Справа № 752/2356/20 Головуючий 1 інстанція- Мазур Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/824/9980/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
14 вересня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за утримання майна, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання брати участь в утриманні майна,-
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що йому на праві приватної власності належить 44/100 квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі мають право користування кімнатою площею 20,5 кв.м. у вказаній квартирі, а також разом з позивачем мають право користуватися підсобними приміщеннями зазначеної квартири та зобов'язані оплачувати витрати по сплаті комунальних та інших платежів по утриманню частини спірної квартири, якою вони користуються. Вказував, що починаючи із 2010 року відповідач ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, двері кімнати площею 20,5 кв.м. замкнені, місце фактичного проживання ОСОБА_1 позивачу не відомо. У 2018 році ОСОБА_1 поселив у кімнаті площею 20,5 кв.м. вказаної квартири свого сина, а останній привів та поселив там свою співмешканку. Вказує, що усі витрати по оплаті комунальних та інших платежів по утриманню вказаної квартири за період із 2010 року по березень 2019 року оплачував особисто він. Між сторонами не досягнуто згоди щодо відшкодування витрат на утримання квартири, внаслідок чого виникають конфлікти та суперечки між сторонами, що призвело до погіршення стану його здоров'я.
У зв'язку з наведеним просив стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти в розмірі 7834,59 грн., сплачені за житлово-комунальні послуги та витрати на оплату електроенергії, як понесені витрати на утримання спільного майна у вигляді квартири на АДРЕСА_2 , стягнути солідарно з відповідчів моральну шкоду у розмірі 10000 грн. та зобов'язати відповідачів брати участь в утриманні спільного майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 пропорційно до площі квартири, що використовуються відповідачами, стягнути з відповідчів судовий збір.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 29 березня 2021 року позов
- 2 -
задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 7834,59 грн., сплачені ОСОБА_2 за житлово-комунальні послуги та електроенергію, як витрати на утримання спільного майна. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення коштів у розмірі 7834,59 грн і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що квартира поділена між сторонами, у користуванні яких перебувають окремі кімнати, на які кожній із сторін відкриті окремі рахунки по оплаті, а відтак солідарний обов'язок відсутній і відповідачі не повинні нести витрати з утримання належної позивачу кімнати та місць загального користування у квартирі. Суд стягнув кошти за період поза межами строку позовної давності. Суд двічі порахував ряд тотожних квитанцій, що призвело до штучного збільшення суми на 1785,71 грн. Висновки суду про те, що позивач здійснював оплату послуг щодо усієї квартири суперечить судовим рішення щодо розподілу квартири. Вказує, що не був належним чином повідомлений про час розгляду справи, не був обізнаний по суті вимог, що позбавило його можливості реалізувати процесуальні права на свій захист, в тому числі заявити про застосування строку позовної давності. Суд неправильно застосував ст.22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та ст.ст.360, 322 ЦК України, які не регулюють спірних відносин, оскільки сторони не є ні співвласниками квартири, ні членами сім'ї. При цьому позивач є власником частини квартири, а відповідачі є лише наймачами.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії сторонами не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Чучковська А.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Голосіївського районного суду м.Києва в оскаржуваній частині як незаконне.
Позивач ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Відповідач ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яку просив задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,
- 3 -
які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 16 грудня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ЖЕО-602 КП УЖГ «Голосіївжитло», Голосіївська районна в м.Києві державна адміністрація про зміну договору найму жилого приміщення, яке змінене рішенням Апеляційного суду м.Києва від 20 лютого 2008 року, змінено договір найму житлового приміщення у квартирі: виділено у користування ОСОБА_4 , ОСОБА_2 кімнату площею 15,9 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 ; виділено у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 кімнату площею 20,5 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 ; підсобні приміщення квартири АДРЕСА_1 (кладова, кухня, коридор площею 4,8 кв.м., коридор площею 3,5 кв.м., ванна кімната, туалет) залишено в загальному користуванні; зобов'язано Голосіївську районну в м.Києві державну адміністрацію укласти окремі договори найму житлового приміщення відповідно до рішення суду.
16 жовтня 2009 року позивач зі своєю матір'ю ОСОБА_4 приватизували виділену їм у користування частину квартири, яка становить 44/100 частин в рівних долях.
18 березня 2010 року ОСОБА_4 подарувала своєму сину ОСОБА_5 належну їй частку квартири, а саме 44/200 частин квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином на даний час позивач є власником 44/100 частин вказаної квартири АДРЕСА_1 та оформив окремий особовий рахунок на належну йому кімнату квартири.
Виділена відповідачам на підставі рішення Печерського районного суду м.Києва від 16 грудня 2004 року у користування частина квартири, яка включає кімнату площею 20,5 кв.м. з відповідною частиною підсобних приміщень не приватизована.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки його підставністю.
При цьому суд виходив з того, що відповідачі мають право користування кімнатою площею 20,5 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 та можуть користуватися спільними з позивачем підсобними приміщеннями вказаної квартири, однак не виконують своїх зобов'язань щодо сплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата) та електропостачання, що є підставою для стягнення з них сплачених позивачем коштів.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
Вирішуючи спір, суд дав невірну оцінку встановленим по справі обставинам, що потягло неправильне застосування норм матеріального права.
Суд не звернув уваги, що сторони не є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , а тому застосування судом при вирішенні спору ст.ст.322,
- 4 -
358, 360 ЦК України, які регулюють спільну власність, в тому числі встановлюють обов'язок співвласника брати участь у витратах на утримання спільного майна згідно своєї частки у праві спільної часткової власності, і як наслідок можливість компенсації понесених одним із співвласників за рахунок інших співвласників витрат, є помилковим. Наведені норми не регулюють спірних правовідносин між сторонами.
Це ж стосується помилкового застосування судом при вирішенні спору положень ЖК України, зокрема ст.ст.64,68 цього Кодексу, які встановлюють солідарний обов'язок членів сім'ї наймача за договором найму жилого приміщення, оскільки позивач є власником частини квартири, а не її наймачем, а сторони взагалі не є членами сім'ї і між ними солідарний обов'язок відсутній.
Як і помилкового застосування ст.162 ЖК України, яка врегульовує плату за користування жилим приміщенням в приватному будинку (квартирі), оскільки відповідачі не є наймачами жилого приміщення у позивача.
Окрім того, встановивши, що судовим рішенням змінено договір найму житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_1 , суд не врахував, що сторони, у користуванні яких знаходяться окремі жилі кімнати, зобов'язані сплачувати кожна за свою житлову площу і солідарний обов'язок між ними з цього приводу відсутній. А відтак, сплата позивачем плати за обслуговування буднку в повному обсязі не тягне обов'язку компенсації відповідної частини коштів з боку відповідачів.
Окрім того, вирішуючи спір, суд допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Дана справа розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідно до наявної у справі довідки (а.с.58) з огляду на відсутність коштів позовна заява з додатками на адресу відповідачів не направлялася взагалі, а відтак відповідачі не отримали позову і не мали змоги подати свої заперечення та доводи проти заявлених вимог.
Водночас при подачі апеляційної скарги відповідач надав докази, що на його ім'я відкриті окремі рахунки по сплаті комунальних послуг, зокрема рахунок № НОМЕР_1 по оплаті за послуги з утримання будинків і прибудинкових територій та інформацію про оплату (а.с.102-104 зворот), рахунок № НОМЕР_2 по оплаті за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (а.с.105), рахунок № НОМЕР_3 по оплаті за послуги з централізованого опалення та постачання гарчої води (а.с.106-107), рахунок № НОМЕР_2 по оплаті за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (а.с.105). Наведене у свою чергу унеможливлює компенсацію вартості сплачених позивачем комунальних послуг, за якими відповідачам відкриті окремі рахунки.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для
- 5 -
справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає зміні.
Судом встановлено, що позивач є власником 44/100 частин квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі є наймачами кімнати площею 20,5 кв.м. у вказаній квартирі.
Також судом становлено, що сторонами відкриті окремі особові рахунки по оплаті комунальних послуг, окрім послуг з постачання електроенергії та природнього газу, за якимим окремі рахунки не відкривалися.
За таких обставин вимоги позивача про компенсацію вартості сплачених ним комунальних послуг, за якими відповідачам відкриті окремі рахунки, не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення вартості сплачених позивачем комунальних послуг з постачання електроенергії та природнього газу, то дані вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України (кондикційні зобов'язання) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Разом з тим для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст.ст.1212-1214 ЦК України).
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.
З огляду на викладене з урахуванням встановлених по справі обставин апеляційний суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, оскільки відповідачі, які як наймачі кімнати 20,5 кв.м., користувалися послугамиелектро та газопостачання, та не оплачували їх.
Водночас вартість вказаних спожитих в тому числі і відповідачами послуг оплачена згілдно показів лічильників позивачем.
Наведене у свою чергу свідчить, що відповідачі без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберегли кошти за спожиті ними послуги, які вони зобов'язані повернути позивачу на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що саме на суд покладено обов'язок надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами
- 6 -
спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц. Зокрема у п.7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата зазначила, що суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захистута не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 17 березня 2021 року у справі № 299/396/17).
З огляду на наведене рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 березня 2021 року в оскаржуваній частині підлягає зміні щодо визначення правових підстав часткового задоволення позовних вимог, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а також в частині розміру стгнутих коштів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено за послуги з постачання електроенергії 2888,60 грн., за послуги газопостачання - 1541,16 грн., а всього 4429,76 грн.
З урахуванням позовних вимог суд стягує з відповідачів солідарно половину вартості послуг у розмірі 2214,88 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на позивача витрати відповідача по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 березня 2020 рокузмінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови, а також змінити в частині стягнення грошових коштів. Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2214 гривень 88 коп.
- 7 -
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 800 гривен та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: