Справа № 761/13847/20
Провадження № 4-с/761/210/2021
Іменем України
09 серпня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Бондар О.Д.,
за участю представника заявника: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лагоднюк Ілона Олександрівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання неправомірною постанови та зобов'язання вчинити дії,-
29 липня 2020 року до суду надійшла зазначена скарга.
В скарзі скаржник просить:
-визнати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лагоднюк Ілони Олександрівни від 20.05.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №64659013 - неправомірною;
зобов'язати державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лагоднюк Ілону Олександрівну усунути порушення (поновити порушене право заявника), допущені постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 20.05.2021 року у виконавчому провадженні ВП №64659013.
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що 14 грудня 2020 року Київський апеляційний суд виніс постанову по справі №761/13847/20, в якій постановив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн.
20 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва, на підставі постанови Київського апеляційного суду від 14.10.2020 року, видав виконавчий лист.
01 березня 2021 року державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лагоднюк Ілона Олександрівна винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №64659013 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
В подальшому, постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лагоднюк Ілони Олександрівни від 20.05.2021 року ВП №64659013 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Заявник не погоджується з діями виконавця так як постанова про повернення виконавчого документа стягувачу мотивована законодавчо встановленим мораторієм на стягнення коштів Фонду, однак стаття 20 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить жодної правової норми, яка б встановлювала мораторій на задоволення будь-яких вимог кредиторів. Вказана стаття лише певним чином обмежує Фонд у розпорядженні грошовими коштами на власний розсуд. Поряд з цим, ч. 3 ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає, що шкода, заподіяна внаслідок бездіяльності Фонду (його працівників), професійної помилки уповноваженої особи відшкодовується Фондом в загальному порядку. Таким чином, виконавчий документ про стягнення з Фонду заподіяної шкоди має бути виконаний в загальному порядку.
Як зазначає заявник у скарзі, державний виконавець мав вчинити дії згідно п.п. 3, 10, 14, 16, 18, 19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»; не виконав положення ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»; державний виконавець, в межах даного виконавчого провадження, не відбирав від посадових осіб Фонду пояснень з приводу невиконання постанови про відкриття виконавчого провадження, в тому числі, з приводу ненадання декларації про доходи та майно боржника; не звертався до суду із заявою про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення; не викликав посадових осіб Фонду з приводу виконавчого документа; не отримував від боржника декларацію про доходи та майно; не притягав боржника до відповідальності за неподання такої декларації та невиконання виконавчого документа; не звертався до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України; згідно відповіді ДФС України боржник має 11 рахунків, відкритих в Національному банку України, проте, державний виконавець надіслав лише 4 платіжні вимоги, в яких зазначив лише 4 рахунки боржника, тобто, державний виконавець належним чином не виконав свій обов'язок, встановлений частиною 3 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження». Вищевказані обставини на думку заявника свідчать про те, що державний виконавець підійшов до виконання своїх обов'язків формально, не здійснивши всіх необхідних дій, направлених на виконання відповідного рішення.
Також представник зазначає, що згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким, зокрема, є юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 4 вищевказаного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Таким чином, на думку заявника, державний виконавець, розглядаючи Фонд, як юридичну особу, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, діяв всупереч порядку, встановленому чинним законодавством.
В судовому засіданні представник заявника скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
А тому у відповідності до положень ч.2 ст.450 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з'явились в судове засідання.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, вислухавши представника скаржника, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги за наступних підстав.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч.1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема на підставі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Як встановлено в судовому засіданні, постановою Київського апеляційного суду від 14.12.200 року задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
На виконання рішення суду 20.01.2021 року було видано виконавчий лист.
Постановою від 01.03.2021 року державний виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лагоднюк Ілона Олександрівна відкрила виконавче провадження №64659013 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа.
В подальшому, постановою від 20.05.2021 року державний виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лагоднюк Ілона Олександрівна повернула виконавчий документ стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Як зазначено в постанові, згідно повідомлення ДФС України боржник має рахунки виключно в Національному банку України. Згідно відповіді МВС України за боржником зареєстровано транспортні засоби. Згідно законодавства Майно є державним та перебуває у господарському віданні. Стаття 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Відповідно до ч. 1, ч.2, ч. 5 статті 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову. Отже, приписи ст.ст. 2, 4, 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяють Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження.
Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2статті 18 Закону №1404-VIII).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем під час здійснення заходів виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом № 761/13847/20, було отримано повідомлення ДФС України про наявність у боржника рахунків в Національному банку України, відповідь МВС України про наявність у боржника транспортних засобів.
Пунктами 1, 3, 10, 14, 18 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження задля належного виконання боржником судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, Національним Банком України були повернуті платіжні вимоги без виконання з посиланням на п.2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22 (зі змінами) та відповідно до статті 20 Закону Укрпїни «Про систему нгарантування вкладів фізичних осіб» згідно з якою кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягають вилученню і можуть використовуатись Фондом виключно для цілей визначених Законом.
Статтею третьою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-ІV визначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду, є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.
Відповідно до ст. 37 ч. 1 п. 9 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, якщо, законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до ст. 20 Закону № 4452-ІV Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для, зокрема, виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що Постановою Київського апеляційного суду від 19.08.2020 у справі № 761/13847/20 з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 стягнуто саме гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом, яка внаслідок бездіяльності Фонду не виплачена йому.
Виконавчий лист № 761/13847/20 виданий Шевченківським районним судом м.Києва саме щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 шкода, однак судом встановлено це є саме гарантована сума відшкодування коштів за банківським вкладом, що відповідає вимогам п. 1 частини 2 ст. 20 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, а також з урахуванням обставин, встановлених в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що у відповідності до ст. 20 Закону № 4452-ІV стягнення з Фонду гарантованої суми відшкодування за банківським вкладом за рішенням суду є цільовим використанням коштів Фонду, а тому посилання державного виконавця у постанові на неможливість виконання рішення суду з урахуванням вищенаведених приписів законодавства є безпідставним.
Крім того, як вже зазначалось судом, статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до положень статті другої Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
державний орган;
державні підприємство, установа, організація;
юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно допунктів 2-4,9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Таким чином, державний виконавець при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу діяв всупереч порядку, встановленому чинним законодавством.
Суд зазначає, що стягнута постановою Київського апеляційного суду від 19.08.2020 у справі №761/13847/20 грошова сума є майном позивача.
Судом враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Стаття 41 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, суд вважає, що в діях державного виконавця є порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, в той же час враховуючи принцип верховенства права суд вважає за можливе скасувати зазначену постанову.
Крім того, варто зазначити, що у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вчиняти дії, необхідні для виконання судового рішення, враховуючи положення статті 41 Закону України «Про викоанвче провадження», суд не вбачає підстав для задоволення вимог скарги в частині зобов'язання державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) допущені постановою про поверенння виконавчого документа стягувачу.
На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лагоднюк Ілона Олександрівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання неправомірною постанови та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лагоднюк Ілони Олександрівни від 20.05.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №64659013.
В іншій частині вимоги скарги задоволенню не підлягають.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту ухвали безпосередньо до Київського апеляційного суду.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст ухвали виготовлено 16 серпня 2021 року
СУДДЯ: Н.Г.Притула