14 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 606/968/21 пров. № А/857/13820/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Ромазан Л.С. о 12 год. 11 хв. у м. Теребовля) у справі № 606/968/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, поліцейського відділу поліції №3 (м. Теребовля) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Лабівського Миколи Івановича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАБ №873649 від 21.04.2021 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП) скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що вказана вище постанова є незаконною, упередженою, складеною з грубим порушенням вимог актів законодавства України, що регулює дорожній рух, встановлює поведінку та правила учасників дорожнього руху, а також підстави, умови та прядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 24.06.2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем обґрунтовано визнано позивача винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 2 ст.122 КУпАП, ч. 4 ст. 126 КУпАП та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 36 КУпАП правомірно накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн, а доводи, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні під час розгляду справи.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що згідно тимчасового талону він мав право керування транспортним засобом до 28.04.2021. Вказує, що він не володів інформацією про позбавлення права його керування всіма видами транспортних засобів на момент складання постанови серії БАБ № 873649.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Крім цього на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 21.04.2021 поліцейським відділу поліції № 3 (м. Теребовля) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Лабівським Миколою Івановичем відносно позивача була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 873649 .
Як зазначено в оскаржуваній постанові 21.04.2021 о 18 год. 49 хв. позивач в с. Долина Теребовлянського району керував транспортним засобом марки «PEUGEOT PARTNER», номерний знак НОМЕР_1 , в якого працював задній протитуманний ліхтар в умовах достатньої видимості, а також при зупинці транспортного засобу він не увімкнув аварійної світлової сигналізації та керував даним транспортним засобом, будучи позбавлений права керування з 15.04.2021 року, чим порушив вимоги п. 2.1а, 9.9 б, 19.9 Правил дорожнього руху.
Згідно із постановою поліцейський, враховуючи, що позивач вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 126 КУпАП, ч. 2 ст. 122 КУпАП, із застосуванням ч. 2 ст. 36 КУпАП постановив застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.
Позивач вважаючи прийняту постанову протиправною звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 1.1 ПДР України вони, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 19.9 ПДР України передбачено, що задній протитуманний ліхтар дозволяється використовувати виключно в умовах недостатньої видимості як у світлу, так і в темну пору доби.
Згідно із п. 9.9 б ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена: у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Відповідно до п. 2.1 а, б ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).
Згідно з ч. 4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 2 ст. 36 КУпАП передбачено, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою та водночас достатньою умовою для наявності у співробітника відповідного органу Національної поліції права вимагати у водія пред'явлення документів, передбачених п. 2.1 ПДР, в тому числі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, є наявність законних підстав зупинки транспортного засобу.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у ст. 251 КУпАП.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відтак, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що під час розгляду справи про адміністративні правопорушення позивач свою провину у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП визнав, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, наданого представником відповідача.
Крім цього з відеозаписів, долучених до матеріалів справи, судом встановлено, що на них зафіксовано, що на транспортному засобі марки «PEUGEOT PARTNER», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач, ввімкнено протитуманний ліхтар. Після зупинки працівниками поліції автомобіля позивач, порушуючи ПДР України, не ввімкнув аварійної світлової сигналізації. Більш того, на записі чітко вбачається відсутність туману або умов недостатньої видимості.
Недостатня видимість - видимість дороги в напрямку руху менше 300 м у сутінках, в умовах туману, дощу, снігопаду тощо.
Також із відеозаписів, судом встановлено, що позивач на вимогу поліцейського не пред'явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб.
В оскаржуваній постанові вказано, що до неї додається відеофіксація з нагрудної камери та відеореєстратора, відтак дані відеозаписи є належними доказами і вказане підтверджує, що позивачем порушено п. 19.9, 9.9 б та п. 2.1 а ПДР у України.
Відтак, судом встановлено, що адміністративні правопорушення вчинені позивачем підтверджено належними доказами.
Щодо правопорушення за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності та те, що позивач не знав, що він 15.04.2021 року був позбавлений судом права керування транспортним засобом, то колегія суддів вважає за потрібне зазначити таке.
Відповідно до ст. 265-1 КУпАП України у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, працівник уповноваженого підрозділу тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Після закінчення тримісячного строку тимчасового вилучення посвідчення водія, у випадках, якщо судом не прийнято рішення щодо позбавлення водія права керування транспортним засобом або якщо справа про адміністративне правопорушення не розглянута у встановлений законом строк, особа має право звернутися за отриманням вилученого документа. Таке звернення особи є обов'язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.
Порядок тимчасового вилучення посвідчення водія визначається Кабінетом Міністрів України.
Положеннями п. 5 Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1086 від 17.12.2008 (далі - Порядок № 1086) установлено, що до винесення судом постанови у справі про адміністративне правопорушення та набрання нею законної сили поліцейський видає водієві тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом строком не більше ніж на три місяці з дати вилучення посвідчення.
Згідно з п. 6 Порядку № 1086 тимчасово вилучене посвідчення повертається водієві:
за заявою водія у разі, коли суд не прийняв у тримісячний строк рішення про позбавлення водія права керування транспортним засобом або не розглянув у встановлений законом строк справу про адміністративне правопорушення;
після виконання водієм постанови суду про накладення адміністративного стягнення або подання до територіального органу Національної поліції копії постанови суду про закриття справи (крім випадків, коли справу про адміністративне правопорушення за тим самим фактом закрито у зв'язку з передачею матеріалів прокурору або органу досудового розслідування);
у разі винесення судом постанови про позбавлення водія права керування транспортним засобом (крім осіб, які отримали посвідчення водія вперше) після закінчення визначеного строку позбавлення права керування транспортним засобом, проходження в установленому порядку позачергового медичного огляду щодо придатності до керування транспортним засобом та успішного складення в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС теоретичного і практичного іспиту для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Наведені положення Порядку № 1086 узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 321 КУпАП, згідно з якими після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, повертаються в установленому порядку вилучені в неї документи.
За приписами п. 11 Порядку № 1086 вилучене посвідчення водія передається для зберігання до відповідного територіального органу МВС в установленому МВС порядку.
Відповідно до п. 8, 9 Розділу ХІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція № 1395), посвідчення водія вилучається до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення. Вилучене посвідчення водія протягом трьох днів з дати надходження постанови суду, згідно з якою особу позбавлено права керування транспортним засобом, передається до територіального органу з надання сервісних послуг МВС за місцем проживання особи з копією такої постанови.
Враховуючи викладене, у разі винесення судом постанови про позбавлення водія права керування транспортним засобом вилучене посвідчення водія повертається йому лише після закінчення визначеного судом строку позбавлення права керування транспортним засобом.
Відповідно до ст. 221 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 130 цього Кодексу розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
Згідно зі ст. 294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 299 КУпАП при оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, оскільки постанова Тернопільського міськрайонного суду тернопільської області у справі № 607/2193/21 від 02.03.2021 була оскаржена позивачем в апеляційному порядку, і залишена без змін Тернопільським апеляційним судом 15.04.2021, ця постанова набрала законної сили з моменту ухвалення постанови суду апеляційної інстанції з 15.04.2020.
Колегія суддів зауважує, що питання виконання такого виду адміністративного стягнення, як позбавлення спеціального права, врегульовані главою 30 КУпАП.
Зі змісту цієї глави вбачається, що позбавлення спеціального права стосується трьох видів такого права - права керування транспортними засобами, права керування річковим або маломірним судном та права полювання.
Статтею 321 цієї глави унормовано обчислення строків позбавлення спеціального права, та встановлено, що судноводії і особи, що порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.
Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, повертаються в установленому порядку вилучені в неї документи.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що строк позбавлення спеціального права розпочинає свій перебіг з дня вилучення відповідного документа лише щодо двох категорій осіб судноводіїв та осіб, які порушили правила полювання. На осіб, яких позбавлено права керування транспортними засобами, це правило не поширюється, а отже, позивач вважається позбавленим спеціального права з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Виходячи з системного аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, оскільки рішення суду про позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік набрало законної сили 15.04.2021 та підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, тобто з 15.04.2021, то у такому випадку стягнення розпочинає свою дію з 15.04.2021 та закінчується 15.04.2022.
Оскільки стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік набрало законної сили 15.04.2021 і закінчує свою дію 15.04.2022, то відповідач правомірно 21.04.2021 притягнув позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 4 ст.126 КУпАП.
Також суд першої інстанції правильно зазначив, що при розгляді цієї справи Тернопільським апеляційним судом позивач користувався юридичною допомогою адвоката Гроди І.П., який, діючи в інтересах клієнта, зобов'язаний був своєчасно повідомити його про всі обставини (наслідки) справи.
Більше того колегія суддів встановила, що згідно інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанова Тернопільського апеляційного суду № 607/2193/21 від 15.04.2021 оприлюднена 19.04.2021. Тобто позивач володів або мав можливістю володіти інформацію про результат розгляду його справи в апеляційній інстанції, оскільки такі були оприлюдненні станом на момент його притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2021 року у справі № 606/968/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді І. В. Глушко
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 20 вересня 2021 року