Єдиний унікальний номер: 448/1684/19
Провадження № 2/448/27/21
(повний текст)
18.08.2021 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Білоуса Ю.Б.,
за участю секретаря судового засідання Тхір О.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська (81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 1/9, Львівської області) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Яворівського району Львівської області, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про: визнання протиправним та скасування рішення,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 - не з'явився,
представник позивача - адвокат Кубара М.М.,
представник відповідача - Мостиської міської ради - Джала С.І.,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - не з'явилися,
представник третіх осіб - адвокат Тиндик Р.В.,
І. Короткий виклад обставин справи:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог, покликаючись на те, що є одним із співвласників квартири АДРЕСА_1 . Співвласниками квартири АДРЕСА_2 у даному будинку є треті особи по справі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Зазначає, що рішенням сесії Мостиської міської ради №65 від 07.02.2019 року громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 02.07 для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 площею 0,05 га. та зобов'язано третіх осіб у справі підготовлену документацію подати на затвердження сесії міської ради.
Стверджує, що в подальшому рішенням сесії Мостиської міської Ради №174 від 17.12.2019 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,0170 га та передано відповідачем в оренду третім особам у справі згідно договору оренди землі від 22.01.2020 року. Підставою для надання відповідачем третім особам в оренду земельної ділянки слугувала заява ОСОБА_2 від 21 січня 2019 року в якій він вказував, що володіє квартирою в багатоквартирному будинку в АДРЕСА_4 , розміром 31.8 кв.м та здійснив реконструкцію гаражу та добудову другого поверху квартири, в результаті чого збільшив її площу до 191,5 кв.м., однак, як підтвердив ОСОБА_2 , рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 19.12.2015 року у справі № 448/1476/14 було визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Мостиської Ради та свідоцтво на право власності на реконструйовану квартиру, тому просив Мостиську міську раду узаконити реконструкцію квартири та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для експлуатації та обслуговування реконструйованої ним квартири за адресою АДРЕСА_4 .
Однак, позивач вважає вищевказані рішення відповідача та договір оренди земельної ділянки від 22.01.2020 року, прийнятими Мостиською міською радою з порушенням вимог чинного законодавства, адже при їх винесенні відповідачем порушено вимоги ст.42 Земельного Кодексу щодо особливого правового статусу прибудинкової території - земельних ділянок на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки та Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010р. за № 391/17686, яка визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Таким чином, в порушення вимог ч. 2.3 ст. 42 ЗК України відповідач у справі при здійсненні владних повноважень не врахував, що земельна ділянка належить до прибудинкової території, а передача таких земельних ділянок чи встановлення в середині ділянки меж земельної ділянки проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів. На момент винесення оскаржуваного рішення порядку не встановлено, а відтак і надання дозволу на встановлення меж земельної ділянки, яка належить до прибудинкової території багатоквартирного будинку в АДРЕСА_3 є незаконним та безпідставним. Крім цього, вважає, що рішення відповідача №65 від 07.02.2019 року та №174 від 17.12.2019 року, технічна документація та сам оспорюваний договір оренди від 22.01.2020 року не відображає реального стану речей щодо цільового призначення земельної ділянки та не відповідає класифікації земельної ділянки виходячи з її призначення. Так, реконструйована квартира не може бути віднесена до іншої житлової забудови, оскільки така знаходиться в багатоквартирному житловому будинку, а для таких квартир передбачено, що цільове призначення земельної ділянки повинно класифікуватися за кодом 02.03., оскільки за адресою АДРЕСА_3 за третіми особами зареєстрована квартира і незареєстрована у встановленому порядку, як житловий будинок.
З огляду на наведене, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ХХХV сесії VII скликання Мостиської міської Ради №65 від 07 лютого 2019 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 »;
- визнати протиправним та скасувати рішення ХLIV сесії VII скликання Мостиської міської Ради №174 від 17 грудня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для іншої житлової забудови в м. Мостиська гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_4 »;
- визнати недійсним договір оренди землі від 22.01.2020 року про передачу земельної ділянки в АДРЕСА_3 з цільовим призначенням 02.07. для іншої житлової забудови з кадастровим номером 4622410100:01:003:0363 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в АДРЕСА_3 з цільовим призначенням 02.07. Для іншої житлової забудови з кадастровим номером 4622410100:01:003:0363 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, щодо даної земельної ділянки;
- понесені судові витрати залишити за ним (позивачем ОСОБА_1 ).
ІІ. Ставлення учасників цивільного процесу до пред'явленого позову:
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи міститься ордер серії ВС №1005323, згідно якого його інтереси представлятиме адвокат Кубара М.М.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кубара М.М. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, зокрема і уточнені позовні вимоги свого довірителя з мотивів, викладених у позовній заяві, а також уточненнях до позовної заяви. Просив суд позов його довірителя ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача Мостиської міської ради - Джала С.Ю. в судовому засіданні заперечив проти вимог сторони позивача. Зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень Мостиська міська рада діяла в межах закону, зокрема відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні. Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та належними і допустимими доказами не підтверджені, а тому в задоволенні таких необхідно відмовити в повному обсязі.
Треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , в судове засідання не з'явилися, однак в матеріалах справи міститься Ордер серії ВС №1018982, згідно якого їх інтереси представлятиме адвокат Тиндик Р.В.
Представник третіх осіб - адвокат Тиндик Р.В. в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі. Вважає, що інтереси позивача ОСОБА_1 зі сторони його довірителів не порушені, а орган місцевого самоврядування в особі Мостиської міської ради Львівської області діяв виключно в межах своїх повноважень. З урахуванням наведеного, вважає позовні вимоги сторони позивача безпідставними.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що на час ухвалення рішень органу місцевого самоврядування, які просить скасувати сторона позивача, вона займала посаду начальника земельного відділу Мостиської міської ради Львівської області. Зазначала те, що при прийнятті оскаржуваних рішень Мостиська міська рада діяла в межах закону, зокрема керувалась Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Вважає, що відсутні будь які підстави щодо задоволення позову позивача ОСОБА_1 . На її переконання права такого не порушені діями сторони відповідача.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
30.10.2019 року відкрито провадження у даній справі.
28.04.2020 року від позивача надійшла уточнена позовна заява.
23.07.2020 року задоволено заяву сторони позивача про забезпечення позову.
14.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
12.10.2020 року задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів.
12.10.2020 року задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідка.
12.10.2020 року задоволено заяву сторони позивача про внесення виправлень у виконавчому документі.
10.02.2021 року задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів.
17.03.2021 року задоволено клопотання сторони позивача про витребування доказів.
ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін, а також висновки суду:
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов'язаний із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.
Реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Судом встановлено, що сторони у справі є сусідами та проживають у житловому будинку АДРЕСА_3 . Даний будинок складається із трьох житлових квартир, тобто є багатоквартирним.
Квартира АДРЕСА_2 в зазначеному будинку належить третім особам у справі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності (по 1/4 за кожним) на підставі свідоцтва про право власності від 12.04.2002 року.
Громадянин ОСОБА_7 - позивач по справі, проживає в сусідній квартирі АДРЕСА_3 вказаного будинку, яка належить йому на праві спільної власності та членам його сім'ї на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 25.08.1994 року.
Територія навколо даного будинку перебуває у комунальній власності Мостиської міської ради і відноситься до категорії земель ненаданих у власність чи користування Мостиської міської ради. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку мешканцями даного будинку, в тому числі сторонами, не створювалося.
Дані обставини встановлені рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 19.05.2015 року у справі №448/1476/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.02.2017 року та ухвалою Верховного Суду від 23.10.2017 року, тому відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Як слідує із матеріалів справи та пояснень сторін, рішенням XXXV сесії VII скликання Мостиської міської ради Львівської області №65 від 07.02.2019 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 », третім особам у справі надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 02.07 для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 та зобов'язано їх підготовлену документацію подати на затвердження сесії міської ради.
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.01.2020 року та Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.01.2020 року, кадастровий номер земельної ділянки - 4622410100:01:003:0363, місце розташування земельної ділянки - АДРЕСА_3 , категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки - 02.07 Для іншої житлової забудови, форма власності - комунальна, площа земельної ділянки - 0,0170 га.
Надалі, Рішенням XLIV сесії VII Мостиської міської Ради №174 від 17.12.2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 », третім особам у справі, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови, площею 0,0170 га (кадастровий номер 4622410100:01:003:0363) в АДРЕСА_3 ; передано земельну ділянку для іншої житлової забудови, площею 0,0170 га (кадастровий номер 4622410100:01:003:0363) в АДРЕСА_3 ; встановлено ставку орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки землі; зобов'язано укласти договір оренди землі та зареєструвати його у встановленому законом порядку.
Згідно Договору оренди землі від 22.01.2020 року, укладеним між відповідачем (орендарем) та третіми особами у справі (орендодавцями), Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04.02.2020 року та Акту прийому-передачі земельної ділянки в оренду, передано у строкове платне користування (оренду) вищевказану земельну ділянку з цільовим призначенням 02.07 Для іншої житлової забудови з кадастровим номером 4622410100:01:003:0363, яка розташована на території Мостиської міської ради за адресою: АДРЕСА_3 , строком на 10 років з правом пролонгації та правом передачі в піднайм (суборенду) із сплатою орендної плати орендарем у грошовій формі у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки та у терміни, визначені Податковим кодексом України.
Підставою для прийняття оскаржуваних рішень та укладення спірного договору оренди землі між відповідачем та третіми особами слугувала письмова заява ОСОБА_2 (третьої особи) від 21.01.2019 року, зі змісту якої вбачається що ОСОБА_2 володіє квартирою в багатоквартирному будинку в АДРЕСА_4 , площею 31.8 кв.м та здійснив реконструкцію гаражу і добудову другого поверху квартири, таким чином збільшивши її площу до 191,5 кв.м. Однак, оскільки рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 19.12.2015 року у справі № 448/1476/14 було визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради та свідоцтво на право власності на реконструйовану квартиру, він ( ОСОБА_2 ) просив відповідача узаконити реконструкцію квартири та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для експлуатації, обслуговування реконструйованої ним квартири за адресою АДРЕСА_4 .
Судом, на підставі аналізу матеріалів справи, встановлено, що незважаючи на зазначену заяву ОСОБА_2 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для експлуатації та обслуговування реконструйованої квартири, відповідач надає дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, що самі по собі є різними правовими поняттями з відповідно різними правовими наслідками.
Також, суд констатує, що відповідачем одночасно надано дозвіл, а в подальшому і надано в строкове платне користування на підставі договору оренди землі від 22.02.2020 року земельну ділянку з цільовим призначенням 02.07. для іншої житлової забудови з кадастровим номером 4622410100:01:003:0363 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , хоча ними заяви про це не подавалися.
Отже, суд вважає доведеним факт, що відповідач вийшов за межі предмету поданої заявником ОСОБА_2 заяви, винісши рішення щодо осіб, які не подавали будь яких заяв, що в розумінні Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є порушенням самоврядних повноважень міської ради.
Основними мотивами позову, на думку позивача, є порушення його прав, оскільки вважає, що оскаржувані рішення та договір оренди земельної ділянки винесено з грубим порушенням ст.42 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», та такі не відображають реального стану речей щодо цільового призначення земельної ділянки, не відповідають класифікації земельної ділянки виходячи з її призначення, чим порушується його право як співвласника на належне та безперешкодне користування територією навколо будинку.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування Рішення XXXV сесії VII-го скликання Мостиської міської ради Львівської області №65 від 07 лютого 2019 року та Рішення XLIV сесії VII-го скликання Мостиської міської ради Львівської області №174 від 17 грудня 2019 року, то суд з даного приводу зазначає наступне.
Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено, що одним із способів захисту прав громадян на земельні ділянки є визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ст.79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 19.05.2015 року у справі №448/1476/14-ц, яке набрало законної сили, - за позовом ОСОБА_7 до Мостиської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа - Департамент державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області, про визнання недійсними та скасування рішень міської ради і свідоцтва про право власності на квартиру, реконструкція ОСОБА_2 (третьою особою у справі) своєї квартири була проведена з прибудовою до цієї квартири та зайняттям земельної ділянки в дворовій території будинку АДРЕСА_3 , що перебуває у комунальній власності Мостиської міської ради.
З урахуванням встановлених фактів, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001р.
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року по справі № 522\7822\16-ц.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об'єктом права власності на землю, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку та має задовольняти інтереси його мешканців.
Відповідно до статті 38 ЗК України) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Порядок використання земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків регулюється статтею 42 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Таким чином, як випливає зі змісту статті 42 ЗК України, єдиним суб'єктом права власності на прибудинкову територію багатоквартирного будинку є об'єднання власників такого будинку. Однак таке, мешканцями даного будинку, в тому числі сторонами, не створювалося, про що учасники справи в судовому засіданні також не заперечували.
Згідно з пунктом 2 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29 грудня 2011 року № 389, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, що визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та яка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. До складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку можуть входити, зокрема спеціальні обладнані майданчики для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку, в'їзди та виїзди підземних гаражів і автостоянок (у разі їх наявності).
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, визначено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Таким чином, в порушення вимог ст.42 ЗК України відповідач у справі при здійсненні владних повноважень не врахував, що земельна ділянка належить до прибудинкової території, а передача таких земельних ділянок чи встановлення всередині ділянки меж земельної ділянки проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На момент винесення оскаржуваного рішення порядку не встановлено, а відтак і надання дозволу на встановлення меж земельної ділянки, яка належить до прибудинкової території багатоквартирного будинку в АДРЕСА_3 , є безпідставним.
Згідно статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Статтею 33 цього Закону передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів оренди землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.
Погодження документації прибудинкової території може здійснюватися у порядку, визначеному органом місцевого самоврядування.
Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року, передбачено такий вид землевпорядної документації, як «Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».
Так, технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Згідно пункту 2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України з питань земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 за №391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Крім цього, вищевказана Інструкція передбачає встановлення чи відновлення тільки меж земельної ділянки, однак для цього необхідно щоб земельна ділянка належала власнику або землекористувачу (п.2.8 Інструкції).
Відповідно до положень статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року «Про землеустрій», встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Згідно п.3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником. За змістом пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Відповідно статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.
Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року №1521 «Про реалізацію Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Підсумовуючи вищевикладене та відповідно до частини першої статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України, суд констатує, що до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право користування на земельну ділянку не переходить. Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.
Крім цього, суд приходить до переконання, що оскаржувані рішення відповідача за №65 та №174, технічна документація та оспорюваний договір оренди від 22.01.2020 року не відображають цільового призначення земельної ділянки та не відповідають класифікації земельної ділянки виходячи з її призначення.
Так, у всіх названих вище документах зазначається, що земельна ділянка з цільовим призначенням 02.07 Для іншої житлової забудови з кадастровим номером 4622410100:01:003:0363 надається третім особам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Однак, як випливає із заяви ОСОБА_2 , останній просить надати йому земельну ділянку «для експлуатації та обслуговування реконструйованої квартири», а не «для іншої житлової забудови».
Так, суд звертає увагу, що відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року № 548, землі житлової та громадської забудови (секція B) мають наступну класифікацію: 02.01. - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 02.02 - для колективного житлового будівництва; 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; 02.04 - для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; 02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів; 02.06 - для колективного гаражного будівництва; 02.07 - для іншої житлової забудови.
Таким чином, як вбачається з вказаної класифікації, реконструйована квартира третіх осіб у справі не може бути віднесена до іншої житлової забудови, оскільки така знаходиться в багатоквартирному житловому будинку, для яких передбачено, що цільове призначення земельної ділянки повинно класифікуватися за кодом 02.03.
Згідно із ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Верховний суд у постанові по справі № 922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: «Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
З урахуванням вище зазначених правових позицій щодо юридичного захисту осіб, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 , як один із співвласників квартири АДРЕСА_5 має право захищати свою власність шляхом пред'явлення даного позову.
Частиною першою статті 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що відповідачем порушено вимоги ст.42 ЗК України щодо особливого статусу земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, винесення оскаржуваних рішень щодо третіх осіб ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), які не подавали про це будь яких заяв, порушення цільового призначення земельної ділянки та не відповідність класифікації земельної ділянки виходячи з її призначення, суд приходить до висновку, що спірні рішення Мостиської міської ради Львівської області №65 від 07 лютого 2019 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 », та рішення Мостиської міської ради Львівської області №174 від 17 грудня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 » слід визнати протиправними та скасувати.
Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним Договору оренди землі від 22 січня 2020 року про передачу земельної ділянки в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням 02.07 Для іншої житлової забудови з кадастровим номером: 4622410100:01:003:0363, укладений між Мостиською міською радою Львівської області та громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.
Згідно ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Виходячи зі змісту ст.203, 759 ЦКУкраїни, договір оренди вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Отже, оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.
Зі змісту ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу ст.216 ЦК України, правовими наслідками недійсності правочину є, серед іншого, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
З огляду на те, що, підставою для укладання договору оренди землі від 22.01.2020р. були рішення відповідача Мостиської міської ради Львівської області №65 від 07.02.2019року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 » та рішення №174 від 17.12.2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 », яке суд вважає незаконними, тому даний договір оренди землі, в силу вище зазначених положень, є недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Таким чином, в розумінні ст.236 ЦК України вказаний правочин є недійсним з моменту його укладання, а наслідки недійсності такого правочину за ч.2 ст.236 ЦК України визначаються судом недійсними на майбутнє.
Частиною 2 вказаної статті ЦК України встановлено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Щодо позовних вимог в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням 02.07 Для іншої житлової забудови з кадастровим номером: 4622410100:01:003:0363 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки, суд зазначає наступне:
За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього закону договір набирає чинності після його державної реєстрації.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .
За правилами ч.1 ст.2 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, суть державної реєстрації полягає в офіційному визнанні і підтвердженні державою факту виникнення або припинення права власності земельної ділянки та виникнення або припинення права оренди земельної ділянок на підставі договору.
При цьому, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків орендодавця та орендаря земельної ділянки є сам договір, укладений між власником земельної ділянки і орендарем, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.
Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.
Процедура скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснюється із дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. №1127, а також щодо технічної можливості скасування запису Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141.
До 16.01.2020 р. була чинною редакція ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), відповідно до якої: «У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься саме запис про скасування державної реєстрації прав».
Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020 р., законодавець змінив зазначену норму, виклавши її наступним чином: «У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону».
З наведеного вбачається, що законом передбачено три випадки в яких державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, а саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Так як, судом визнано протиправними та скасовано рішення Мостиської міської ради Львівської області №65 від 07 лютого 2019 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 » та рішення №174 від 17 грудня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 », а також визнано недійсним Договір оренди землі від 22.01.2020 року, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав на земельну ділянку, кадастровий номер 4622410100:01:003:0363, звідси, суд встановлює, що прийняте рішення про державну реєстрацію прав суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою для його скасування.
В той же час необхідно зауважити, що частина 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» прямо передбачає можливість скасування державної реєстрації земельної ділянки державним кадастровим реєстратором який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене та встановлені у судовому засіданні обставини, надані докази, суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав лише для часткового задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки скасування державної реєстрації має наслідком та тягне припинення усіх речових прав, їх обтяжень, які зареєстровані щодо даної земельної ділянки.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт 30).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30).
У пункті 31 рішення у справі «Волошин проти України» (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі «Бацаніна проти Росії» (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами» і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
У пункті 25 рішення у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі «Петриченко проти України» (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (№ 42310/04) висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стороною Позивача доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на існування порушення його прав діями Відповідача - Мостиською міською радою Львівської області.
В свою чергу стороною відповідача в особі представника, в судовому засіданні не доведено протилежного, в тому числі поданням відповідних доказів.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову частково, з наведених вище мотивів та підстав.
VII. Заходи забезпечення позову:
Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Враховуючи наведену норму права, а також те, що позовні вимоги сторони позивача задоволено частково, тому суд приходить до переконання, що заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 23 липня 2020 року, зокрема, Мостиській міській раді Львівської області приймати будь-які рішення чи вчиняти дії щодо земельної ділянки в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням: 02.07 Для іншої житлової забудови, з кадастровим номером: 4622410100:01:003:0363, площею 0,0170га, наданої згідно Договору оренди від 22 січня 2020року гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , - продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
VIIІ. Судові витрати:
Враховуючи думку сторони позивача, суд вважає, що понесені позивачем ОСОБА_1 судові витрати слід залишити за ним.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Яворівського району Львівської області, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про: визнання протиправним та скасування рішення, - задоволити частково.
Рішення XXXV сесії VII-го скликання Мостиської міської ради Львівської області №65 від 07 лютого 2019 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 » - визнати протиправним та скасувати.
Рішення XLIV сесії VII-го скликання Мостиської міської ради Львівської області №174 від 17 грудня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для іншої житлової забудови в АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 » - визнати протиправним та скасувати.
Договір оренди землі від 22 січня 2020 року про передачу земельної ділянки в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням 02.07Для іншої житлової забудови з кадастровим номером: 4622410100:01:003:0363, укладений між Мостиською міською радою Львівської області та громадянамиПідцерковним ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 - визнати недійсним.
Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0170га в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням 02.07 Для іншої житлової забудови з кадастровим номером: 4622410100:01:003:0363, за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1998885946224; дата реєстрації: 30.01.2020 року; підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 22.01.2020 року Мостиською міською радою Львівської області.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Понесені судові витрати по даній справі залишити за позивачем ОСОБА_1 .
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 23 липня 2020 року, зокрема, Мостиській міській раді Львівської області приймати будь-які рішення чи вчиняти дії щодо земельної ділянки в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням: 02.07 Для іншої житлової забудови, з кадастровим номером: 4622410100:01:003:0363, площею 0,0170га, наданої згідно Договору оренди від 22 січня 2020року гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , - продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач: Мостиська міська рада Яворівського району Львівської області, місцезнаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 6, Львівської області, код ЄДРПОУ: 04056233.
Треті особи:
- ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;
- ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
- ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;
- ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Повний текст судового рішення складено 19.08.2021 року.
Суддя Ю.Б.Білоус
Рішення суду набрало законної сили «____»__________20___ року
Суддя Ю.Б.Білоус