Єдиний унікальний номер справи: 372/1686/17 Головуючий у суді першої інстанції: Зінченко О.М.
Номер провадження: 22-ц/824/916/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
31 серпня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_1 про визнання поруки за договором поруки припиненою, -
У квітні 2013 року у Дніпровський районний суд міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», позивач) з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № МL- 008/622/2006 у розмірі 70 952,91 доларів США, що станом на 25 березня 2013 року згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 567 126,61 грн., яка складається з: залишку заборгованості за кредитом у розмірі 45 898,56 доларів США, що еквівалентно 366 867,19 грн.; суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 18 червня 2008 року по 25 березня 2013 року у розмірі 25 054,35 доларів США, що еквівалентно 200 259,42 грн. та пеню за прострочення виконання зобов'язань за період з 25 березня 2012 року по 25 березня 2013 року у розмірі 1 884 265,02 грн.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» посилалося на те, що 15 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого за вказаними правовідносинами був ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого був АТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МL-008/622/2006, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 49 300,00 доларів США, терміном до 15 серпня 2031 року, із сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49% річних та процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кошти в порядку та на умовах, визначених договором.
Позивач вказав, що 15 серпня 2006 року в якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-МL-008/622/2006, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання відповідачем ОСОБА_1 грошових зобов'язань за кредитним договором, у тому ж обсязі, що і позичальник.
Зазначав, що банк свої зобов'язання виконав належним чином, надавши позичальнику кредит у повному обсязі, однак відповідачі умови кредитного договору не виконують, грошові кошти не повертають, а тому просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якому просив визнати припиненою поруку за договором поруки № SR-МL-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року, який укладений між ним та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
В обґрунтування своїх вимог, ОСОБА_2 посилався на те, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та банком, 15 серпня 2006 року між ним та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір поруки № SR-МL-008/622/2006, за яким він зобов'язався нести солідарну відповідальність з позичальником за кредитним договором.
Зазначив, що у нього наявна позовна заява ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 15 липня 2011 року до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вказував, що 02 жовтня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» направив йому за вих. № 22-2-2/18560 досудову вимогу про погашення заборгованості в повному обсязі за кредитним договором № МL-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги.
Зауваживав, що вказаною досудовою вимогою банк змінив строк виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, забезпеченим порукою.
Також зазначив, що протягом шести місяців від дати зміненого строку виконання кредитного договору банк з вимогою до нього про стягнення заборгованості не звертався.
Посилалася на те, що його порука за вказаним договором поруки припинена на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки протягом шести місяців з дня отримання позивачем вимоги про усунення порушень, кредитор вимог до поручителя не пред'явив.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки № SR-МL-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року, укладеного між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг України» та ОСОБА_2 .
Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості з ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги товариство посилалося на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що кредитні кошти надавались банком на підставі кредитної заявки позичальника від 15 серпня 2006 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку.
Апелянт вказував, що в рішенні суду зазначено про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б могли підтвердити про наявність у позивача генеральної та індивідуальної ліцензій НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, а саме на видачу кредиту в іноземній валюті, однак в ході розгляду справи не стояло питання надання вказаних доказів.
Звернув увагу на те, що у розрахунку заборгованості, що міститься в матеріалах справи, зазначені суми, які були сплачені по тілу кредиту та процентам, а також період, за який нарахована пеня.
Зазначив, що на даний час заборгованість відповідача за кредитним договором не погашена, відповідні суми позивачу не сплачені.
Посилався на те, що по тексту оскаржуваного рішення судом першої інстанції невірно зазначена сума заборгованості, яка заявлена до стягнення.
Просив врахувати, що відповідач ОСОБА_1 до суду не з'являлася, своїх заперечень з приводу розрахунку суми заборгованості за кредитним договором не надавала, про дату та час судових засідань повідомлялася належним чином.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вказав, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитом у розмірі 45 898,56 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 18 червня 2008 року до 21 грудня 2009 року у розмірі 11 779,06 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2020 року в частині вирішення заявлених вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Філіпчук Н.М. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з підстав викладених в ній.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Сінкевич О.Г. та відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів наявності у нього ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями та доказів, які б могли підтвердити розмір заборгованості, який виник у позичальника.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого за вказаними правовідносинами був АТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № МL-008/622/2006, згідно умов якого банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти в сумі 49 300 доларів США, терміном до 15 серпня 2031 року, із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку зазначені кошти в порядку та на умовах, визначених договором.
Пунктом 2 договору передбачено, що кредит надається на придбання нерухомого майна.
Відповідно до п.1.5.1 вказаного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток №1 до цього договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
Згідно з п.4.1 договору за невиконання або неналежна виконання прийнятих на себе зобов'язань по цьому договору позичальник несе відповідальність у порядку і на умовах, визначених в цьому договорі.
Пунктом 4.1.1 кредитного договору визначено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.
Кредитні кошти надавалися банком позичальнику на підставі кредитної заявки ОСОБА_3 від 15 серпня 2006 року шляхом перерахування коштів з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку.
В якості забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань за кредитним договором № ML-008/622/2006, 15 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого був АТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-ML-008/622/2006, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником її боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.
Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, тому, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.
Між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», 05 листопада 2010 року укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором продавець продає покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.
Відповідно до витягу з додатку 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за кредитним договором № ML-008/622/2006, який укладений 15 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна».
Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частина третя статті 1079 ЦК України щодо суб'єктного складу таких правовідносин визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що право вимоги за кредитним договором № ML-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року, яке перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Приписами ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі. В свою чергу, позичальник, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого у останньої перед банком утворилася заборгованість.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № ML-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року у відповідача ОСОБА_1 станом на 25 березня 2013 року наявна заборгованість, яка складається з наступного:
залишку заборгованості за кредитом у розмірі 45 898,56 доларів США;
суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 18 червня 2008 року по 25 березня 2013 року у розмірі 25 054,35 доларів США;
пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 25 березня 2012 року по 25 березня 2013 року у розмірі 188 4265,02 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося представником позивача заборгованість погашена не була.
Оскільки, ОСОБА_1 не виконалаала належним чином своїх зобов'язань за договором кредиту, що призвело до виникнення заборгованості, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за тілом кредитом у розмірі 45 898,56 доларів США.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками підлягають задоволенню частково, а вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом та заперечуючи проти позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_2 зазначав, що у нього наявна позовна заява ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 15 липня 2011 року до нього та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. До позовної заяви на підтвердження своїх вимог позивачем було надано, зокрема, копії досудових вимог адресовані на ім'я відповідачів від 02 жовтня 2009 року.
ПАТ «ОТП Банк» 21 листопада 2009 року направляв відповідачу ОСОБА_1 досудову вимогу від 02 жовтня 2009 року № 22-2-2/18559, в якій вказував, що в порушення умов кредитного договору нею не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачено відсотки. Враховуючи допущені порушення, банк на підставі п.1.9 кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги (т. 1, а.с. 219)
Аналогічну за змістом досудову вимогу від 02 жовтня 2009 року № 22-2-2/18560 ПАТ «ОТП Банк» 21 листопада 2009 року направляв відповідачу ОСОБА_2 , що підтверджується штампом «Укрпошта» на опису вкладення в цінний лист (т. 1 а.с. 220, 225).
Доказів про отримання вказаних досудових вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Відповідно до п.1.9 Частини № 2 кредитного договору № ML-008/622/2006 від 15 серпня 2006 року незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим договором чи іншими укладеними з банком договорами та/або умов документів забезпечення. При цьому зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
У пункті «Дострокове виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку та розірвання цього договору» міститься застереження, згідно якого вимога вважається надісланою, а відкликання здійсненим, в день їх направлення на адресу позичальника, що зазначена в цьому договорі. До направлення вимоги чи відкликання на адресу позичальника поштою прирівнюється також і їх вручення позичальнику чи його представникам під розписку.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Тобто, у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 виконання зобов'язання за кредитним договором, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та надіславши 21 листопада 2009 року досудову вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, змінив таким чином строк виконання основного зобов'язання на 21 листопада 2009 року.
При цьому, зобов'язання позичальника ОСОБА_1 щодо дострокового виконання боргових зобов'язань виконано не було.
Звернення до боржників з вимогою про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору, а отже, строк дії договору змінився з тридцять першого дня з дати отримання вимоги, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
У такому разі, положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо заборгованість у строк визначений у вимозі про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором не погашена, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Таким чином, банк надіславши боржнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором змінив строк дії договору.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що звертаючись до суду з позовом, банк мав право пред'явити до відповідача ОСОБА_1 вимоги про стягнення кредитної заборгованості, відсотків та пені, які утворилися у останньої станом на 21 листопада 2009 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму несплачених відсотків за користування кредитом за період з 18 червня 2008 року по 25 березня 2013 року у розмірі 25 054,35 доларів США та пеню за прострочення виконання зобов'язань за період з 25 березня 2012 року по 25 березня 2013 року у розмірі 188 4265,02 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості по відсотках за період з 18 червня 2008 року по 21 листопада 2009 року (включно) у розмірі 11 779,06 доларів США.
При цьому, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по відсотках за період з 22 листопада 2009 року до 25 березня 2013 року слід відмовити.
Крім того, вимоги про стягнення з ОСОБА_1 пені за період з 25 березня 2012 року по 25 березня 2013 року у розмірі 1 884 265,02 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки вказана сума нарахована за період після спливу строку кредитування у зв'язку з пред'явленням до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Заява представника ОСОБА_1 - адвоката Сінкевича О.Г. про застосування строку позовної давності, не може бути врахована апеляційним судом так як під час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції, відповідач з такою заявою до суду не звертався.
На підставі викладеного, оцінивши належність, допустимість, та достатність наданих доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Згідно з ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати в розмірі 4 411,88 грн.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Фізкультури, 28Д, код ЄДРПОУ 36789421) заборгованість за кредитом у розмірі 45 898 доларів США 56 центів, заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 18 червня 2008 року по 21 грудня 2009 року у розмірі 11 779 доларів США 06 центів та судові витрати у розмірі 4 411 грн. 88 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар