Справа 556/1159/21
Номер провадження 3/556/571/2021
30.07.2021 року
Суддя Володимирецького районного суду Рівненської області Іванків О.В., розглянувши матеріали, що надійшли від т.в.о. начальника Відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , -
за ст. 124 КУпАП, -
18.06.2021 року працівниками поліції було складено протокол серії ДПР18 №157235 за ознаками правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП про те, що цього числа о 22 год. 40 хв. ОСОБА_1 , в с.Олізарка по вул.Центральній, керував автомобілем «CHERRY TIGGO7», д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважний, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечного бокового правого інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з мотоциклом марки «Kanuni», д.н.з НОМЕР_2 . під керуванням ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 своєї вини в скоєнні правопорушення не визнав і пояснив, що 18.06.2021 року він на автомобілі «CHERRY TIGGO7» рухався в напрямку села Олізарка, перед поворотом на зупинку до джерела «Олізарка» за 50 м. увімкнув сигнал повороту і почав маневр, коли перетнув зустрічну смугу раптом побачив мотоцикліста, який на великій швидкості рухався в зустрічному напрямку, який зробив різкий маневр праворуч, він же зупинив свій автомобіль, в цей час мотоцикліст різко пригальмував, мотоцикл впав і просуваючись по землі вдарився в заднє колесо його автомобіля.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 , дослідивши інші докази, в т.ч. протокол ДПР18 №157235, письмові пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , та відеозапису з відеореєстратора, наданого ОСОБА_4 , суд встановив наступне.
Ст.124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Таким чином, є диспозиція даної норми є бланкетною, і передбачає відповідальність за порушення конкретних правил, в даному випадку - Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №130 від 10.10.2001 р. з наступними змінами та доповненнями.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18№157235 від 18.06.2021 року, ОСОБА_1 , на думку автора протоколу, допустив порушення п.10.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, зміст якого є наступним: «у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися. За одночасного перестроювання транспортних засобів, що рухаються в одному напрямку, водій, який знаходиться ліворуч, повинен дати дорогу транспортному засобу, що знаходиться праворуч».
Разом з тим, сукупністю досліджених судом доказів, встановлено, що по-перше, транспортні засоби під керуванням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 рухались у зустрічному, а не в попутному напрямку; а по-друге, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_6 здійснював не перестроювання, а поворот ліворуч. З урахуванням викладеного, на думку суду, в даній дорожній обстановці водії ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не мали обов'язку дотримуватись вимог саме цього пункту Правил дорожнього руху, оскільки він регулює порядок виконання інших маневрів під час руху.
В той же час, порушення будь-яких інших норм та Правил ОСОБА_6 не вмінялось, і в протоколі інших пунктів ПДР не вказано.
Як вбачається зі ст.129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості; виходячи з викладеного, суд не може виконувати одночасно функцію дізнання, обвинувачення і правосуддя.
Подібний висновок ґрунтується не тільки на нормах чинного вітчизняного законодавства, але й на положеннях міжнародного законодавства, зокрема нормах Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція), та практиці Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються як джерело права.
Зокрема, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Аналогічного роду положення закріплено у ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Зокрема, у справі Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. При цьому суд наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, адже діючи таким чином, він неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
За змістом ч.З ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних не законним шляхом, також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи, яку притягують до адміністративної відповідальності , і якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь даної особи.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі Кобець проти України (з відсиланням на п. 282 рішення у справі Авшар проти Туреччини (Avsar v. Turkey), згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом .
В свою чергу Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах Лучанінова проти України (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02, Малофєєва проти Росії ( Malofeyeva v. Russia , заява №36673/04, Карелін проти Росії ( Karelin v. Russia , заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.).
В контексті рішення ЄСПЛ Надточій проти України (Заява №7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вже зазначалось, з аналізу ст. 124 КУпАП вбачається, що диспозиція даної норми є бланкетною, тобто такою, де закріплюються лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення конкретних ознак слід звертатись до положень іншого нормативного акта; бланкетна диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відсилаючи суб'єкта реалізації до інших правових норм, тому посилання на спеціальну норму закону є обов'язковим. За відсутності посилання на конкретний нормативний акт, яким передбачено правило поведінки та порушене особою, відповідальність не настає, оскільки не можливо встановити наявність однієї з обов'язкових ознак складу адміністративного правопорушення - об'єктивної сторони.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що за відсутності посилання в протоколі про адміністративне правопорушення на конкретний підпункт ПДР України, який порушив водій транспортного засобу, суддя не має права змінити обсяг інкримінованого правопорушення, усунути певні розбіжності та неточності, які мають місце в протоколі про адміністративне правопорушення, відповідальність особи настати не може, оскільки встановити об'єктивну сторону адміністративного правопорушення не вбачається можливим.
Без встановленої об'єктивної сторони адміністративного правопорушення в свою чергу неможливо визначити наявність чи відсутність інших елементів складу адміністративного правопорушення та дати оцінку діям ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП відсутній.
Керуючись п.1) ст.247, ст.ст.251, 252 КУпАП, суддя, -
Закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП відносно ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в його діях складу адімністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: Іванків О.В.