Справа № 755/5316/20 Головуючий 1 інстанція- Марфіна Н.В.
Проваження № 22-ц/824/10992/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
16 вересня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 21 липня 2020 року у справі за скаргою стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» на протиправну бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Солонька Миколи Миколайовича, боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,-
У квітні 2020 року стягувач ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Солонька М.М., яку мотивував тим, що постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Народна позика» за кредитним договором від 25 червня 2013 року в розмірі 1092148,84 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді кв. АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів, а також покладено на відповідачів судові витрати. На підставі вказаного рішення Дніпровським районним судом м.Києва було видано два виконавчі листи стосовно двох боржників.
Вказував, що 15 липня 2019 року заявник звернувся до приватного виконавця Солонька М.М. з двома заявами про примусове виконання виданих Дніпровським районним судом м.Києва виконавчих листів про звернення стягнення на предмет іпотеки. Постановами від 15 липня 2019 року приватний виконавець відкрив два виконавчих провадження, а саме: ВП № 59552620 у відношенні боржника ОСОБА_1 та ВП № 59552878 у відношенні боржниці ОСОБА_2 . При виконанні судового рішення приватний виконавець 25 липня 2019 року виніс постанови про опис та арешт кв. АДРЕСА_2 . 29 липня 2019 року приватним виконавцем винесені постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності, а 29 серпня 2019 року приватний виконавець повідомив сторін виконавчого провадження про проведення оцінки предмета іпотеки. При цьому, згідно листа Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації від 23 серпня 2019 року виявилось, що в іпотечній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02 березня 2020 року приватний виконавець у межах виконавчих проваджень № 59552878 та № 59552620 виніс постанови про повернення виконавчого документу стягувачу
- 2 -
на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» з підстав неможливості виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю дозволу органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки. Вважає, що прийняті приватним виконавцем постанови є неправомірнииими і суперечать ст.ст.129, 1291 Конституції України, ст.18 ЦПК України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Законам України «Про іпотеку» та «Про виконавче провадження», оскільки виконання рішенння суду про звернення стягнення на предмет іпотеки є кінцевою стадією розгляду справи, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки. Під час укладення договору іпотеки, іпотекодавці ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надали довідку житлово-будівельного кооперативу від 21 червня 2013 року про відсутність реєстрації у спірній квартирі неповнолітніх дітей, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення, яке набрало законної сили і підлягає виконанню. Окрім того, примусова реалізація предмета іпотеки за рішенням суду з прилюдних торгів не є правочином, а є виконанням рішення суду, а отже згода органу опіки та піклування на реалізацію квартири з аукціону в процесі виконання рішення суду не потрібна.
У зв'язку з наведеним просив визнати протиправними дії приватного виконавця виконавця виконавчого округу м.Києва Солонька М.М. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 59552620 з виконання виконавчого листа № 755/15132/17, виданого 13 березня 2019 року Дніпровським районним судом м.Києва, скасувати постанову приватного виконавця від 02 березня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачу, у виконавчому провадженні № 59552620 з виконання виконавчого листа № 755/15132/17, виданого 13 березня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 21 липня 2020 року скаргу задоволено. Визнано протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Солонька М.М. при винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 59552620 з виконання виконавчого листа №755/15132/17, виданого 13 березня 2019 року Дніпровським районним судом м.Києва, та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Солонька М.М. про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 59552620 з виконання виконавчого листа № 755/15132/17 виданого 13 березня 2019 року Дніпровським районним судом м.Києва.
Не погоджуючись із ухвалою, боржник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі,посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуальногота неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована тим, що при здійсненні виконавчих дій щодо реалізації предмета іпотеки приватним виконавцем було встановлено, що у спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За таких обставин приватний виконавець звернувся до Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації та отримав розпорядження Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 01 жовтня 2019 року № 797 про відмову в
- 3 -
наданні дозволу на вчинення правочинів щодо майна, право користування яким має дитина. У зв'язку з чим виніс оскаржувану постанову, яка є правильною і законною. Вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаним обставинам та прийшов до помилкового висновку про задоволення скарги.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 червня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, постанова Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасована, а справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на порушення прав ОСОБА_1 щодо повідомлення його про розгляд справи.
Скаржник ОСОБА_1 подав клопотання-заяву про розгляд справи у його відстність та просив закрити провадження у справі за п.п.2, 4 ч.1 ст.255 ЦПК України з огляду на відсутність предмета спору, оскільки у квітні 2021 року ним виконані усі зобов'язання перед ТОВ «ФК «Народна позика» і іпотека та заборона відчуження квартири зняті.
Клопотання про закриття провадження апеляційним судом відхилене як необгрунтоване, оскільки по-перше, виконання боржником зобов'язань перед кредитором не свідчить про відсутність предмета оскарження (предмета спору), тобто не свідчить про відсутність постанови виконавця, яка оскаржується, і по-друге, скаржник ТОВ «ФК «Народна позика» не відмовився від скарги на бездіяльність виконавця і підтримав її в судовому засіданні.
Представник стягувача ТОВ «ФК «Народна позика» адвокат Буднік О.П. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.
Приватний виконавець Солонько М.М. належним чином повідомлений про розгляд справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на його офіційну електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заінтересована особа ОСОБА_2 належно повідомлена про розгляд справи засобами телефонного зв'язку, що стверджується телефонограмою, складеною помічником судді.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у
- 4 -
виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.451 ЦПК України у разі встановлення обгрунтованості скарги визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує виконавця або іншу посадову особу органу ДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Народна позика» за кредитним договором від 25 червня 2013 року в розмірі 1092148,84 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді кв. АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, що визначається при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни та такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
На підставі вказаного рішення Дніпровським районним судом м.Києва 13 березня 2019 року видано виконавчий лист № 755/15132/17 стосовно боржника ОСОБА_1 , який перебував на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Солонька М.М.
Виконавче провадження № 59552620 відкрите постановою приватного виконавця від 15 липня 2019 року за заявою стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика».
В межах виконавчого провадження приватним виконавцем 25 липня 2019 року винесено постанову про опис та арешт 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , належної боржнику ОСОБА_1 ,та проведено оцінку предмета іпотеки.
Постановою приватного виконавця від 02 березня 2020 року в рамках виконавчого провадження № 59552620 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації за запитом приватного виконавця не надано попереднього дозволу на примусову реалізацію іпотечного майна.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що дії та постанови приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Солонька М.М. про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 59552620 з виконання виконавчого листа № 755/15132/17, виданого 13 березня 2019 року Дніпровським районним судом м.Києва, є неправомірними.
При цьому суд виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання
- 5 -
дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки. Матеріали справи не містять відомостей, про те, що станом на час укладення договору іпотеки у іпотечній квартирі були зареєстровані неповнолітні особи.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ч.4 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням в тому числі таких засад, як: верховенства права, обов'язковості виконання рішень та законності.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
З огляду на встановлені судом обставини, зокрема те, що на виконанні приватного виконавця перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а відтак наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про неправомірність дій приватного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу.
Доводи апеляційної скарги про те, що у спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому розпорядження Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 01 жовтня 2019 року № 797 про відмову в наданні дозволу на вчинення правочинів щодо майна, право користування яким має дитина, унемодливлює реалізацію предмета іпотеки, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У відповідності до ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або
- 6 -
державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом п. 28 Розділу 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (з наступними змінами) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції зробив правильні висновки, що наведена норма Інструкції в контексті конкретних обставин цієї справи не узгоджується з положеннями Закону України «Про виконавче провадження» і фактично порушує права стягувача, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається.
Такі висновки суду є обгрунтованими і відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 754/15589/14-ц, в якій встановлені аналогічні фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У вказаній справі Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні скарги стягувача на дії та постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа і ухвалюючи нове рішення про задоволення скарги, зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки). Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги законодавства увагу не звернули, не врахували, що на виконанні у державного виконавця перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення, отже дії головного державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу на підставах, викладених у оскаржуваній не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Подібні за змістом висновки викладені:
- у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 666/288/16-ц, предметом спору в якій було визнання недійсними електронних торгів щодо реалізації предмета іпотеки з підстав порушення прав неповнолітніх. Залишаючи без змін судові рішення, якими відмовлено у позові, Верховний Суду зазначив, що судами обґрунтовано зазначено про відсутність порушення ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом вказаних вище правових норм дозвіл органу опіки та піклування на
- 7 -
відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, де, відхиляючи касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про відсутність порушення ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом вказаних вище правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки». На час укладання договору іпотеки непонолітня дитина не мала права коирстування спірним житловим будинком, а була зареєстрована вже після укладення договору іпотеки. При цьому за згодою до органу опіки та піклування не зверталася і кредитора про реєстрацію дитини у спірному будинку не повідомляла.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзивах, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 21 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: