові витрати, пов'язані із залученням експерта у справі, на суму 2059,44 грн. (а.с.209 - т.2).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368,370 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання за цим законом у виді 3 років позбавлення волі, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації кошти в розмірі 246 637,37 грн. витрачені КНП СОР «Сусмька обласна лікарня» на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_6 .
Цивільний позов представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 92 194,19 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати в сумі 2059,44 грн.
Скасувати арешт з речових доказів, а їх долю вирішити таким чином:
-автомобіль «Geely JL 7162», р.н. НОМЕР_1 , який зберігається на території Сумського ВП ГУНП в Сумській області за адресою: м.Суми, вул.Чернігівська,16 «а» -після набрання вироком законної сили повернути законному володільцю - ОСОБА_4 .
Вирок суду може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний райсуд м.Суми, а для засудженого - з моменту вручення копії вироку.
Суддя ОСОБА_1