17 вересня 2021 року Чернігів Справа № 620/7912/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобана Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (учасників) справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Київська міська рада, комунальна служба перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Київського міського голови В.В. Кличка від 24.06.2021 № 535 “Про звільнення ОСОБА_1 ”;
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Київського міського голови В.В. Кличка від 24.06.2021 № 536 “Про виконання обов'язків начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
- зобов'язати Київського міського голову В.В. Кличка, виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію), Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що позивач працював на посаді начальника комунальної служби з перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за Контрактом. На цю посаду його було призначено з 29.07.2014 на підставі розпорядження Київського міського голови В.В. Кличка від 23.07.2014 № 94. 24.06.2021 Київським міським головою В.В. Кличком прийнято спірне розпорядження за № 535 про звільнення позивача із займаної посади з посиланням на підставу, не передбачену пп. 4.3.13 п. 4.3 Контракту, оскільки цей пункт передбачає втрату довіри Органом управління майном (тобто виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)), а не Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), лист якого і став підставою для прийняття спірного розпорядження. Не передбачено таких повноважень Департаменту і Положенням про Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2020 № 1936. Також, позивач звертає увагу на те, що в порушення вимог п. 2.5.1 Контракту Орган управління майном не висував попередніх вимог виконання позивачем обов'язків, передбачених пунктами 2.4.1-2.4.25 Контракту. Крім того, позивач стверджує та надає докази на підтвердження наявності довіри між сторонами Контракту, в т.ч. враховуючи тривалі позитивні показники його роботи на посаді. Розпорядження Київського міського голови від 24.06.2021 № 536 є лише похідним від попереднього. Такі розпорядження заявник вважає безпідставними та очевидно протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду із відповідною позовною заявою.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову задоволено повністю, зупинено дію розпоряджень Київського міського голови від 24.06.2021 № 535 «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 536 «Про виконання обов'язків начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».
Відзив на позовну заяву мотивований тим, що по-перше, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, по-друге, розпорядження Київського міського голови В. Кличка від 24.06.2021 № 535 «Про звільнення ОСОБА_1 » містить обов'язкові реквізити, передбачені типовою формою, по-третє, розпорядженням Київського міського голови від 23.07.2021 № 658 розпорядження Київського міського голови від 24 червня 2021 року № 535 «Про звільнення ОСОБА_1 визнано таким, що втратило чинність, а розпорядженням Київського міського голови від 23.07.2021 № 659 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Комунальної службу перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у зв'язку із закінченням дії Контракту.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Доводи представника відповідачів про непідсудність цієї справи адміністративному судочинству є безпідставними, з огляду на те, що згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку позивач мав законні очікування, що при використанні свого права на зміну територіальної підсудності, передбаченого ч. 1 ст. 25 КАС України, предметна юрисдикція цього ж позову не зміниться. При цьому, у разі закриття провадження у справі позивач взагалі буде позбавлений права на звернення до суду у будь-якій юрисдикції, з огляду на наступне.
Так, ухвалою суду від 09.07.2021, яка набрала законної сили, при розгляді адміністративної справи № 640/18799/21, у якій брали участь ті самі особи щодо цього ж предмету спору було відкрито провадження, тобто згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 171 КАС України, була визначена підсудність справи саме адміністративному судочинству.
Отже, при використанні свого права на зміну територіальної підсудності, передбаченого ч. 1 ст. 25 КАС України, позивач мав право на законні очікування, що предметна юрисдикція цього ж позову не зміниться, оскільки відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно якої встановлено ці обставини.
Більш того, згідно вимог ч. 1 ст. 30 КАС України, спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
До того ж, суд враховує висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 826/24892/15, у якій зазначено, що будь-який спір може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства, якщо в іншому порядку це вже зробити не можливо.
При цьому, ВП ВС зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на «доступ до суду».
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З огляду на існування юрисдикційного конфлікту Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цивільного спору у справі за позовом до Київської міської ради має завершитися за правилами адміністративного судочинства.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27 - 28, § 38 - 40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), у якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13 - 14, § 23, § 25 - 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, § 119, § 122 - 125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції (§ 13, § 18 - 24).
При цьому, в даному випадку позивач мав законні очікування, що при використанні свого права на зміну територіальної підсудності, передбаченого ч. 1 ст. 25 КАС України, предметна юрисдикція цього ж позову не зміниться. При цьому, у разі закриття провадження у справі позивач взагалі буде позбавлений права на звернення до суду у будь-якій юрисдикції, оскільки ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у справах про звільнення встановлений місячний строк для звернення до суду з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
В свою чергу, позивач, серед інших, заявляє позовні вимоги про поновлення його на посаді начальника служби перевезень виконавчого органу міської ради.
До того ж, публічно-правовий характер даного спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/8650/18 (провадження № 14-576цс18). 6 травня 2020 ухвалою КЦС передав справу № 635/551/17 (провадження 61-8762св18) на розгляд ВП ВС, вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах ВП ВС. Суд зазначив, що оскільки питання призначення на посаду керівника державного навчального закладу є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, така справа підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції. Зазначене цілком узгоджується зі змістом ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України щодо прав звернення саме до адміністративного суду.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона с суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суд враховує загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України, у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд звертає увагу на те, що даний спір має ознаки публічно-правового за умов, як наявності серед суб'єктів спору публічних органів та посадових осіб, так і у зв'язку із здійснення ними у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Суд зазначає, що в даному випадку мають місце саме публічно-правові відносини між сторонами даного спору, так як виникли вони саме з приводу, як зазначено вище, протиправних, на думку позивача, індивідуальних актів відповідачів, які порушують права та законні інтереси позивача.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що даний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Так, 23.07.2014 Розпорядженням Київського міського голови Віталія Володимировича Кличка № 94 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 29.07.2014.
28.07.2014 Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича та начальником Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі позивача було укладено Контракт.
Відповідно до п. 1.1 Контракту «Начальник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію організації здійснювати поточне керівництво Організацією, забезпечувати її прибуткову діяльність, ефективне використання і зберігання закріпленого за Організацією комунального майна, а виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), від імені якого виступає Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зобов'язується створювати належні умови для роботи начальника».
Відповідно до п. 5.1. Контракту строк його дії складав період з 29.07.2017 по 28.07.2018 та щорічно продовжувався додатковими угодами від 28.07.2018, 27.06.2019 та 23.07.2020.
24.06.2021 Київським міським головою ОСОБА_2 було прийнято Розпорядження № 535 про звільнення позивача з посади начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з підстав, передбачених пунктами 4.3.13 пункту 4.3 Контракту. Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено вжити необхідних заходів щодо звільнення позивача.
Відповідно до п. 4.3.13 Контракту, на який Київський міський голова посилався, як на підставу для звільнення позивача, «Начальник може бути звільнений з посади, а цей Контракт розірваний з ініціативи органу управління майном достроково: у разі дій Начальника, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку Органу управління майном».
Оскаржуване Розпорядження № 535 Київський міський голова обґрунтовує листом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.06.2021 № 053-18906.
У тексті цього листа зазначається наступне: «У зв'язку із втратою довір'я до позивача Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пропонує звільнити його з зайнятої посади та покласти виконання обов'язків на ОСОБА_3 , начальника загального відділу цього підприємства, з 24 червня 2021 року, тимчасово, до вирішення питання щодо призначення начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в установленому законодавством порядку».
Розпорядженням Київського міського голови від 24.06.2021 за № 536 виконання обов'язків начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 25.06.2021 тимчасово покладено на ОСОБА_4 до вирішення питання щодо призначення нового начальника.
Зазначені Розпорядження № 535 та № 536 є незаконними з огляду на наступне.
Як зазначається у першому абзаці Розпорядження № 535, Київський міський голова, приймаючи дане Розпорядження, керувався листом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.06.2021 № 053-18906.
Єдиною підставою для звільнення позивача та дострокового розірвання Контракту стала одна лише згадка Департаменту транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі від 24.06.2021 р. № 053-18906 про те, що позивач «втратив довір'я».
Суд звертає увагу на те, що цей лист не містить жодних посилань на фактичні обставини, які викликали втрату довіри до позивача, не наведено жодних доказів на підтвердження цього.
Разом з тим, відповідно до п. 4.3.13 Контракту «Начальник може бути звільнений з посади, а цей Контракт розірваний з ініціативи Органу управління майном достроково у разі дій Начальника, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку Органу управління майном».
Відтак, ні у згаданому вище листі Департаменту транспортної інфраструктури, ні у оскаржуваному Розпорядженні № 535 не зазначається про жодні дії позивача, які дають підстави для втрати щодо нього довіри. Тому суд критично оцінює доводи відповідачів, які просто констатували сам факт втрати довіри.
Більш того, Положенням про Департамент транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2020 № 1936 взагалі не передбачено можливості висунення недовіри Департаментом транспортної інфраструктури будь-кому, в тому числі позивачу.
Також, п. 4.3.13 Контракту, на який посилається Київський міський голова як на підставу для звільнення позивача, викладено у редакції, відповідно до якої недовіра має бути втрачена саме «з боку Органу управління майном», тобто Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Таке ж положення міститься і у п. 2.5.2 Контракту відповідно до якого «Орган управління майном має право ініціювати звільнення Начальника після закінчення дії Контракту, достроково за вимогою Начальника, а також у випадку порушень Начальником законодавства та умов цього Контракту».
Проте інформація про втрату довіри до позивача з боку Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у матеріалах звільнення позивача відсутня, на неї не посилається Київський міський голова у Розпорядженні № 535. Відтак немає підстав вважати, що Орган управління майном якимось чином втратив довіру до позивача.
Перелік обов'язків позивача визначено сторонами Контракту у п. п. 2.4.1 - 2.4.25 Контракту. Жодних посилань на те, що позивач порушив якийсь із цих пунктів Контракту чи умов Кодексу законів про працю України, чим викликав до себе недовіру, відповідачі не наводять.
Відповідачами також не доведено інших підстав, які не охоплені умовами Контракту, та які могли б стати підставою для оголошення позивачу недовіри - можлива причетність до корупційних схем, незаконне збагачення, аморальна поведінка, вчинення кримінального правопорушення тощо. Жодного разу за період перебування на посаді (протягом 7 років) до позивача навіть не було застосовано догану. Натомість тривалі договірні відносини між сторонами свідчать про наявність довіри до позивача.
Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» «систему місцевого самоврядування у м. Києві включає територіальну громаду міста; міського голову; міську раду; виконавчий орган міської ради; районні ради (у разі їх утворення); виконавчі органи районних у місті рад; органи самоорганізації населення».
Тобто, Київський міський голова та Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є окремими структурними одиницями у системі органів місцевого самоврядування з самостійними повноваженнями.
Відповідно до глави 1 розділу 7 Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2013 № 1810 «Про затвердження регламенту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» «1.1. Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на основі та на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, рішень Київської міської ради та інших актів законодавства України, доручень Київського міського голови, першого заступника голови, заступників голови та керівника апарату, а також за власною ініціативою та ініціативою районних в місті Києві державних адміністрацій видає розпорядження в межах функцій органу місцевого самоврядування та функцій місцевого органу виконавчої влади».
Згідно п. 2.1. глави 2 розділу 7 Розпорядження Виконавчого органу Київської міської гади (Київської міської державної адміністрації) від 08.10.2013 № 1810 «Про затвердження регламенту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» Розпорядження ненормативного характеру набирають чинності з моменту видання, якщо самими розпорядженнями не встановлено більш пізній строк набрання чинності.
Отже, на виконання умов п. 4.3.13 Контракту Виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) розпорядження про оголошення позивачу недовіри не видавалось.
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» міський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади.
Згідно статті 21 Кодексу законів про працю України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Згідно з пунктом 5.1 Контракту він діє з 29.07.2021 по 28.07.2021.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, у відповідності до закріплених положень у статті 43 Основного Закону України.
Положення статті 55 Конституції передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 21 Кодексу законів про працю України визначає контракт особливою формою трудового договору. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання. У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом (пункти 17 і 21 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170).
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника і додаткові підстави розірвання трудового договору (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц, і постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17).
За умовами підпунктів 1.2, 1.3, 1.4 контракту з начальником Комунальної службу перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі контракту виникають трудові відносини між директором та органом управління майном цього підприємства. Начальник є повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов'язків, передбачених статутом підприємства, актами законодавства, стосовно підприємства, іншими нормативними документами. Начальник у своїй діяльності підзвітний і підконтрольний органу управління.
Будь-яке звільнення працівника оформляється наказом (розпорядженням), складеним або за типовою формою № П-4, затвердженою наказом Державним комітетом статистики України від 05 грудня 2008 року № 489, або в довільній формі.
Суд звертає увагу, що діюче законодавство не зобов'язує застосовувати тільки типові форми кадрового обліку, тому можуть використовуватися типові форми наказу або змінюватися з урахуванням специфіки виду діяльності.
Отже, безпідставними є доводи відзиву на позов щодо того, що спірні Розпорядження відповідають встановленій формі і мають всі обов'язкові реквізити.
Згідно приписів ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Неправомірна бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушує право позивача на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати належні йому кошти із бюджету при відсутності з його боку порушення закону.
У свою чергу, розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У пункті 52 Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25 - 26.03.2011) вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Вказане твердження знайшло своє відображення також у рішенні Конституційного суду України від 11.10.2018 №7-р/2018.
Відповідно до змісту пунктів 3.1 розділу 3 Контракту за виконання обов'язків передбачених цим Контрактом, начальникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного організацією в результаті її господарської діяльності.
Тобто, вказаним вище Контрактом зважаючи на статтю 21 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна палата та інші виплати повинні бути виплачені позивачу за рахунок коштів Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання у відзиві на позов на розпорядженням Київського міського голови від 23.07.2021 № 535 «Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Київського міського голови від 24 червня 2021 року № 658 «Про звільнення ОСОБА_1 » та на розпорядженням Київського міського голови від 23.07.2021 № 659 «Про звільнення ОСОБА_1 » оскільки, по-перше, вони прийняті за часом пізніше, ніж виникли спірні правовідносини і позивач не збільшував позовних вимог в цій частині. По-друге, ці розпорядження Київського міського голови прийнято виключно на виконання (враховуючи) ухвали суду про забезпечення позову у цій справі, що не може свідчити про визнання позову та вичерпання спору.
В свою чергу, як зазначено вище позов є обґрунтованим, а тому наявні підстави для його задоволення повністю.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати незаконними та скасувати розпорядження Київського міського голови В.В. Кличка від 24.06.2021 № 535 «Про звільнення ОСОБА_1 », № 536 «Про виконання обов'язків начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідачі: Київський міський голова Кличко Віталій Володимирович (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044), виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Дегтярівська, буд. 31, корп. 2, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ - 0002527), Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Леонтовича, буд. 6, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ - 37405284).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, Київська міська рада (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044), комунальна служба перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Сім'ї Хохлових, буд. 7/9, м. Київ, 04119).
Повний текст рішення виготовлено 17 вересня 2021 року.
Суддя Д.В. Лобан