СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18405/20
пр. № 2/759/1827/21
07 вересня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого- судді Петренко Н.О.
за участі секретаря судових засідань Заставнюк А.О.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачем право приватної власності на транспортний засіб марки « Audi 80», 1993 року випуску, д/н НОМЕР_1 , на побутову техніку, а саме пральну машину « Rainford», холодильник «Beko», телевізор «Samsung»,кондиціонер «Mitsushito» в комплекті, наручний годинник «Emporio Armani» та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем право приватної власності на кімнату, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що сторони перебувають у шлюбі. Від сумісного шлюбу дітей не мають. На даний час шлюбні відносини між ними фактично припинено та спільне господарство не ведеться. Позивач у зв'язку із неадекватною поведінкою вночі була вимушена покидати спільне місце проживання з відповідачем, задля збереження свого життя та опинилася на подвір'ї. За час перебування у шлюбі сторонами було набуто спільне майно, а саме у 2008р. ОСОБА_3 отримав кімнату у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , яку було приватизовано та зареєстровано на відповідача. В 2013р. було придбано транспортний засіб « Audi 80», 1993 року випуску, приблизно в 2008р. було придбано пральну машину « Rainford», у 2017р. був придбаний холодильник «Beko» та телевізор «Samsung»,кондиціонер «Mitsushito» в комплекті та наручний годинник «Emporio Armani» було придбано у 2016р. Враховуючи, що згоди стосовно порядку розподілу спільної сумісної власності між сторонами не досягнуто, такий спір, відповідно до статті 71 СК України має бути вирішено судом.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.11.2020 р. провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судовому засіданні просила позов задовольнити з підстав викладених у заяві.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечувала. Подала до суду відзив в якому зазначила, що позивачем неправильно визначено обсяг спільного майна подружжя, зокрема помилково до його складу включено кімнату, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Дійсно право власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виникло під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем. ОСОБА_3 набув право власності на спірне нерухоме майно (кімнату) в порядку приватизації згідно з ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 57 СК України кімната за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя, а відтак поділу між сторонами не підлягає. Також у позовній заяві зазначається про придбання у період шлюбу конкретної побутової техніки, однак такі речі у відповідача взагалі відсутні. Крім того, позивач не надала а ні належних, допустимтх, достовірних і достатніх доказів на підтвердження фактів придбання переліченого майна, а ні доказів щодо заявленої вартості зазначеного майна. Поділ спільного сумісного майна подружжя запропонований у позовній заяві є несправедливим і нерівноцінним.
ОСОБА_1 направила на адресу суду відповідь на відзив в якому зазначила, що кімната, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя, яка підлягає поділу. Позивач повідомляє, що побутова техніка - це техніка першої необхідності, задля належного сімейного життя, яку купувала позивач за власні кошти. Тягар придбання продуктів харчування, оплату житлово-комунальних послуг та інші дрібні втрати ліг на плечі позивача, так як лише вона мала постійних заробіток, завдяки якому був і зроблений ремон в спільній кімнаті, придбані меблі та повністю уся побутова техніка.
Суд, вислухавши думку позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
03.11.2007р. між сторонами було зареєстровано шлюб Верхівнянською сільською радою Ружинського району Житомирської області, актовий запис № 4/а.с. 18/.
28.01.2015р. ОСОБА_3 видано ордер на житлове приміщення у гуртожитку на право зайняття сім'єю з двох осіб житлого приміщення в гуртожитку на АДРЕСА_1 розміром 13,7 кв.м./а.с.25/.
Відповідно до свідоцтва про право власності Святошинської районної в м.Києві від 07.12.2015р. жиле приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві привтаної власності ОСОБА_3 /а.с.19-20/.
Відповідно до технічного паспорту кімната АДРЕСА_1 розташована на другому поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з однієї кімнати житловою площею 13,7 кв.м./а.с.22-23/.
Як вбачається із матеріалів справи позивач ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресо.: АДРЕСА_1 /а.с.43-45/.
Згідно з ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Із роз'яснень викладених у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України, «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вищевказане житло не підлягає поділу, оскільки у відповідності до п. 4 ч. 1 статті 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача, так як набуте відповідачем за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Позивачем до матеріалів справи не надано доказів вартості автомобіля «« Audi 80», 1993 року випуску,1993 року випуску, д/н НОМЕР_1 та що вказаний автомобіль був придбаний під час перебування сторін у шлюбі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторони (ч.3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України).
Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто щодо обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно п. 22 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження вартості спірного майна, зокрема на час розгляду справи. Як зазначалося судом вище, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо вартості спірного майна суд не може визначитися щодо обґрунтованості вимог позивача, а тому позов не підлягає задоволенню.
Крім того, слід зазначити, що позивачем не вірно визначено обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не надано доказів на підтвердження майна, і час його придбання.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,4,5,81,263,265,273 , 354 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Петренко