Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/824/10098/2021
м. Київ Справа №2-2908/2011
16 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів -Невідомої Т.О.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Верес Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_1 , на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року, ухвалене під головуванням судді Бартащук Л.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики,-
У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 07 листопада 2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого він безоплатно передав відповідачу ОСОБА_1 на зворотній основі грошові кошти (на умовах позики) у розмірі 1 500 000,00 грн., а відповідач ОСОБА_1 зобов'язувався повернути грошові кошти в строк до 31 грудня 2010 року в повному обсязі. На підтвердження факту отримання грошей відповідачем ОСОБА_1 видано позивачеві власноруч написану розписку. В забезпечення виконання договору відповідач ОСОБА_1 гарантував все належне йому майно, також повідомив свою дружину ОСОБА_4 про позику в розмірі 1 500 000,00 грн., забезпечення позики усім своїм майном та отримав від останньої згоду. У встановлений строк відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув.
Також, 19 грудня 2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено окремий договір позики, за умовами якого він безоплатно передав відповідачу ОСОБА_2 на зворотній основі грошові кошти (на умовах позики) в розмірі 1 300 000,00 грн., а позичальник ОСОБА_2 зобов'язався повернути їх в строк до 19 березня 2011 року в повному обсязі. На підтвердження отримання грошовий коштів відповідач ОСОБА_2 видав власноруч написану боргову розписку. У встановлений строк позичальник ОСОБА_2 зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув.
Посилаючись на неналежне виконання позичальниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договорами позики, внаслідок чого утворилась заборгованість, просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь борг у розмірі 1 500 000,00 грн., з відповідача ОСОБА_2 на його користь борг у розмірі 1 300 000,00 грн., а також понесені витрати, пов'язані з отриманням витягів з Державного реєстру правочинів № 0110152 та № 10110100 від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р. від 09 липня 2011 року щодо наявності майна у власності відповідачів в сумі 350,00 грн. згідно довідки за № 87 від 09 липня 2011 року та витрати по сплаті державного мита в сумі 1 700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120,00 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу 1 500 000, 00 грн. та 1 085, 00 грн. судових витрат, а всього стягнуто 1 501 085, 00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу 1 300 000, 00 грн. та 1 085, 00 грн. судових витрат, а всього стягнуто 1 301 085, 00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року заяву відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення (а.с. 121-124).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , 24 травня 2021 року подали апеляційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року в загальному порядку.
У поданій апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги ОСОБА_3 .
Зазначають, що суд першої інстанції, внаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин сторін, невірного застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про доведеність факту укладення між сторонами спірних правовідносин договорів позики та передачі грошових коштів відповідачам, оскільки матеріали справи не містять належних доказів стосовно даних обставин. Судом першої інстанції не взято до уваги, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано до суду копії розписок, а оригінали розписок в матеріалах справи відсутні, при цьому з фактичних обставин справи не вбачається надання відповідачам коштів у зазначених сумах.
Вважають, що відсутність оригіналів розписок на момент ухвалення оскаржуваного рішення свідчить про недоведеність позивачем ОСОБА_3 позовних вимог належними та допустимими доказами на підтвердження обставин отримання відповідачами грошових коштів, що є наслідком відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики.
З урахуванням зазначених обставин, на думку відповідачів, наявні підстави стверджувати, що висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли правовідносини за договорами позики, за умовами яких позивач передав відповідачам грошові кошти у заявлених до стягнення розмірах, а відповідачі грошові кошти не повернули, є помилковим та безпідставними, у зв'язку з цим рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим.
Крім того, посилаючись на приписи статей 60, 61, 65, 70 СК України, статей 204, 368 ЦК України, правовий висновок, викладений Верховний судом України в постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), відповідачі вважають, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що на момент дати, що зазначена в розписках, відповідачі (кожен окремо) перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому під час судового розгляду суду необхідно було встановити чи укладено договір позики та чи не порушує він права другого з подружжя позичальників, зокрема, його права на частку у майні, що є спільною власністю подружжя та чи не впливає на виникнення обов'язку з повернення даної позики, адже згоди на укладання такого правочину дружинами позичальників надано не було. В такому разі, другий з подружжя позичальників ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) повинен був бути залучений до участі у справі в якості третьої особи, оскільки фактично дана справа стосується прав та інтересів другого з подружжя. Однак, за твердженням відповідачів, заочний розгляд справи позбавив можливості повного та всебічного дослідження даних обставин, що мають значення для справи, та унеможливив залучення другого з подружжя до складу учасників даної справи
В частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права зазначали про те, що сторона відповідачів не мала можливості взяти участь в судовому розгляді справи з поважної причини, оскільки відповідачі не були належним чином повідомлені про судовий розгляд даної справи у відповідності до чинних на час вчинення таких дій процесуальних норм. Про існування даного судового рішення відповідачам стало відомо випадково, після отримання інформації про його примусове виконання органами виконавчої служби.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідачів на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року без задоволення, посилаючись на те, що фактичним підтвердженням наявності боргу та спростуванням будь-яких підстав для перегляду судового рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року є письмові пояснення, надані ОСОБА_1 , оперуповноваженому ВДСБЕЗ Голосіївського РУ ГУМВС України в місті Києві в січні 2015 року, в яких він чітко пояснює, яка сума боргу ним повернута, і про залишок боргу в сумі 1 500 000,00 грн.
Нотаріальну довіреність від 03 листопада 2020 року, на підставі якої ОСОБА_2 уповноважив бути його представником ОСОБА_1 у судових та інших державних органах України, позивач вважає сфальсифікованою, посилаючись на те, що ОСОБА_2 виїхав до Російської Федерації і до теперішнього часу до України не повертався. На підставі даних Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України відомо, що 03 листопада 2020 року, на час оформлення довіреності, ОСОБА_2 державний кордон не перетинав, знаходився за межами України, а відтак не міг бути у нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В.В.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , який також діє в інтересах ОСОБА_2 , повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідачів та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи в суді апеляційної інстанції справи повідомлений його представник за нотаріально посвідченою довіреністю Днестрянський Владислав Валентинович.
Відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності відповідача ОСОБА_2 .
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 07 листопада 2010 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_3 1 500 000,00 грн. та зобов'язувався повернути зазначену суму до 31 грудня 2010 року у повному розмірі.
ОСОБА_1 свого зобов'язання щодо повернення коштів до 31 грудня 2010 року не виконав.
Згідно з розпискою від 19 грудня 2010 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3 1 300 000,00 грн. та зобов'язувався повернути зазначену суму до 19 березня 2011року у повному розмірі.
У визначений у розписці строк кошти ОСОБА_2 позикодавцю повернуті не були.
Справа до розгляду призначалась судом першої інстанції неодноразового.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про визнання ним заявлених вимог ОСОБА_3 , просив здійснювати розгляд справи у його відсутності (а.с. 41, 42).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
До початку судового засідання представник позивача ОСОБА_7 звернувся до суду з письмовою заявою від 02 грудня 2011 року про розгляд справи у його відсутності, зазначивши, що позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення у справі, у випадку неявки відповідачів, не заперечує. (а.с. 43).
Одночасно подав заяву про приєднання до матеріалів справи оригіналів боргових розписок, які власноручно написані відповідачами, на підтвердження безумовності заборгованості відповідачів перед позивачем, та на вимогу суду (а.с. 44, 45, 46).
В судове засідання, призначене судом першої інстанції на 02 грудня 2011 року, учасники справи не з'явились, розгляд справи судом першої інстанції було проведено у порядку заочного провадження.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, мотивуючи свій висновок тим, що наявність між позивачем ОСОБА_3 та з кожним із відповідачів окремо позикових відносин підтверджується розпискою від 07 листопада 2010 року, написаною та підписаною відповідачем ОСОБА_1 , та розпискою від 19 грудня 2010 року, написаною та підписаною відповідачем ОСОБА_2 , оригінали яких були долучені позивачем до матеріалів справи та дослідженні судом. Вказані розписки підтверджують як факт отримання кожним із відповідачів коштів за договорами позики, так і зобов'язання повернути ці кошти позивачу. Оскільки відповідачі не виконали своїх зобов'язань за окремими договорами позики, то у позивача були підстави для звернення з даним позовом про стягнення боргу в судовому порядку.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Подібні положення містила стаття 213 ЦПК України в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з частинами першої, другої, третьої та четвертої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначають, що відповідачі не мали можливості взяти участь в судовому розгляді справи з поважної причини, оскільки не були належним чином повідомлені про судовий розгляд даної справи у відповідності до чинних на час вчинення таких дій процесуальних норм.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідачів в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права з наведених підстав, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Згідно з положеннями частини першої статті 158 ЦПК України ( у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України 2004 року.
Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Згідно з частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.
Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки.
Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності - частина 2 статті 158 ЦПК України 2004 року.
Правовий аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що участь особи у судовому засіданні є її обов'язком, від якого особа за її клопотанням може бути звільнена судом. За наявності такого клопотання суд не вправі відкладати розгляд справи у зв'язку із неявкою цієї особи до суду.
З матеріалів справи вбачається, що справа за пред'явленим позовом ОСОБА_3 призначалась до розгляду судом першої інстанції неодноразово, а саме: на 21 вересня 2011 року, 18 жовтня 2011 року, 11 листопада 2011 року, 02 грудня 2011 (а.с. 13, 16, 29-30, 38).
Про розгляд справи на вказані дати суд першої інстанції сповіщав відповідачів шляхом направлення судової повістки про виклик, телеграмою на адресу зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання відповідачів по АДРЕСА_1 (а.с. 14, 15-а, 17, 32, 33, 35-37, 40).
Доказів вручення відповідачам судової повістки про виклик на вказані дати матеріали справи не містять. Телеграми про явку в судове засідання повернулись до суду без вручення, з відміткою поштового відділення «не доставлена, квартира зачинена, адресат по повідомленню за телеграмою не з'являється» (а.с. 35-37).
До дня судового розгляду справи по суті від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшов рекомендований лист із вкладенням - письмова заява, в якій останній визнав заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 та просив здійснювати розгляд справи у його відсутності (а.с. 41, 42).
Письмова заява відповідача ОСОБА_2 , адресована суду, безпосередньо перевірена судом першої інстанції та правомірно, з урахуванням положень частини 2 статті 158 ЦПК України 2004 року, врахована судом під час судового розгляду справи.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про обмеження його процесуальних прав під час розгляду цивільної справи в суді першої інстанції є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції за пред'явленим позовом ОСОБА_3 до нього, та у спосіб, передбачений цивільним процесуальним законом, реалізував свої права і обов'язки в суді першої інстанції.
Разом з тим, відомості щодо повідомлення іншого відповідача у справі ОСОБА_1 про розгляд справи районним судом у матеріалах справи відсутні.
Надіслані судом на адресу зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання відповідача ОСОБА_1 рекомендовані листи, телеграма з викликом у судові засідання залишились без вручення (а.с. 17, 32, 33, 35-37, 40).
Із наданої відповідачем ОСОБА_1 довідки, виданої начальником Сумського слідчого ізолятора УДПтСУ у Сумській області, вбачається, що ОСОБА_1 у період часу з 21 січня 2011 року по день видачі довідки - 20 липня 2012 року знаходився в Сумському слідчому ізоляторі управління ДПтСУ у Сумській області (а.с. 95).
Вказаний період у довідці співпадає з тривалістю розгляду судом першої інстанції справи за поданим позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, з 18 серпня 2011 року по 02 грудня 2011 року.
З огляду на те, що у суду першої інстанції не було відомостей про перебування відповідача у Сумському слідчому ізоляторі УДПтСУ у Сумській області, він не повідомлявся судом про розгляд вказаної справи через адміністрацію місця утримання.
Ухвалюючи рішення у справі в частині вимог ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 щодо якого відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, причини його неявки в судове засідання не з'ясував, чим порушив конституційне право відповідача ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив його можливістю надати суду докази та навести доводи, що не відповідає гарантіям реалізації права на доступ до правосуддя, щодо права особи на справедливий судовий розгляд, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалення в цій частині нового судового рішення. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо неправильності висновку суду першої інстанції в цій частині знайшли своє підтвердження.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, з урахуванням додатково поданих пояснень (заперечень проти позову) відповідачем ОСОБА_1 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
З встановлених фактичних обставин справи та досліджених в судовому засіданні наданих сторонами доказів, становлено, що відповідно до розписки від 07 листопада 2010 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_3 1 500 000,00 грн. та зобов'язувався повернути зазначену суму до 31 грудня 2010 року у повному розмірі.
Згідно з розпискою від 19 грудня 2010 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3 1 300 000,00 грн. та зобов'язувався повернути зазначену суму до 19 березня 2011року у повному розмірі.
Зважаючи на те, що строк виконання зобов'язання за договорами позики настав, позивач 16 липня 2011 року звернувся до суду з вимогою до двох позичальників, які є самостійними суб'єктами у відносинах з кредитором (позивачем у справі), про стягнення боргу, яку обґрунтовував відмовою зі сторони відповідачів в добровільному порядку виконати свої зобов'язання.
Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції позивачем були надані суду оригінали розписок, які знаходились у нього, та були предметом дослідження суду першої інстанції.
Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України ( в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, передбачений законом або договором, за умови належності особі, яка звертається до суду, прав, свобод або інтересів, про захист яких йдеться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений правовий висновок неодноразово підтверджено Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.
Дослідивши оригінал розписки відповідача ОСОБА_1 від 07 листопада 2010 року відповідно до якої він отримав у борг від ОСОБА_3 1 500 000,00 грн. та оригінал розписки ОСОБА_2 від 19 грудня 2010 року, відповідно до якої він отримав у борг від ОСОБА_3 1 300 000,00 грн., суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що між сторонами у даній справі виникли зобов'язання із договорів позики. Факт знаходження оригіналів вказаних розписок у позивача та надання їх до суду, з урахуванням положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов'язання з повернення позики позичальниками ( відповідачами у справі) не виконані.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 визнані обставини укладення у письмовій формі договору позики (розписка від 19 грудня 2010 року), отримання у борг грошових коштів у ОСОБА_3 та порушення ним виконання зобов'язання з повернення позики позикодавцю ОСОБА_3 в сумі 1 300 000,00 грн., а тому, відповідно до вимог частини 1 статті 61 ЦПК України 2004 року, статті 174 ЦПК України 2004 року, вказана обставина, як визнана відповідачем, не підлягає доказуванню.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин справи у своїй сукупності дозволяє зробити висновок про те, що у справі, яка переглядається, знайшов підтвердження факт невиконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором позики (розписка від 19 грудня 2010 року), а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики від 19.12.2010 року в сумі 1 300 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в частині вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, а тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення доводів апеляційної скарги в цій частині без задоволення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення коштів за договорами позики з підстав відсутності оригіналів розписок на момент ухвалення оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Подібні за змістом норми викладені у статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційноїінстанції).
У абзаці 2 частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України (стаття 59 ЦПК України 2004 року) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом статті 1051 ЦК України, якщо сторона заперечує дійсність договору позики (оспорює його) на підставах безгрошовості, то саме вона повинна довести суду ці обставини належними доказами з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.
Встановлені фактичні обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, свідчать про те, що на підтвердження умов договору позики, факту отримання грошових коштів та зобов'язання їх повернути, відповідач у справі ОСОБА_1 склав розписку від 07 листопада 2010 року, оригінал якої знаходився у позивача, був долучений останнім до матеріалів справи, та безпосередньо був досліджений судом першої інстанції під час розгляду справи.
Наявність таких правовідносин сторін підтверджує факт укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору позики від 07 листопада 2010 року та реальність цього договору, оскільки в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Відповідач ОСОБА_1 таку презумпцію не спростував, належних та допустимих доказів безгрошовості позики, інших доказів (письмові докази, засоби аудіо -, відеозапису тощо), які відповідно до положень статей 218, 1051 ЦК України можуть підтвердити ці обставини, відповідачем ОСОБА_1 під час судового розгляду справи не надано.
Зазначені обставини спростовують доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що позивачем не доведено в передбачений законом спосіб укладення з відповідачем ОСОБА_1 договору позики від 07 листопада 2010 року на суму 1 500 000,00 грн.
Та обставина, що 18.02.2021 року під час призначення до розгляду заяви відповідачів про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 02 грудня 2011 року, суддею Дніпровського районного суду м.Києва Гавриловою О.В. було встановлено відсутність у даній справі аркушів справи № 41,45,46. Згідно опису документів справи під аркушем справи № 41 зазначено - заява; під аркушем справи №45,46- зазначено -розписка. Крім того, в описі дописано найменування документу під № 30 розписка- зазначено коп. та для перевірки вказаних обставин суддею було написано доповідну записку на ім'я керівника апарату суду і керівником апарату суду було видано наказ № 20/а від 18.02.2021 року про проведення службової перевірки дисциплінарною комісією, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на те, що на час ухвалення рішення суду 02 грудня 2011 року вказані оригінали боргових розписок та заява ОСОБА_2 були наявні у матеріалах справи та досліджені судом.
Крім того, як вбачається із наданих письмових пояснень оперуповноваженому ВДСБЕЗ Голосіївського РУ ГУМВС України в місті Києві особисто ОСОБА_1 (відповідач у справі) підтвердив факт отримання у ОСОБА_3 грошових коштів відповідно до виданих розписок на загальну суму 2 348 000,00 грн., у тому числі, за борговою розпискою на суму1 500 000,00 грн., які зобов'язався повернути у серпні 2010 року. Визнав, що через фінансові обставини та факт знаходження під вартою в слідчому ізоляторі борг своєчасно не повернув та йому відомо про судове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року у справі № 2-2908/11 про задоволення вимог ОСОБА_3 до нього про стягнення боргу на суму 1 500 000,00 грн. Зазначав, що 26 березня 2012 року між ним та позикодавцем ОСОБА_3 укладено мирову угоду про часткове погашення загального розміру боргу на суму 848 000,00 грн. (а.с. 194-198).
Обставини надання таких пояснень у січні 2015 року оперуповноваженому ВДСБЕЗ Голосіївського РУ ГУМВС України в місті Києві не заперечував відповідач ОСОБА_1 під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Отже, такі дії позичальника ОСОБА_1 свідчать про визнання ним боргу, зокрема, за договором позики від 07 листопада 2010 року на суму 1 500 000,00 грн. й свого обов'язку перед ОСОБА_3 .
Відповідно до положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок - частина 3 статті 1049 ЦК України.
Доказів виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики від 07 листопада 2010 року матеріали справи не містять та відповідачем ОСОБА_1 під час судового розгляду справи не підтверджено.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку, установивши, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором позики від 07 листопада 2010 року належним чином не виконав, грошові кошти в сумі 1 500 000,00 грн. в обумовлений розпискою строк не повернув позивачеві, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про доведеність позивачем порушеного права, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу у розмірі 1 500 000, 00 грн. підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що фактично дана справа стосується прав та інтересів другого з подружжя позичальників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які згоди на укладання правочинів позики не надавали, а тому підлягали залученню судом до участі у справі в якості третіх осіб, відхиляються колегією суддів апеляційного суду як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже,договір позики є правочином щодо отримання позичальником у власність грошових коштів.
У постановах Верховного Суду Верховного Суду від 28 квітня 2020 року в справі № 522/16362/16-ц (провадження № 61-47310св18), від 27 листопада 2019 року в справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18) і від 26 вересня 2018 року в справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18) зроблено висновок по застосуванню статті 65 СК України та вказано, що «для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин».
Таким чином, незалучення дружин відповідачів до участі у справі в якості третіх осіб не впливає на вирішення справи, оскільки зобов'язання з приводу повернення суми позики, отриманої відповідачем ОСОБА_1 згідно з розпискою від 07 листопада 2010 року, відповідачем ОСОБА_2 згідно з розпискою від 19 грудня 2010 року, виникло саме у відповідачів.
Посилання відповідачів в апеляційній скарзі на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у справі, на яку посилаються відповідачі у якості підстави апеляційного оскарження, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_1 , задовольнити частково, оскільки під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині вирішених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, а саме право учасника справи знати про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалення в цій частині судового рішення з порушенням вимог статті 169 ЦПК України 2004 року.
Порушення зазначених вимог законодавства, якими обґрунтовує свою апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог до ОСОБА_1 та ухвалення у відповідній частині нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу у розмірі 1 500 000, 00 грн., які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи - частина 1 статті 133 ЦПК України.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача - частина 2 статті 141 ЦПК України.
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено повністю, а тому судові витрати у пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 у розмірі 1 085,00 грн., який обчислюється із загальної суми позову і сплачується окремо кожним відповідачем пропорційно розміру задоволених позовних вимогдо кожного із них, слід покласти на відповідача ОСОБА_1 .
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року в частині вирішених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позикиу розмірі 1 300 000, 00 грн. та витрат, пов'язаних з розглядом справи у розмірі 1 085,00 грн., а всього 1 301 085,00 грн., слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.202,207, 526,530, 610, 612, 1046,1047, 1049, 1051 ЦК України, ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року в частині вирішених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позикискасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 1 500 000, 00 грн. заборгованості за договором позики та 1 085, 00 грн. у рахунок оплати судових витрат, а всього 1 501 085, 00 грн.
В частині вирішених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року.
Головуючий: Судді: