Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 753/6411/21
Номер провадження 22-ц/824/11315/2021
Головуючий у суді першої інстанції В.М. Курічова
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
20 вересня 2021 року місто Київ
Номер справи 753/6411/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.,
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників)) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Курічової В.М. в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва, інформація про дату складення повного рішення не зазначена, -
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з вересня 2010 року вона перебувала у шлюбі із відповідачем, мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак з 2020 року стосунки між сторонами припинились та на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року зареєстрований між ними шлюб було розірвано. Вказувала, що після розірвання шлюбу відповідач з'їхав з їхньої спільної квартири і не надавав жодної матеріальної допомоги на утримання спільного сина. В кінці 2020 року, повернувшись до вказаної квартири, відповідач фактично почав здійснювати психологічний тиск, у зв'язку із чим позивач із сином змушена була виїхати з цієї квартири та орендувати інше житло, вартість якого складає 13000 грн на місяць.
Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовляється надавати матеріальну допомогу на утримання спільного сина, позивач змушена була звернутись до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі у розмірі 8000 грн. Обґрунтовуючи заявлений розмір аліментів, позивач посилалась на значний розмір витрат, які вона несе на винаймання житла, утримання сина, його розвитку та виховання. Водночас вказувала на те, що відповідач є працездатною здоровою людиною, має житло та два транспортних засоби, інших осіб на утриманні не має, стан його здоров'я дозволяє йому працювати та отримувати дохід, а тому він цілком має здатність і можливість приймати участь у матеріальному забезпеченні свого сина.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн щомісяця, починаючи з 25.03.2021 та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць, а також вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.
Не погоджуючись із ухваленим у даній справі рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, на неповне з'ясування обставин справи при вирішенні даного спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, за яким стягувати з нього аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування поданої скарги, відповідач вказував на те, що розмір стягнутих судом першої інстанції аліментів є надмірним, оскільки ставить його у надзвичайно скрутне матеріальне становище, так як він тимчасово не має роботи. Вказував, що місцевий суд не взяв належним чином до уваги той факт, що джерелом коштів для його існування, останнім часом, є періодичні грошові перекази, які він отримає від родичів із-за кордону, що складають близько 200 дол.США на місяць.
У поданій апеляційній скарзі заявник погодився із тим, що розмір аліментів має бути таким, щоб дитина мала можливість гармонійно розвиватися, отримувала достатнє матеріальне забезпечення. Однак, його син має двох батьків і обоє з батьків в однаковій мірі мають матеріально забезпечувати свою дитину. Зазначив, що син останнім часом проживає із позивачем, але це не означає, що заявник, окрім аліментів, не несе більш ніяких витрат на свого сина, адже до подання позову до суду приймав участь в його утриманні, надавав позивачу кошти готівкою, купував продукти, іграшки та одяг.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечувала у повному обсязі та просила суд залишити її без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року без змін. Зазначила про те, що доводи апеляційної скарги являються цілком хибними та жодним чином не спростовують необхідний та присуджений судом першої інстанції розмір аліментів. Відповідач у суді першої інстанції не надав жодних доказів на підтвердження факту участі у понесенні витрат в утриманні сина, а також не зазначив жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість надавати матеріальну допомогу у визначеному судом розмірі.
У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана відповідачем ОСОБА_2 апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Під час визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, судом було враховано стан здоров'я дитини та платника аліментів, які є здоровими, матеріальне становище платника аліментів - наявність у нього на праві власності квартири, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків. Тому, суд вважав, що достатнім, не завищеним та таким, що не буде порушувати майнові права дитини та сторін, є розмір аліментів на утримання сина у розмірі 4000 грн щомісяця у твердій грошовій сумі. Водночас, суд першої інстанції у своєму рішенні вказав на те, що аліменти мають розраховуватись на базові потреби дитини, а інші потреби є додатковими та сплачується/стягуються окремо відповідно до ч.1 ст.185 СК України, а не враховуються в періодичні аліментні платежі. А відтак, суд вважав, що позивач не надала доказів, що саме визначений нею розмір аліментів - 8000 грн щомісяця є необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 03.09.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім'ї у Книзі реєстрації шлюбів зроблений відповідний актовий запис за №2362 (а.с.6).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується наданою копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.5).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року зареєстрований між сторонами шлюб було розірвано (а.с.7).
Відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 10.10.2017 за №6790 про реєстрацію місця проживання особи, неповнолітній ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).
Як було встановлено судом та що не заперечується сторонами, дитина проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до наданої позивачем копії договору найму житлового приміщення від 25.02.2021, ОСОБА_1 винаймає для проживання вищевказану квартиру. Плата за найм даного житлового приміщення та за користування майном становить 13000 грн, а строк дії цього договору складає один рік (а.с.34-35).
Обґрунтовуючи заявлений розмір аліментів, позивач посилалась на ті обставини, що спільний із відповідачем син проживає разом з нею у квартирі, яку вона змушена винаймати. Крім того, ОСОБА_1 самостійно несе усі витрати по харчуванню, оздоровленню дитини, забезпечення її розвитку, а також несе інші витрати, пов'язані з вихованням та розвитком сина.
Крім того, вказувала, що відповідач є працездатною здоровою людиною, має нерухоме майно та два транспортних засоби, інших осіб на утриманні не має, а стан його здоров'я дозволяє йому працювати та отримувати дохід, а тому він цілком має здатність і можливість забезпечити належне матеріальне забезпечення своєї дитини. На думку позивача, розмір доходів відповідача хоча й не офіційний, проте є достатнім в розумінні ч.2 ст.182 СК України, а тому останній в змозі нести матеріальне зобов'язання щодо забезпечення сина у рівній частині з матір'ю, а саме в розмірі 8000 грн щомісячно.
На підтвердження факту частини понесених витрат на утримання сина позивачем надано копії фіскальних чеків на придбання продуктів харчування, побутових товарів, а також техніки (а.с.21-27).
Згідно довідки віл 15.03.2021, виданої ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відвідує тренування у групі з кіберспортивної дисципліни у кіберспортивній академії «The Champion esports academy» у період з 18.10.2020 по день видачі даної довідки. Загальна сума витрат на оплату тренувань за вказаний період склала 12500 грн (а.с.28).
Відповідно до довідки від 03.03.2021, виданої ФОП ОСОБА_6 , ОСОБА_5 відвідує заняття з курсу «Англійська мова 7-9 років» у Дитячому центрі розвитку Monkey з 11.09.2019 по день видачі довідки. Загальна сума витрат на оплату навчання за цей період склала 13060 грн (а.с.30).
Згідно наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.08.2017, відповідачу на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_3 (а.с.20).
Убачається, що в ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було частково визнано позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме останній вважав можливим стягувати з нього на користь позивача аліменти на утримання спільного сина у розмірі 3000 грн.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
За змістом статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За положеннями статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з вимогами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до положень статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до положень статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Як передбачено статтею 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статтей 183, 184 СК України.
Так, матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні.
Судом встановлено, що відповідач є працездатною особою, інших утриманців не має, визнає свій обов'язок матеріально забезпечувати свою неповнолітню дитину, має у власності нерухоме майно.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст.182, 184 СК України, врахував встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та подані сторонами докази, ту обставину, що відповідач не має постійного заробітку та інших осіб на своєму утриманні, тому дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у розмірі 4000 грн відповідатиме вимогам закону та буде достатнім для дитини відповідного віку.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішуючи на основі поданих доказів у справі питання щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання малолітнього сина, суд першої інстанції врахувавши стан здоров'я та матеріальне становище сторін та їх дитини, дійшов висновку, що визначений розмір утримання в сумі 4000 грн буде необхідним та достатнім з урахуванням обов'язку обох батьків дбати про добробут дитини, що забезпечить малолітньому ОСОБА_3 гармонійний розвиток його здібностей та достатній рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального його розвитку.
На спростування зроблених судом висновків відповідач не навів в апеляційній скарзі переконливих доводів, які б були підтвердженні письмовими доказами, про неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, зокрема, матеріали справи не містять відомостей щодо незадовільного стану його здоров'я, дійсного щомісячного доходу або скрутного матеріального становища, наявності у нього утриманців або інших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру стягуваних аліментів, відтак він спроможний надати матеріальну допомогу дитині на належному рівні.
Суд критично відноситься до доданих до апеляційної скарги відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 15.06.2021, оскільки такий доказ не може беззаперечно свідчити про скрутне матеріальне становище відповідача та відсутності у нього будь-якого іншого неофіційного доходу.
Вказані відомості містять лише дані щодо отриманого останнім з січня 2020 року доходу у вигляді отриманої грошової суми за продаж рухомого майна, а також виплачених банком сум (які зі слів відповідача складають нараховані відсотки на залишки грошових коштів в установі банку). Інформація про загальний розмір отриманих грошових переказів із-за кордону, які позивач вказує своїм єдиним джерелом на існування, зазначені відомості загалом не містять.
Суд першої інстанції, визначивши на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами та їх пояснень у судовому засіданні, розмір аліментів у твердій грошовій сумі 4000 грн, правомірно врахував, що розмір таких аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, обов'язок по утриманню дитини покладається законом на обох батьків в рівних частках та з урахуванням фінансової спроможності відповідача, який є здоровим, працездатним, має у власності нерухоме майно, офіційно не працює та з його слів має доходи на своє існування з грошових переказів із-за кордону від своїх родичів.
Посилання відповідача щодо хибності висновків суду першої інстанції про можливість стягнення з нього аліментів на утримання сина у розмірі більшому за той, який був визнаний ним у судовому засіданні не спростовує правильності визначеного згідно вимог ст.182 СК України розміру аліментів, які підлягають стягненню з останнього, оскільки той факт, що відповідач офіційно не працює не звільняє його від обов'язку приймати участь у належному утриманні свого сина.
Колегія суддів звертає увагу, що батьки дитини зобов'язані вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку своєї дитини. У даній справі платник аліментів є здоровою особою працездатного віку без розумових та фізичних вад, тому він не позбавлений можливості працювати для збільшення своїх доходів, а як наслідок повноцінно забезпечувати свої особисті потреби та підтримувати на належному рівні дитину разом із позивачем.
Таким чином, суд апеляційної інстанції убачає безпідставними посилання відповідача про те, що ухвалюючи рішення у даній справі та визначаючи розмір аліментів у розмірі 4000 грн, суд першої інстанції не взяв належним чином до уваги ті обставини, що він наразі перебуває у скрутному матеріальному становищі, оскільки тимчасово не має місця роботи та єдиним джерелом коштів для його існування слугують грошові перекази від родичів із-за кордону, що складають близько 200 дол.США на місяць.
Доводи про відсутність у платника аліментів можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не входить до переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, адже діти, які мають двох працездатних батьків, вправі розраховувати на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Водночас посилання апеляційної скарги про те, що відповідач добровільно до подання позову до суду приймав участь в матеріальному утриманні спільного сина, а саме надавав позивачу готівкою грошові кошти, купував продукти, іграшки та одяг, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності стягнення аліментів на утримання спільного із позивачем сина, оскільки стягнення аліментів за рішенням суду не позбавляє відповідача права робити дитині подарунки та на власний розсуд надавати допомогу по її утриманню. Факт добровільної участі в утриманні дитини в силу вимог ст.182 СК України не може бути врахований при визначенні розмірі аліментів, що стягуються судом на утримання дитини.
Безпідставними також є доводи апеляційної скарги щодо неможливості стягнення з відповідача аліментів у розмірі, що перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, оскільки встановлений законом такий прожитковий мінімум не є безумовною підставою для визначення судом саме такого розміру аліментів з огляду на те, що розмір матеріального утримання дітей визначається відповідно до вимог статей 182, 183, 184 СК України, у тому числі з урахуванням доходу відповідача та інших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів. Отже, закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує.
Разом з тим, як вірно зазначив суд у своєму рішенні, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 192 СК України).
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом обставини і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у даній справі судового рішення та відсутність підстав для його скасування й задоволення апеляційної скарги.
Оскільки оскаржуване рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала таку апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повна постанова суду складена 20 вересня 2021 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна