20 вересня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1910/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
23.04.2021 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-183/14-21-сг від 05.03.2021 року;
зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,9968 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Ленківці, Кельменецької селищної ради, Дністровського району, Чернівецької області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.02.2021 він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 1,9968 га, з цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Кельменецької селищної ради, Дністровського району, Чернівецької області (за межами с.Ленківці). До заяви було додано копію паспорту, ідентифікаційного коду, та графічний матеріал з Публічної кадастрової карти України, із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
За наслідками розгляду заяви, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-183/14-21-сг від 05.03.2021 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з підстав невідповідності положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, незаконним і таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Згідно Публічної кадастрової карти України вбачається, що земельна ділянка, на яку позивач просить надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення ділянки у власність є несформованою, цільною, і отже відповідно до законодавства нікому не передана у власність чи користування.
На думку позивача, перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законам. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.
В оскаржуваному наказі зазначені загальні підстави та не конкретизовано у чому ж саме полягає невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Також позивач вважав за необхідне просити суд зобов'язати відповідача, як суб'єкта владних повноважень, вирішити питання, щодо якого він звернувся і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Таке прохання до суду зумовлене тим, що відповідач діє свавільно і зазначає не передбачену законодавством підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою без жодної мотивації прийнятого рішення.
За визначених законом умов, суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення, а отже, критеріями, які впливають обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом недодержання суб'єктом критеріїв визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що наказом від 05.03.2021 року №24-183/14-21-сг "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою" відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Ленківці Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність положень частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Зазначив, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Також відповідач вважає, що законодавець чітко і вичерпно визначив питання щодо способу захисту порушеного права. За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, діяльність Головного управління є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 19.12.1997 року Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 10-11).
12.02.2021 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області із заявою надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,9968 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель згідно КВЦПЗ - землі сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області за межами с. Ленківці. До заяви було додано викопіювання з плану землекористування, копію паспорта та індентифікаційного коду (а.с. 12-13).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 05.03.2021 року №24-183/14-21-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою", наказано:
відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Ленківці Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність положень частини 7 статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 14).
Вважаючи протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 05.03.2021 року №24-183/14-21-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою" позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно з п. "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 121 ЗК України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах в т.ч.: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже, вищевказаною нормою Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, які подаються громадянами, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строй з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляєтеся за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначений у ст. 118 ЗК України, орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Отже, статтею 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту.
Частинною четвертою 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У контексті положень ч. 4 ст. 122 ЗК України центральним органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органом є Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, до повноважень якого належить вирішення питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 05.03.2021 року №24-183/14-21-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою", наказано: відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Ленківці, Кельменецької селищної ради, Дністровського району, Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність положень частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідач виніс наказ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначивши підставу, невідповідність положень частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак оскаржуваний наказ містить лише загальне посилання на вказану норму, не конкретизуючи, які невідповідності відповідач мав на увазі. Тобто відповідачем у оскаржуваному рішенні не зазначено, у чому полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральним планам населених пунктів, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
У свою чергу, в контексті встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивачем дотримано всіх критеріїв визначених земельним законодавством за для реалізації свого права. При цьому, у спірних правовідносинах не вбачається жодних підстав, мотивів або ж аргументів, які б давали можливість суб'єкту владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційно).
Таким чином, на час прийняття спірного наказу у відповідача були відсутні підстави для відмови гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої за межами с. Ленківці, Кельменецької селищної ради, Дністровського району, Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що спірний наказ винесено необґрунтовано, а тому він підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки підстава, яка визначена в спірному наказі - невідповідність положень ч. 7 ст. 118 ЗК України, не узгоджується з встановленими обставинами справи.
З приводу позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №826/10085/16 та від 25 березня 2018 року у справі №826/6102/16.
Водночас, у разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Проте, повноваження державних органів не є дискреційними коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Оскільки судом встановлено протиправність оскаржуваного наказу і протиправність підстав та мотивів з яких відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, то суд відхиляє доводи наведені у відзиві на позовну заяву та зазначає, що у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки він не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Відповідно до частини першої, другої, четвертої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення (окрім іншого) про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі встановлених судом обставин вбачається, що позивачем дотримано всіх критеріїв визначених Земельним кодексом України для реалізації свого права на отримання земельної ділянки. При цьому, у спірних правовідносинах не вбачається жодних підстав, мотивів або ж аргументів, які б давали можливість суб'єкту владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційно).
При вирішенні вказаного спору судом не перебираються властиві суб'єкту владних повноважень функції, а лише дається правова оцінка спірним правовідносинам і визначається належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України, який сприятиме повному захисту порушеного права та інтересу позивача.
Тому суд не погоджується із викладеними у відзиві запереченнями відповідача в частині дискреційних повноважень у спірних земельних правовідносинах, і вважає, що позовна вимога зобов'язального характеру підлягає задоволенню, що сприятиме ефективному захисту порушеного права позивача.
Наведене відповідає і позиції Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року по справі №1640/2594/18.
На переконання суду, заявлені у позові вимоги узгоджуються із положеннями статті 5 (право на звернення до суду та способи судового захисту) та статті 245 (повноваження суду при вирішенні справи) КАС України.
Захист порушених прав позивача в адміністративній справі має бути реальним, ефективним та таким, що не призводитиме до виникнення нових спірних відносин.
Додатково варто також зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,9968 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Ленківці, Кельменецької селищної ради, Дністровського району, Чернівецької області.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази і довести певні обставини, які свідчать про правомірність його дій/бездіяльності, законність прийнятих рішень. Однак, відповідач у згаданих правовідносинах, жодним доказом або ж нормою законодавства не спростував доводів позивача.
Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню повністю.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа,
Відповідно до квитанції про сплату №0.0.2094948055.1 від 19.04.2021 року позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в сумі 1816,00 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-183/14-21-сг від 05.03.2021 року.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,9968 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Ленківці, Кельменецької селищної ради, Дністровського району, Чернівецької області.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області судові витрати - судовий збір в сумі 1816 (дев'ятсот вісім) 00 грн, сплачений відповідно до квитанції №0.0.2094948055.1 від 19.04.2021 року.
Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39909396, вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013).
Суддя В.О. Григораш