07 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/1717/21 пров. № А/857/12014/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 140/1717/21 (головуюча суддя Димарчук Т.М., час ухвалення 12:36 год., м. Луцьк, повний текст рішення складений 28 квітня 2021 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради (надалі - Управління СЗН ВК Ковельської міської ради, управління), в якому просив: а) визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї;
б) визнати протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 19.11.2020 про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї;
в) зобов'язати виплатити державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім'ї ОСОБА_1 за період з 01.11.2020 по 28.02.2021 (включно) в розмірі 13 211,04 грн;
г) стягнути на користь ОСОБА_1 1 500 000,00 грн моральної шкоди.
Рішенням від 21 квітня 2021 року Волинський окружний адміністративний суд позов задовольни частково.
Визнав протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 19 листопада 2020 року про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї заявника ОСОБА_1 .
Визнав протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради щодо припинення виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї заявника ОСОБА_1 у період з 01.11.2020 по 28.02.2021.
Зобов'язав Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради з урахуванням висновків викладених у рішенні суду нарахувати та виплатити соціальну допомогу малозабезпеченій сім'ї заявника ОСОБА_1 у період з 01.11.2020 по 28.02.2021.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо застосування до доньки позивача, яка навчається у вищому навчальному закладі, 0,25 розміру мінімальної заробітної плати при обчислюванні середньомісячного сукупного доходу малозабезпеченої сім'ї, оскільки така розрахункова величина застосовується у випадку, коли вона хоча би раз отримала стипендію. Відтак, оскільки донька навчається на платному навчанні, то її вказаний пункт не стосується. Крім того, такі дії зменшать гарантований прожитковий мінімум, встановлений для дітей віком до 23 років.
Не погоджується апелянт і в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. Вказує на те, що завдана моральна шкода не завжди підтверджується наслідками і немає потреби доводити факт заподіяння моральної шкоди неправомірними діями посадових осіб суб'єкта владних повноважень. Вважає, що слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції.
При цьому, відповідно до норм ст.77 КАС України на суб'єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної заяви та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі та виплатити на користь позивача 1 500 000 грн моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, просив таку задовольнити.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи, проживає за адресою АДРЕСА_1 . Сім'я позивача складається з трьох чоловік - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дружина), та ОСОБА_3 (донька).
01.09.2020 позивач звернувся до Управління СЗН ВК Ковельської міської ради із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, подавши декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням допомоги та інші необхідні документи.
10.09.2020 відповідачем прийнято рішення про призначення допомоги малозабезпеченій сім'ї ОСОБА_1 на період з 01.09.2020 по 28.02.2021 у розмірі 3 302, 76 грн (а.с. 38, 39).
Судом встановлено, що при визначенні розміру державної соціальної допомоги відповідачем у вересні 2020 року було враховувано фактичні доходи членів сім'ї позивача. Відтак, середньомісячний сукупний дохід сім'ї ОСОБА_4 становив 1 814, 59 грн ( ОСОБА_1 - 10 684, 16 грн за шість місяців ; ОСОБА_2 - 203, 40 грн за шість місяців; ОСОБА_3 - 0 грн за шість місяців ((10887, 56 грн +203, 400 грн + 0 грн) : 6 місяців = 1814, 59 грн)).
19.11.2020 Управління СЗН ВК Ковельської міської, після отримання листа Міністерства соціальної політики України від 26.10.2020 № 3802/03-31/2-20 прийняло рішення про відмову у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї ОСОБА_1 (а.с. 14). Підставою такого рішення було те, що середньомісячний дохід сім'ї позивача становить 5322, 94 грн, а отже перевищує рівень прожиткового мінімуму для сім'ї.
З матеріалів справи слідує, що відповідач самостійно здійснив розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім'ї позивача наступним чином - ОСОБА_1 10 684, 16 грн за шість місяців; ОСОБА_2 - 14 169, 00 грн за шість місяців (0,5 розміру мінімальної заробітної плати); ОСОБА_3 - 7084, 50 грн за шість місяців (0,25 розміру мінімальної заробітної плати). Таким чином, за підрахунками управління середньомісячний сукупний дохід сім'ї позивача становить 5322, 94 грн ((10684, 16 грн +14169, 00 грн + 7084, 50 грн) : 6 = 5322, 94 грн)).
На неодноразові звернення до посадових осіб Управління СЗН ВК Ковельської міської ради, позивачу було роз'яснено, що відповідно до Постанови КМУ № 632 від 22.07.2020 при обчислюванні середньомісячного сукупного доходу сім'ї на його дружину треба нараховувати 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, а на дочку, яка продовжує навчатись у вищому навчальному закладі на платному навчанні, треба нараховувати 0,25 розміру мінімальної заробітної плати.
Внаслідок вищевикладеного, Управлінням СЗН ВК Ковельської міської ради з листопада 2020 року припинено виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради щодо припинення виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї заявника ОСОБА_1 у період з 01.11.2020 по 28.02.2021 є протиправними, проте розрахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї позивача є компетенцією відповідача як органу, який призначає і виплачує таку допомогу. Суд відмовив у стягненні моральної шкоди на користь позивача, оскільки позивач не навів суду доказів відносно того, у чому саме проявилися моральні та фізичні страждання через дії відповідача. Не довів суду, що була принижена його честь, гідність, престиж або ділова репутація, або що він втратив нормальні життєві зв'язки з оточуючими людьми.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржене, а тому в силу приписів ч.1 ст. 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не переглядає справу в частині вирішення зазначених позовних вимог.
Щодо незгоди апелянта з включенням відповідачем до розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім'ї позивача нарахування на доньку 0,25 розміру мінімальної заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Реалізація конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям здійснюється відповідно до Закону України від 01.06.2000 № 1768-III ,,Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” (далі Закон № 1768-III).
Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (далі - державна соціальна допомога) - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї; малозабезпечена сім'я - це сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї (ст. 1 Закону № 1768-III).
Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом (ч.1 ст. 5 Закону № 1768-III).
Середньомісячний сукупний дохід малозабезпеченої сім'ї для призначення державної соціальної допомоги визначається відповідно до “Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.07. 2020 №632.
Так, згідно з пунктом 13 Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженого Постановою КМУ від 22.07.2020 № 632 під час обчислення державної соціальної допомоги для розрахунку середньомісячного сукупного доходу за кожний місяць, в якому відсутні доходи, включаються, зокрема, 0,25 розміру мінімальної заробітної плати станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, - для осіб, які навчалися за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та протягом періоду, за який враховуються доходи, не отримували стипендії.
Змістом зазначеної норми спростовуються твердження апелянта про те, що величина 0,25 застосовується у випадку, коли особа, що навчається, хоча б раз отримала стипендію, оскільки наведена вище норма не містить такої умови. Відтак, висновки апелянта ґрунтуються на довільному трактуванні вказаної правової норми.
Натомість, як правильно встановив суд першої інстанції, донька позивача - ОСОБА_3 є студенткою Української академії друкарства IV рівня акредитації факультету видавничо-поліграфічних та інформаційних технологій. Форма навчання - платна стаціонарна. Вказані обставини підтверджуються довідкою від 13.08.2020 №2103 (а.с. 69). ОСОБА_3 не отримує стипендії, так як навчається не на бюджетній формі навчання.
Отже, при обчисленні середньомісячного сукупного доходу сім'ї позивача за кожний місяць, в якому відсутні доходи, повинні включатись до доходів ОСОБА_3 0,25 розміру мінімальної заробітної плати, оскільки це передбачено пунктом 13 Порядку №632.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно вказав на те, що навіть при нарахуванні на доньку позивача ОСОБА_3 0,25 розміру мінімальної заробітної плати, що становить 1180, 75 грн в місяць (4723, 00 грн х 0, 25= 1180,75 грн), сукупний середньомісячний дохід малозабезпеченої сім'ї ОСОБА_4 2 295, 34 грн ((10684,16 грн + 7084, 50 грн + 203, 40 грн) : 6 місяців = 2295, 34 грн) не досягає рівня прожиткового мінімуму для сім'ї позивача, який складає 5 117, 35 грн.
Таким чином, з врахуванням наведених правових норм та встановлених обставин справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та переконливого висновку про протиправність дій Управління СЗН ВК Ковельської міської ради щодо припинення виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї заявника ОСОБА_1 у період з 01.11.2020 по 28.02.2021 та обрав належний спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача з урахуванням висновків викладених у рішенні суду нарахувати та виплатити соціальну допомогу малозабезпеченій сім'ї заявника ОСОБА_1 за вказаний період.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 1 500 000 грн, колегія суддів керується наступним.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на встановлені обставини в частині вимог щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не доведено належним чином наявність моральної шкоди на тому рівні негативних емоцій, які б викликали страждання або приниження від дій посадової особи органу державної влади, який саме негативний вплив мали ці дії на позивача та яким доказами підтверджуються наслідки такого впливу, а також не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі №363/3520/16-а, від 21.02.2020 у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 у справі №815/63/18.
Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 140/1717/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 328-329 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 20.09.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Гудима Л.Я. у відпустці постанова в повному обсязі складена 20 вересня 2021 року.