Справа № 753/10273/20 Головуючий 1 інстанція- Сирбул О.Ф.
Проваження № 22-ц/824/10676/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
16 вересня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бажана 30» на ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 21 травня 2021 року про відмову у відшкодуванні судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бажана 30» про поновлення на роботі та стягнення грошових коштів при звільненні,-
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 29 квітня 2021 року провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Бажана 30» про поновлення на роботі на посаді голови правління та стягнення грошових коштів закрите на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Ухвала суду мотивована тим, що даний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
У травні 2021 року відповідач ОСББ «Бажана 30» в особі представника Вербицького Я.В. подав клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн., понесених відповідачем відповідно до договору про надання юридичних послуг № 27/07-20 від 27 липня 2020 року, додаткових угод № 1 та № 2 до договору, а також копій платіжних доручень. Клопотання мотивоване тим, що позивачем порушено правила предметної юрисдикції, що свідчить про необгрунтованість його дій, а тому згідно ч.5 ст.142 ЦПК України понесені відповідачем витрати мають бути компенсовані за рахунок позивача.
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 21 травня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись із ухвалою, відповідач ОСББ «Бажана 30» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу.
Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу при закритті провадження у справі, що суперечить висновку Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 308/9100/19-ц, в якому зроблено висновок про можливість компенсації судових витрат у разі закриття провадження у справі. Суд не врахував, що відповідач у встановлений строк подав клопотання про
- 2 -
відшкодування понесених витрат, надав докази таких витрат та необгрунтованості дій позивача, а тому суд міг лише зменшити розмір витрат за клопотанням позивача, а не повністю відмовити у їх стягнені. Суд не взяв до уваги письмові пояснення відповідача на заперечення позивача. Вважає, що позивач пред'явив необгрунтований позов, систематично протидіяв правильному та швидкому вирішеннню спору та мав на меті протиправне ущемлення прав та інтересів відповідача. Зокрема, поданий позивачем позов згідно п.3 ч.2 ст.44 ЦПК України містить ознаки безпідставного, оскільки про належність даного спору до господарської юрисдикції відповідач заявив у відзиві на позов від 28 вересня 2020 року, а тому позивач мав змогу звернутися з позовом до господарського суду, однак подав відповідь на відзив чим ще більше затягнув провадження, що на думку відповідача свідчить про недобросовісність дій та пред'явлення необгрунтованого позову з порушенням правил юрисдикції. Також, наявні ознаки затягування розгляду справи з боку позивача у вигляді неявки в судові засідання без поважних причин 02 березня та 22 березня 2021 року, як і подання ним до суду завідомо підроблених відомостей про нарахування заробітку, що суперечить відомостям з податкової служби. Окрім того, поданий позивачем позов є зловживанням правом на судовий захист та порушує принцип добросовісності, оскільки перебування позивача на посаді голови правління ОСББ не передбачало отримання заробітку, претендувати на який позивач почав після його звільнення, а його поведінка порушує принцип «non concedit venire contra factumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Позивач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В суді апеляційної інстанції представник ОСББ «Бажана 30» адвокат Вербицький В.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Дарницького районного суду м.Києва щодо відмови у стягненні судових витрат як незаконну.
Позивач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали щодо відмови у стягненні судових витрат та відсутність підстав для її скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що судом не встановлено факту вчинення з боку позивача дій, які можна визнати необґрунтованими у розумінні ч.5 ст.142 ЦПК України, так само матеріалами справи не підтверджується і зловживання позивачем своїми процесуальними правами.
При цьому суд виходив з того, що закриття провадження у справі саме по собі не підтверджує понесення відповідачем судових витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача, оскільки перевірка правильності звернення до суду із відповідною заявою з дотриманням правил предметної юрисдикції належить до компетенції суду і відповідальність за правильність таких процесуальних дій і їх наслідки не може покладатися на сторін у справі, бо право подачі позову є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
- 3 -
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.141 ЦПК України).
Згідно положень ч.5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що покладення судових витрат на позивача у разі закриття провадження у справі можливе за умови доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій або зловживання позивачем чи його представником процесуальними правами. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне або штучне ініціювання судового провадженняза відсутності реального спору, вчинення позивачем свідомих недобросовісних дій, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Судом встановлено, що у червні 2020 року ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом до ОСББ «Бажана 30», в якому просив визнати його звільнення з посади голови правління незаконним, накази про його звільнення з посади голови правління та бухгалтера недійсними та поновити його на посаді голови правління ОСББ, стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 03 вересня 2020 року відкрите провадження у справі.
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 29 квітня 2021 року провадження у справі закрите на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Ухвала суду мотивована тим, що даний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Також, судом встановлено, що відповідачем не надано доказів і матеріали справи таких не містять, що дії позивача є необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачем, як і відсутні докази про зловживання позивачем своїми процесуальними правами.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку провідсутність підстав для покладення витрат на правничу допомогу на позивача і відмовив у задоволенні заяви.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу при закритті провадження у справі суперечить постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року справі № 308/9100/19-ц безпідставні.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 308/9100/19-ц не є релевантними, оскільки в наведеній справі мають місце інші обставини, зокрема,
- 4 -
апеляційний суд, скасувавши ухвалу суду першої інстанції та закривши провадження у справі, відмовив у покладенні на заявника судових витрат, понесених іншим учасником, з огляду на те, що рішення по суті скарги на дії виконавця, тобто про її задоволення чи відмову у задоволенні, судом не приймалося. Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду і вказав, що в такому випадку при вирішенні питання про судові витрати підлягали застосуванню положення цивільного процесуального законодавства, а саме ч.5 ст.142 ЦПК України.
У даній справі, яка переглядається, суд першої інстанції застосував положення ч.5 ст.142 ЦПК України, однак прийшов до висновку про відсутність передбачених цією нормою підстав для відшкодування понесених відповідачем витрат з огляду на недоведеність вчинення позивачем необгрунтованих дій і зловживання позивачем своїми процесуальними правами.
Відхиляючи дані доводи колегія суддів враховує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач у встановлений строк подав клопотання про відшкодування понесених витрат, надав докази таких витрат і необгрунтованості дій позивача, а тому суд міг лише зменшити розмір витрат за клопотанням позивача, а не повністю відмовити у їх стягнені необгрунтовані. Такі доводи суперечать змісту ч.5 ст.142 ЦПК України, яка вказує лише на право відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат при доведеності певних обставин, зокрема доведеності необґрунтованих дій позивача. Дана норма не вказує на безумовне стягнення таких витрат, як помилково вважає скаржник.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пред'явив необгрунтований позов, систематично протидіяв правильному і швидкому вирішеннню спору та мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача колегія суддів відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження і спростовуються матеріалами справи.
Посилання у скарзі на те, що позов містить ознаки безпідставного, бо даний спір належить до господарської юрисдикції, не свідчить про необгрунтовані дії позивача, як помилково вважає відповідач, оскільки судова практика тривалий час (до 2018 року) виходила з того, що дані спори належать до цивільної юрисдикції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження з огляду на господарську юрисдикцію спору та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Велика Палата вказала, що доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч.1 ст.55 Конституції України, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст.4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому ст.44 ЦПК України. Проте, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, не встановив факт зловживання позивачем його процесуальними правами. При цьому Велика Плата Верховного Суду не погодилася з доводами відповідача про необґрунтованість дій позивача, виражених у «свідомому» поданні «безпредметного позову до суду неналежної юрисдикції», оскільки закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб'єктної юрисдикції. Тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на правничу допомогу на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України (п.п.42-46).
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу
- 5 -
узв'язку із закриттям провадження у справі, послався, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст.55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, де, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. При цьому Верховний Суд вказав, що із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст.142, ч.9 ст.141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц та від 03 липня 2019 року у справі № 543/408/17.
Доводи скарги про те, що позивач систематично протидіяв правильному і швидкому вирішеннню спору з огляду на ознаки затягування розгляду справи з боку позивача у вигляді неявки в судові засідання без поважних причин 02 березня та 22 березня 2021 року та подання безпідставних клопотань, необгрунтовані, оскільки такі дії не знайшли свого підтвердження і вірно не визнані судом зловживанням процесуальними правами.
Посилання відповідача на подання позивачем до суду завідомо підроблених відомостей про нарахування заробітку, що суперечить відомостям з податкової служби і має на меті протиправне ущемлення прав та інтересів відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки дані обставини можуть бути встановлені виключно при вирішенні спору по суті, чого не встановлено. Спір по суті не вирішувався і обставини справи судом не встановлювалися, що у свою чергу свідчить про безпідставність даних доводів.
Це ж стосується посилань відповідача у скарзі на те, що поведінка позивача порушує принцип «non concedit venirecontra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки, виконуючи обов'язки голови правління, позивач не здійснював нарахування собі заробітку, на який почав претендувати лише після звільнення,
- 6 -
що у свою чергу дає підстави для стягнення судових витрат, які є безпідставними, оскільки як вище вказувалося спір між сторонами не вирішувався і вважати доведеними дані обставини у суду підстав немає.
Даючи оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бажана 30» залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 21 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: