справа № 761/47244/19 головуючий у суді І інстанції Савицький О.А.
провадження № 22-ц/824/12901/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
15 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року про закриття провадження в частині вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, Державної казначейської служби України про визнання неправомірною бездіяльності органу досудового розслідування, відшкодування моральної шкоди, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Київській області при здійсненні досудового розслідування по кримінальному провадженню № 1201810000000244 від 29 березня 2018 року; стягнути на користь позивача з Державної казначейської служби України 184 976 грн. в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду за рахунок державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності органу досудового розслідування закрито.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Київській області при здійсненні досудового розслідування по кримінальному провадженню, де позивач є потерпілою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не визначився з мотивами, з яких вона подала позовну заяву. Суд не взяв до уваги повторюваність протиправної поведінки, її тривалість, вік та стан здоров'я позивача.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що частина позовних вимог, а саме визнання неправомірною бездіяльності органу досудового розслідування підлягає вирішенню відповідно до ч. 1 ст. 306 КПК України слідчим суддею місцевого суду.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є, зокрема, оскарження дій відповідача Головного управління Національної поліції у Київській області щодо не здійснення ним досудового розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності. Позивач визнана потерпілою у кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК України).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 КПК України.
Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
За таких обставин, спір, який виник між ОСОБА_1 та Головним управлінням Національної поліції у Київській області в частині визнання неправомірною бездіяльності у справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості.
Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Враховуючи викладене, спір, який виник між сторонами в цій справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України в межах кримінального, а не цивільного судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ч.1 ст.40 КПК України).
Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до цивільної юрисдикції.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини цивільна юрисдикція не поширюється.
Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15.
Враховуючи зазначене, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції дотримано норми процесуального права, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 17 вересня 2021 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.