Справа № 481/635/20
Провадж.№ 2/481/59/2021
іменем України
08.09.2021 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Вжещ С.І.
за участю секретаря судового засідання Юхименко Т.М.
позивача ОСОБА_1
її представника ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Новий Буг в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини і про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини,
14 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Новобузького районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , в якій просила стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500 гривень; грошову компенсацію за 1/2 частки вартості спільного майна, набутого під час шлюбу в сумі 743625 гривень та судові витрати.
Як на підставу своїх позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, позивач посилається на те, що у неї з відповідачем є спільна дитина, яка проживає разом з нею з березня 2019 року. Донька часто хворіє, зокрема, у вересні 2019 року перенесла операцію у Миколаївській обласній дитячій лікарні, витрати на яку склали 2500 гривень, які вона просить стягнути з відповідача.
Вимогу про стягнення компенсації зі спільного майна, позивач обгрунтувала тим, що з 02 жовтня 2004 року перебування у шлюбі з ОСОБА_4 . Шлюб розірваний за рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 червня 2019 року. В період спільного проживання за спільні кошти ними були придбані автомобілі: HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, вартістю станом на 28 листопада 2019 року, 312000 гривень; TOYOTA RAV4, 2010 року випуску, вартістю станом на 28 листопада 2019 року, 475800 гривень; HYNDAI ELANTRA, 2007 року випуску, вартістю станом на 28 листопада 2019 року 216000 гривень; SKODA SUPERB, 2006 року випуску, вартістю станом на 28 листопада 2019 року 225300 гривень; CHEVROLET AVEO, 2006 року випуску, вартістю станом на 28 листопада 2019 року 163200 гривень. Загальна вартість автомобілів склала 1392300 гривень. Відповідач, без її (позивача) згоди зняв зазначені автомобілі з реєстрації та розпорядився ними на власний розсуд, а тому зобов'язаний сплатити копенсацію половини їх вартості.
Окрім цього, в період шлюбу за спільні кошти нею та відповідачем було придбано рухоме майно, на суму 94950 гривень, а саме: кухонний гарнітур (на замовлення) вартістю 7800 гривень; стіл кухонний, скляний, вартістю 2100 гривень; електропічку, вартістю 950 гривень; мікрохвильову піч Panasonik, вартістю 1200 гривень; електром'ясорубку, вартістю 1300 гривень; плазмовий телевізор LG 40 дюймів, вартістю 10500 гривень; плазмовий телевізор Shvaki 40 дюймів, вартістю 6000 гривень; принтер Canon 3 в 1, вартістю 2300 гривень; люстру, вартістю 2800 гривень; кондиціонер Cooperhunter, вартістю 500 гривень; кондиціонер Leberg, вартістю 6000 гривень; пральну машину LG, вартістю 9000 гривень; холодильник LG, вартістю 12000 гривень; морозильну камеру BECO, вартістю 6500 гривень; диван м'який кутовий, вартістю 6000 гривень; спальний гарнітур на замовлення, 15000 гривень. Зазначене майно залишилось у відповідача.
Загальна вартість спільного рухового майна складає 1487250 гривень, з яких 1/2 частка становить 743625 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача.
За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 травня 2020 року матеріали справи передані до провадження судді Вжещ С.І.
Відповідно до ухвали суду від 19 травня 2020 року позовна заява повернута особі, яка його подала, з підстав встановлених п. 2 ч. 4 ст.185 ЦПК України.
За постановою Миколаївського апеляційного суду від 07 липня 2020 року вищевказана ухвала скасована, а матеріали позову повернуті до Новобузького районного суду для продовження розгляду.
Матеріали цивільного позову ОСОБА_1 надійшли до суду 16 липня 2020 року, але у зв'язку з перебуванням судді Вжещ С.І. в період з 30 червня 2020 року по 31 липня 2020 року у щорічній відпустці, вони передані судді для розгляду 03 серпня 2020 року.
Ухвалою судді від 05 серпня 2020 року позовна заява залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення її недоліків. 11 серпня 2020 року позивачем виконані вимоги ухвали судді про залишення позову без руху.
Ухвалою суду від 12 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу в порядку загального позовного провадження до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 03 вересня 2020 року о 10.00 год.
02 вересня 2020 року від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, мотивуючи тим, що він, крім аліментних платежів, які сплачує регулярно, також додатково надає фінансову допомогу своїй доньці у вигляді грошових переказів на картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яку він передав доньці у користування та на яку періодично перераховує кошти. Так, за 2019, 2020 роки він перерахував 9685 гривень, що підтверджується банківською випискою. Крім того, він поповнює мобільний рахунок своєї доньки. Також, 20 червня 2020 року під час перебування у нього доньки, ним були оплачено стоматологічні послуги на суму 3100 гривень, що вважає своєю участю у здійсненні додаткових витрат на дитину.
Відповідач, заперечуючи в частині позовних вимог про стягнення компенсації за Ѕ частину спільно нажитого майна зазначає, що частину свого майна позивач забрала, чому він не чинив перешкоди. Також відповідач вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження посилання, що в період перебування у шлюбі, автомобілями, які зазначені в позові, він розпорядився на власний розсуд. Натомість відповідач стверджує, що ці автомобілі, дійсно придбавались та продавались в період шлюбу за згодою позивача, а отримані кошти витрачались в інтересах сім'ї, зокрема були придбані дві туристичні путівки до Єгипту у 2015 році та 2018 році, загальною вартістю 55920 гривень. Окрім того, автомобіль TOYOTA RAV4, 2010 року випуску, не є їх спільною сумісною власністю, оскільки був придбаний ним 31 липня 2019 року, тобто після розірвання шлюбу за особисті кошти. Також відповідач вказує, що під час переїзду позивача від нього, він не чинив їй перешкод у збиранні речей, які вона планувала вивезти, залишив її одну у квартирі та повернувся додому вже після того, як вона виїхала. Повернувшись додому виявив, що ОСОБА_1 забрала наступне майно: шафу-купе, вартістю 8000 гривень; стіл письмовий, вартістю 4500 гривень; диван розкладний, вартістю 8000 гривень; офісне крісло, вартістю 1000 гривень; шафу-купе, вартістю 6000 гривень; телевізор LG, вартістю 10500 гривень; пральна машинка LG, вартістю 9000 гривень; ноутбук LENOVO, вартістю 16000 гривень, блендер VEKO, вартістю 1200 гривень; кухонне приладдя, вартістю 1500 гривень. Також позивач забрала готівкові кошти за продаж автомобіля HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, у сумі 55000 гривень та ювелірні вироби, які він купував: намисто золоте, вартістю 15000 гривень, хрестик золотий, вартістю 6000 гривень, каблучки золоті дві штуки, вартістю 9000 гривень та сережки золоті, вартістю 6000 гривень. Стосовно іншого рухомого майна, зазначеного у позовній заяві, останньою не надано жодних доказів його придбання.
02 вересня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з останньої на його користь додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 3100 гривень. Свої вимоги мотивував тим, що 18 червня 2020 року під час перебування з ним доньки, він оплачував стоматологічні послуги 20 червня 2020 року на суму 3100 гривень.
02 вересня 2020 року представник відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини та поділу спільного майна подружжя та вирішено продовжити розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року підготовче судове засідання по справі відкладено, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 , до 24 вересня 2020 року 09:00 годину.
24 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила залишити без задоволення позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з неї додаткових витрат на утримання доньки, посилаючись на те, що донька - ОСОБА_5 згідно довідки виконкому Новобузької міської ради, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, тобто, лише той з батьків, з яким мешкає дитина, має право звернутися до суду з таким позовом, і такі додаткові витрати повинні бути виликані особливими обставинами. На думку позивача, реставрація зубів у стоматолога не є тими особливими обставинами, які могли бути підставою для стягнення додаткових витрат, а документи, що підтверджують витрати батька на медичну допомогу в сумі 3100 гривень, містять протиріччя щодо дати їх складання та проведення медичних процедур.
Крім того, 24 вересня 2021 року представником позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , надано до суду відповідь на відзив, у якій остання зазначила, що участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батька (матері), незалежно від сплати ним (нею) аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини є цілком законними та обґрунтованими. За позовними вимогами про поділ майна, ОСОБА_2 зазначає, що відповідач у відзиві на позов, вводить суд в оману, вказуючи на те, що позивач забрала вказане у відзиві на позовну заяву майно, оскільки таке майно залишилось у володінні відповідача. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя. Так як між подружжям не досягнуто згоди щодо поділу спірного нажитого в шлюбі майна, між ними не укладено шлюбного договору, то частка цього майна кожного із них становить по 1/2 частині, яку просить позивач стягнути в судовому порядку.
03 листопада 2021 року представник відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , подав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач, просячи стягнути додаткові витрати, понесені нею у зв'язку з операцією, перенесеною дитиною у вересні 2019 року, доказів, понесених витрат на це не надає, натомість надає докази щодо оплати аналізів від 13 липня 2019 року та 05 грудня 2019 року, які не відносяться до предмету спору. Також, строк надання таких доказів, визначений ч.2 ст.83 ЦПК України, а саме разом з позовною заявою, позивач безпідставно порушила, не обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї, що дає суду підстави їх не приймати .
Крім того, представник відповідача ставить під сумнів оцінку транспортних засобів наданих позивачем та просить визнати експертні висновки недопустимими доказами, через порушення вимог п. 56 Національного стандарту КМУ від 10 вересня 2003 року № 1440, при їх складанні, з посиланням на відповідь регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі. Інші, надані позивачем докази, а саме: копії трудової книжки і довідки з місця роботи ОСОБА_1 , декларації ОСОБА_4 , на думку ОСОБА_3 , не стосуються предмета спору та не підтверджують її позицію, викладену в позовній заяві.
24 листопада 2020 року представник позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подала суду уточнену позовну заяву, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500 гривень на ліки; здійснити поділ майна подружжя шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частку вартості спільного майна, набутого під час шлюбу, в сумі 743625 гривень та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 частку грошових коштів, що знаходились на рахунках АТ «Ощадбанк», АТ КБ «ПРИВАТБАНК», АТ «Райффайзен Банк Аваль», відкритих на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 02 березня 2019 року, а також провести розподіл судових витрат.
Ухвалою суду від 25 листопада 2020 року збільшені позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини та про поділ спільного майна подружжя, прийнято до розгляду.
24 листопада 2020 року представник позивача Велікорецької О.О., ОСОБА_2 , подала до суду клопотання про витребування доказів, а саме інформації щодо знаходження сум грошових коштів на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в АТ «Ощадбанк», АТ КБ «ПРИВАТБАНК», АТ «Райфайзен банк Аваль» станом на 02 березня 2019 року, яке, ухвалою суду від 25 листопада 2021 року, залишене без задоволення.
24 листопада 2020 року представник позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подала до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просила накласти арешт на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6523583500:01:001:0294, що належить на праві власності ОСОБА_4 , яке, ухвалою суду від 25 листопада 2020 року, залишено без задоволення.
24 листопада 2021 року представник позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подала до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просила накласти арешт на транспортний засіб - автомобіль марки TOYOTA RAV4, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , яке, ухвалою суду від 25 листопада 2020 року, задоволене; накладено арешт, у вигляді заборони розпорядження, на рухоме майно: транспортний засіб автомобіль марки TOYOTA RAV4, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 .
08 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_4 подав до суду відзив на уточнену позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні уточнених позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення аналогічними запереченнями, поданими до первісного позову. Крім того, відповідач вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження вимог щодо поділу грошових коштів, які зберігаються на рахунках, на ім'я ОСОБА_6 в АТ «Ощадбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
У свою чергу, 28 грудня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернулась до суду з клопотанням про витребування доказів, в якому просила витребувати з АТ КБ «ПРИВАТБАНК», АТ «Державний Ощадбанк України», АТ «Райффайзен Банк Аваль» виписки про рух коштів з усіх рахунків, відкритих у банках на ім'я ОСОБА_4 станом на 02 березня 2021 року, яке ухвалою судді від 30 грудня 2020 року задоволене.
Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті, суддею одноособово на 12 березня 2021 року о 11:00 годині.
Ухвалою суду від 14 червня 2021 року клопотання представника позивача, адвоката Коренко Т.В., про виклик і допит свідка ОСОБА_5 залишено без розгляду. Клопотання представника відповідача адвоката Мовчана В.О. про виклик і допит свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишене без розгляду.
26 серпня 2021 року представник ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій просив у випадку встановлення судом порушеного права позивача на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, застосувати позовну давність до вимог позивача у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини та поділу спільного майна в частині вимог, щодо стягнення грошової компенсації 1/2 вартості автомобілів: HYNDAI ELANTRA, 2007 року випуску; SKODA SUPERB, 2006 року випуску; CHEVROLET AVEO, 2006 року випуску, відмовити позивачці у задоволенні позову у вказаній частині позовних вимог, з підстав пропущення строку позовної давності.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні тим, які містяться в позовній заяві, просили їх задовольнити. Зустрічну позовну заяву не визнали, просили залишити її без задоволення, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на зустрічну позовну заяву. Крім того, позивач вказала, що коли виїздила від колишнього чоловіка, забрала свої особисті речі, особисті речі доньки, а також з меблів, шафу-купе вартістю 6000 гривень, стіл письмовий вартістю 4500 гривень, офісне крісло вартістю 1000 гривень. Інших речей, а саме меблів, побутової техніки, на які посилається відповідач у відзиві, вона не забирала, оскільки такі не могли поміститись в транспортний засіб, який вона винайняла, для переїзду.
В судові засідання відповідач ОСОБА_4 не з'явився, був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, причини своєї неявки суду не повідомив.
Представник відповідача, адвокат Мовчан В.О., в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обгрунтування, зазначені у відзивах на позовну заяву та уточнену позовну заяву. Вимоги зустрічної позовної заяви підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені у ній.
Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, суд приходить до наступного.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. (ч.2 ст. 150 СК України).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (до ст. 180 СК України).
Статтею 185 Сімейного кодексу України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Вказане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду.
Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (розвиток здібностей), що потребує додаткових матеріальних витрат. Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.
Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Як встановлено в судовому засіданні, що не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 жовтня 2004 року, який розірваний на підставі заочного рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 червня 2019 року (а.с.68 т.1).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні (а.с.67 т.1).
За даними довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 01 квітня 2019 року (а.с. 90 т.1).
Також, факт проживання неповнолітньої доньки з матір'ю за вищеказаною адресою підтверджується довідкою Новобузької міської ради № 549 від 20 січня 2020 року ( а.с.93 т.1).
ОСОБА_1 у своєму позові зазначає, що вона понесла додаткові витрати на лікування дитини, а саме у вересні 2019 року, у зв'язку з оперуванням Анастасії в Миколаївській обласній дитячій лікарні, в сумі 2500 гривень.
Відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 11877 з Миколаївської обласної дитячої клінічної лікарні, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала в стаціонарі з 25 вересня 2019 по 02 жовтня 2019 року з приводу оперативного втручання (видалення апендицита). Рекомендовано спостереження у лікаря-гінеколога; траумель; виключити фізичні навантаження на місяць (а.с. 69, 205 т.1).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В огрунтування витрат на лікування дитини, позивачем надані документи з Медичної лабораторії «Смартлаб», а саме рахунок № НОМЕР_3 , квитанція на суму 391 гривні 20 копійок та результати лабораторних досліджень від 13 липня 2019 року; замовлення на проведення аналізу в ТОВ МЛ «Діла» на суму 535 гривень і квитанція про сплату цієї суми від 05 грудня 2019 року, а також протокол ультразвукового дослідження від 25 жовтня 2019 року (а.с.205-212 т.1).
Витрати, пов'язані зі стаціонарним лікуванням доньки на суму 2500 гривень в період з 25.09.2019 по 02.10.2019 року позивачем не підтверджені жодними фінансовими документами.
Здійснення витрат позивача, пов'язаних з діагностуванням стану здоров'я дитини, від 13 липня 2019 року на суму 391 гривні 20 копійок та 05 грудня 2019 року на суму 535 гривень, не пов'язані з її стаціонарним лікуванням в період, на який посилається позивач, а тому суд не визнає їх такими, які в розумінні ч.1 ст.185 Сімейного кодексу України, викликані особливими обставинами, в даному випадку хворобою, та носять разовий характер, як інші витрати на дитину, пов'язані з її утриманням та вихованням, які покладаються на обох батьків.
Разом з тим, аналізуючи виписку з карткового рахунку ОСОБА_4 по картці НОМЕР_4 , яку, за поясненнями його представника ОСОБА_3 , відповідач передав у користування доньці ОСОБА_5 , періодично поповнюючи її, судом встановлено, що 25 жовтня 2019 року ним була перерахована сума в розмірі 4000 гривень, яка 27 жовтня 2010 року була знята в банкоматах в м. Миколаїв (а.с.126 на звороті т.1).
Також, з вказаної виписки з карткового рахунку судом встановлені і інші перерахування грошових коштів здійснених ОСОБА_4 , які за період з 11 липня 2019 року по 28 липня 2020 року становили суму в розмірі 9685 гривень (а.с.124-129 т.1).
Крім того, відповідачем здійснювалось поповнення рахунку мобільного телефону на суму 280 гривень в лютому, квітні та серпні 2020 року (а.с.129 т.1).
Такі перерахування вказують на те, що, окрім аліментних платежів, сплачуваних відповідачем позивачу за рішенням суду від 02 квітня 2019 року по справі № 481/44/19, розмір яких за період з 01 травня 2019 року по 01 травня 2021 року склав суму в розмірі 115201 гривня 43 копійки, відповідач добровільно, періодично несе інші витрати на утримання доньки, в тому числі 27 жовтня 2019 року самостійно сплатив кошти доньці в розмірі 4000 гривень, які можливо вважати компенсацію витрат на її стаціонарне лікування.
Викладене вказує на те, що позивачем не доведено належними доказами здійснення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, в розумінні ч.1 ст.158 СК України, натомість відповідачем доведена участь у витратах на дитину, окрім сплачуваних ним аліментних платежів, що є підставою для відмови у задоволенні первісного позову в цій частині.
Що стосується позовної вимоги про здійснення поділу майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за Ѕ частки вартості спільного майна, набутого під час шлюбу, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ч.1, 4 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 60 СК Украни визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, згідно із якою діє презумпція спільності майна подружжя і особа, яка це заперечує, повинна цю презумпцію спростувати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Стаття 65 СК України регламентує право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 325 ЦК Украни у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).
Згідно з пунктами 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Крім того, згідно пункту 30 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.
Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. Такий висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).
Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 жовтня 2004 року, який розірвано на підставі заочного рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 червня 2019 року (а.с.68 т.1). Шлюбні відносини між подружжям припинено з початку березня 2019 року, що підтверджується вказаним рішенням суду і не заперечується сторонами.
Позивач у позові посилається на те, що під час спільного проживання сторонами набуто майно на суму 94950 гривень, яке знаходилось в квартирі АДРЕСА_3 , де подружжя спільно проживало, а саме: кухонний гарнітур (на замовлення) вартістю 7800 гривень; стіл кухонний, скляний, вартістю 2100 гривень; електропічка, вартістю 950 гривень; мікрохвильова піч Panasonik, вартістю 1200 гривень; електром'ясорубка, вартістю 1300 гривень; плазмовий телевізор LG 40 дюймів, вартістю 10500 гривень; плазмовий телевізор Shvaki 40 дюймів, вартістю 6000 гривень; принтер Canon 3 в 1, вартістю 2300 гривень; люстра, вартістю 2800 гривень; кондиціонер Cooperhunter, вартістю 500 гривень; кондиціонер Leberg, вартістю 6000 гривень; пральна машина LG, вартістю 9000 гривень; холодильник LG, вартістю 12000 гривень; морозильна камера BECO, вартістю 6500 гривень; диван м'який кутовий, вартістю 6000 гривень; спальний гарнітур на замовлення, 15000 гривень.
Відповідач у своєму запереченні вказує на те, що позивач забрала наступне майно: шафу-купе вартістю 8000 гривень, стіл письмовий вартістю 4500 гривень, диван розкладний вартістю 8000 гривень, офісне крісло вартістю 1000 гривень, шафу-купе вартістю 6000 гривень, телевізор LG 40 дюймів вартістю 10500 гривень, пральну машину LG вартістю 9000 гривень, ноутбук LENOVO вартістю 16000 гривень, блендер VЕКО вартістю 1200 гривень, кухонне приладдя вартістю 1500 гривень. Також позивач забрала готівкові кошти за продаж автомобіля HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, у сумі 55000 гривень та ювелірні вироби, які він купував: намисто золоте, вартістю 15000 гривень, хрестик золотий, вартістю 6000 гривень, каблучки золоті дві штуки, вартістю 9000 гривень та сережки золоті, вартістю 6000 гривень.
Позивач заперечувала проти посилань відповідача, визнавши лише, що з вказаного майна вона 03 березня 2019 року забрала шафу-купе вартістю 6000 гривень, стіл письмовий вартістю 4500 гривень, офісне крісло вартістю 1000 гривень.
Посилання позивача на те, що іншого майна, крім того, на яке вона посилається, нею не було вивезено з домоволодіння відповідача, підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , допитаних в судовому засіданні.
Так, свідок ОСОБА_9 під час судового розгляду показав, що він працює водієм та ОСОБА_1 попросила його перевезти речі, які належать їй, до м. Новий Буг Миколаївської області, на що він погодився. Також повідомив, що допомагав ОСОБА_1 завантажувати до автомобіля шафу-купе, книжки, взуття та одяг. Побутової техніки не було, це він точно знає, так як з'ясовував у ОСОБА_1 чи є речі, які можуть пошкодитись під час перевезення, тому, що він відповідав за перевезення даних речей. Коли заходив до квартири, де проживала ОСОБА_1 , бачив там телевізор, комп'ютер, холодильник, кухонний гарнітур, кондиціонер, які залишились у квартирі перед їхнім від'їздом. З меблів завантажували до автомобіля тільки шафу-купе.
Свідок ОСОБА_10 під час судового розгляду показав, що є сусідом батьків ОСОБА_1 , які проживають у м. Новому Бузі, та батько останньої попрохав його допомогти розвантажити речі, на що він погодився. Бачив, як приїхала ОСОБА_1 зі своєю матір'ю та водієм на невеличкому вантажному автомобілі марки Газель. Коли розвантажували речі, він бачив у автомобілі мішки білі з дитячими речами та іграшками, також була шафа-купе світлого кольору, частина якої була у розібраному стані, офісне крісло, книжки. Побутової техніки та кухонного приладдя не було.
Свідок ОСОБА_11 під час судового розгляду показав, що допомагав ОСОБА_1 розвантажувати речі, які остання привезла на невеличкому вантажному автомобілі марки Газель з Херсонської області до своїх батьків у м. Новий Буг Миколаївської області. Під час розвантажування речей бачив мішки з речами, що саме було в них він не бачив. Також розвантажував взуття, шафу, стіл комп'ютерний, офісне крісло. Побутової техніки та посуду у автомобілі не бачив.
Представником відповідача заявлялось клопотання про допит свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , на спростування твердження позивача, щодо кількості майна, яке нею було вивезено, але під час судового розгляду свідок ОСОБА_12 показав, що являючись сусідом ОСОБА_4 , бачив, як 03 березня 2019 року біля третього під'їзду, де проживає позивач, стояв автомобіль марки Газель, до якого завантажували білі мішки з речами та коробки. Від допиту свідка ОСОБА_13 представник відповідача ОСОБА_3 при судовому розгляді відмовився. Отже, стороною відповідача не спростовано твердження позивача щодо переліку та кількості майна, яке було вилучене з його квартири під час переїзду ОСОБА_1 .
Отже, досліджені докази вказують на те, що позивач 03 березня 2019 року забрала шафу-купе вартістю 6000 гривень, стіл письмовий вартістю 4500 гривень, офісне крісло вартістю 1000 гривень, яке є спільним майном подружжя.
Посилання представника відповідача на неправдивість показань свідка ОСОБА_9 , щодо його пояснень про направлення у відрядження до м. Новий Буг 03 березня 2019 року управлінням головного Каховського магістрального каналу, які не відповідають змісту відповіді з цієї організації на адвокатський запит від 03 червня 2021 року (а.с.67 т.3), а звідси наявності сумнівів у правдивості інших його пояснень, судом відхиляєтся, оскільки встановлення усіх обставин не ґрунтується лише на показаннях цього свідка, і його показання узгоджуються з показаннями інших свідків, які стороною відповідача під сумнів не поставлені.
Будь-яких доказів, які б підтверджували перелік та вартість спільного сумісного майна ні стороною позивача, ні стороною відповідача суду не надано, а тому не виходячи за межі позовних вимог, відповідно до вимог ч.1 ст.82 ЦПК України, суд вважає за необхідне визнати спільним сумісним майном, частину майна, яке було зазначене позивачем в її позовній заяві, що визнана відповідачем у його відзиві, а саме шафу-купе вартістю 8000 гривень, стіл письмовий вартістю 4500 гривень, диван розкладний вартістю 8000 гривень, офісне крісло вартістю 1000 гривень, шафу-купе вартістю 6000 гривень, телевізор LG 40 дюймів вартістю 10500 гривень, пральну машину LG вартістю 9000 гривень, ноутбук LENOVO вартістю 16000 гривень, блендер VЕКО вартістю 1200 гривень, кухонне приладдя вартістю 1500 гривень на загальну суму 65700 гривень, звідси Ѕ частина з вказаного майна складає суму 32850 гривень.
Віднявши від вказаної суми вартість майна, яку позивач забрала, на суму 11500 (шафа-купе вартістю 6000 гривень, стіл письмовий вартістю 4500 гривень, офісне крісло вартістю 1000 гривень), остання повинна отримати компенсацію в сумі 27100 гривень.
Також, як встановлено при судовому розгляді, під час спільного проживання подружжям ОСОБА_14 були придбані транспортні засоби: автомобіль CHEVROLET AVEO, 2006 року випуску (дата реєстрації 12 березня 2010 р.), який 10 жовтня 2018 року був перереєстрований на нового власника; HYNDAI ELANTRA, 2007 року випуску (дата реєстрації 11 квітня 2013 р.), який 26 серпня 2016 року був перереєстрований на нового власника; SKODA SUPERB, 2006 року випуску (дата реєстрації 30 серпня 2014 р.), який 12 вересня 2015 року був перереєстрований на нового власника; автомобіль HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_5 (дата реєстрації 17 червня 2015 р.), який 05 березня 2019 року був перереєстрований на нового власника (а.с.70-74 т.1).
Як вбачається з дат придбання та реєстрації вказаних транспортних засобів на нових власників, а також, виходячі зі змісту повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей, які видані ОСОБА_14 від 23 вересня 2020 року (а.с.106-110 т.2), автомобілі CHEVROLET AVEO, 2006 року випуску, HYNDAI ELANTRA, 2007 року випуску, SKODA SUPERB, 2006 року випуску, HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, придбавались та продавались під час спільного проживання подружжя, не в один і той же час, а по черзі, після продажу попереднього транспортного засобу, придбавався наступний, а тому твердження позивача, про те, що їх продаж, а звідси придбання наступного, відбувався без її згоди, не відповідає встановленим обставинам справи та змісту ст.65 СК України.
Стороною відповідача заперечувалась наявність у власності подружжя, на час припинення шлюбних відносин, автомобіля HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску , який, за його твердженням, був проданий ще в січні 2019 року, хоча документальне оформлення договору купівлі-продажу відбулось 05 березня 2019 року.
В обґрунтування такого заперечення представником відповідача ОСОБА_3 надана суду копія розписки ОСОБА_4 від 10 січня 2020 року про отримання грошових коштів на суму 136000 гривень від ОСОБА_15 за продаж йому автомобіля HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, який він зобов'язується перереєструвати на останнього до 10 березня 2020 року (а.с. 176 т.1).
Зміст цієї розписки, проти дійсності якої заперечувала позивач ОСОБА_1 , суперечить показанням свідка ОСОБА_15 , допитаного під час судового розгляду, який повідомив, що на початку січня 2019 року домовився з ОСОБА_14 про купівлю в нього автомобіля та передав останньому грошові кошти в сумі 136000 гривень за нього, але договір купівлі-продажу був укладений 05 березня 2019 року. В подальшому він цей автомобіль продав влітку 2019 року.
Виходячи з встановлених в судовому засіданні протиріч, які містяться в наданих представником відповідача доказах, з урахуванням категоричних заперечень позивача про дійсність події домовленості відповідача і ОСОБА_15 та передачі грошових коштів 10 січня 2019 року, суд ставить під сумнів твердження ОСОБА_3 щодо цієї дати відчуження спірного автомобіля.
Разом з тим, з щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2019 рік вбачається, що ОСОБА_14 продав громадянину ОСОБА_15 автомобіль HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску саме 05 березня 2019 року (а.с.179-187 т.1).
Отже, суд встановив, що на час припинення шлюбних відносин, а саме 03 березня 2019 року у власності подружжя перебував один транспортний засіб HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, який через два дні після припинення фактичних шлюбних відносин, без дозволу позивача, був відчуджений позивачем третій особі.
В позовній заяві ОСОБА_1 , крім іншого, просить отримати компенсацію за автомобіль TOYOTA RAV4, 2010 року випуску, який з 31 липня 2019 року зареєстрований за гр. ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до інформаційної довідки, виданої територіальним сервісним центром № 6545 Регіонального сервісного центру МВС в Херсонській області (а.с.70-72 т.1, 87-91 т.2).
Проте встановленими обставинами та дослідженими доказами не підтверджені посилання позивача на те, що вказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він придбаний відповідачем не тільки після припинення фактичних шлюбних відносин, але й після розірвання шлюбу в судовому порядку (26 червня 2019 року).
Крім того, позивачем не доведено, що вказаний транспортний засіб придбаний за спільні кошти подружжя, а надані представником відповідача копії розписок (а.с. 177-178 т.1) та зміст щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави і місцевого самоврядування за 2019 рік та повідомлення про суттєві зміни в майновому стані від 12 березня 2019 року (а.с.179-187, 228-254 т.1) доводять той факт, що автомобіль TOYOTA RAV4, 2010 року випуску, не є спільною сумісною власністю сторін.
Вирішуючи питання вартості автомобіля HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, який, як встановлено під час судового розгляду перебував у спільній сумісній власності подружжя, суд приходить до такого.
Позивачем, в обґрунтування вартості автомобіля наданий експертний висновок, складений експертом-оцінювачем ТОВ «Антан-Юг» Шевченко Т.С., відповідно до змісту якого, оціночна (ринкова) вартість автомобіля HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску станом на 28 листопада 2019 року, становила 312000 гривень (а.с.75-77 т.1).
Сторона відповідача заперечувала проти дійсності такого експертного висновку, натомість свого висновку про дійсну ринкову вартість автомобіля суду не надала.
Як видно з щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2019 рік, вартість відчуженого 05 березня 2019 року майна - автомобіля HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску складає 136000 гривень.
Разом з тим, як зазначено в пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.07.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
В даному випадку автомобіль HYNDAI TUCSAN, 2011 року випуску, був реалізований без згоди одного із подружжя, а відтак, застосовується дійсна вартість автомобіля, надана суду стороною позивача.
У такому випадку, за відсутності інших доказів обгрунтування ринкової вартості спірного майна, з відповідача підлягає стягненню компенсація його 1/2 вартості в сумі 156000 гривень, виходячи з вартості, яка встановлена на час розгляду справи згідно з висновком від 28 листопада 2019 року - 312000 гривень, що надана стороною позивача.
Посилання представника відповідача на недопустимість, як доказу, висновку експерта, через порушення останнім при складанні висновку, вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, суд не приймає, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, рецензування вказаного звіту регіональним відділенням фонду Державного майна в Херсонській області не проводилось (а.с.195-199 т.1, 7-9 т.2), він не визнаний недійсним та його результати жодним іншим доказом не спростовані.
Вирішуючи спір в частині стягнення компенсації в розмірі Ѕ частини грошових коштів, які знаходились на рахунках сторін, суд приходить до такого.
Грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковувалися на розрахунковому рахунку, є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу.
За клопотанням позивача судом витребувані докази, а саме виписки з особових розрахункових рахунків ОСОБА_4 за період з 02 березня 2017 по 02 березня 2019 року з АТ КБ «ПРИВАТБАНК», АТ «Державний Ощадбанк України», АТ «Райффайзен Банк Аваль».
На ухвалу суду про витребування доказів з АТ «Райффайзен Банк Аваль» надано відповідь про відсутність відкритих рахунків, з АТ «Державний Ощадбанк України» про відсутність коштів на відкритих рахунках, з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про наявність коштів, станом на 02 березня 2019 року на рахунку НОМЕР_6 - 1017 грн. 65 коп., НОМЕР_7 - 45 грн. 99 коп., НОМЕР_7 - 51 грн. 27 коп. (а.с.169,171,186-211 т.2), отже сума залишку коштів на рахунку відповідача ОСОБА_4 становить 1114 гривень 91 копійка, а тому з відповідача підлягає стягненню компенсація 1/2 частини від цієї суми в розмірі 557 гривень 46 копійок.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає обгрунтованим стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі Ѕ частини з вартості спільного майна подружжя, всього на суму 183657 гривень 46 копійок, з яких 27100 гривень це вартість рухомого майна (меблі, оргтехніка); 156000 гривень з вартості автомобіля HYNDAI TUCSAN, та 557 гривень 46 копійок з коштів, що знаходились на рахунках відповідача.
Суд відхиляє клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про застосування позовної давності до вимог, відносно стягнення грошової компенсації з вартості автомобілів CHEVROLET AVEO, 2006 року випуску; HYNDAI ELANTRA, 2007 року випуску; SKODA SUPERB, 2006 року випуску, оскільки суд знайшов необґрунтованим стягнення компенсації за вказані автомобілі, а тому позовна давність до цих вимог не застосовується.
Розв'язуючи зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, суд приходить до наступного.
Як зазначалось вище, статтею 185 Сімейного кодексу України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Вказане положення стосується особливих обставин, до яких закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою.
В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_14 надав докази здійснення стоматологічного лікування доньки ОСОБА_5 на суму 3100 гривень 18 червня 2020 року, які полягали в фотополімерній реставрації п'яти зубів (а.с.2,16 т.2).
На переконання суду, зустрічним позивачем не доведено, що витрати, які він поніс та просить стягнути з зустрічного відповідача, були викликані особливими обставинами, а тому їх не можна вважати такими в розумінні ч.1 ст.185 Сімейного кодексу України, що вказує на необгрунтованість зустрічних позовних вимог.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволений частково, з відповідача стягується судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог (183657 гривень 46 копійок : 743625 гривень х 100% = 24,7%; 6306 грн.х 24,7%= 1557 грн.58 коп).
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, залишити без задоволення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину вартості спільного майна, набутого за час шлюбу в сумі 183 657 (сто вісімдесят три тисячі шістсот п'ятдесят сім) гривень 46 копійок.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого останньою судового збору в розмірі 1557 (одної тисячі п'ятсот п'ятдесят сім) гривень 58 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.
У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 20.09.2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя Вжещ С.І.