Справа № 171/1660/21
2/171/776/21
20 вересня 2021 року м. Апостолове Дніпропетровської області
Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючий суддя Чумак Т.А. за участю секретаря судового засідання Жандарук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом адвоката Калініна Сергія Костянтиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
30.07.2021 року адвокат Калінін С.К., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що 29 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. було вчинено виконавчий напис № 2324 про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» заборгованості в розмірі 10386,5 грн. Приватний нотаріус Григорян Д.Г. мотивувала виконавчий напис тим, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 10001726837 від 12.03.2020 року, укладеного із ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», стягнення заборгованості проводиться за період з 13.04.2020 по 27.02.2021, сума заборгованості за кредитним договором складає 9886,5 грн., за вчинення виконавчого напису - 500 грн.
Позивач вважає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з тим, що кредитний договір № 10001726837 від 12.03.2020 року не був посвідчений в нотаріальній формі, відповідно до п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, в редакції від 29.11.2001 року. Також вищевказаним Переліком взагалі не передбачено вчинення виконавчого напису з підстав, що виникають з кредитних правовідносин.
Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив суд визнати спірний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 908 грн. та 454 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Ухвалою від 02.08.2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позов не визнав та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказав, що 12.03.2020 року позивачем було укладено договір з відповідачем № 10001726837 на суму 3500 грн. строком на 30 календарних днів під 1,50% на залишок суми кредиту за кожний день користування кредитними коштами в електронному вигляді на веб-сайті ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс». Станом на 27.01.2021 загальна заборгованість за вказаним договором становить 9886,5 грн. Зазначений договір укладено в електронній формі з проставлянням позивачем електронного підпису, при цьому позивач, здійснивши акцептування оферти, підтвердив, що впевнений в тому, що всі умови договору йому зрозумілі та він чітко усвідомлює, які платежі, у якій сумі, у який термін та у якій валюті необхідно буде сплачувати, та шляхом підписання цієї заяви засвідчив, що у належній та доступній формі був проінформований про всі умови і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Текст підписаного сторонами договору свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договору до моменту передачі коштів на рахунок позивача. Також зазначив, що позивачем не надано доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому. В зв'язку з неналежним виконанням позивачем умов укладеного договору, приватним нотаріусом Григорян Д.Г. було вчинено виконавчий напис № 2324 від 29.03.2021 року, що не суперечить чинному законодавству.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
29.03.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. був вчинений виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з позивача на користь ТОВ «Фінасова компанія «Інвест Фінанс» суму заборгованості у розмірі 9886,50 грн. та витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 500 грн., загальна заборгованість складає 10386,50 грн.
На підставі вищевказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю.О. 23.07.2021 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 66187445 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінасова компанія «Інвест Фінасн» заборгованості у розмірі 10386,50 грн.
Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-887цс17.
З тексту оспорюваного виконавчого напису від 29.03.2021 року вбачається, що приватний нотаріус Григорян Д.Г. при вчиненні нотаріальної дії керувалася ст.ст.87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»).
Постановою Кабінету Міністрів № 622 від 26.11.2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами, відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
При прийнятті постанови від 22.02.2017 року колегією суддів застосовано вимоги положення п.10.2 Постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд, з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Згідно ч.5 ст.254 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.02.2017 року, отже і п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», також втратив чинність з цього дня.
Відповідно до статті 124 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23.
В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 29 березня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, й Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінет Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року у редакції, станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. 29 березня 2021 року, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, які укладено у простій письмовій формі.
Укладений між ТОВ «Фінасова компанія «Інвест Фінанс»» та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, професійну правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 надає Адвокатське бюро «Калінін і Партнери» в особі адвоката Калініна С.К., що підтверджено договором б/н/21 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 23.07.2021 року. Сторонами складено Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 27.07.2021 року, відповідно до якого гонорар адвоката становить 5000,00 грн., які сплачено клієнтом у повному обсязі 06 та 16 вересня 2021 року. Згідно вказаного акту клієнт ОСОБА_1 прийняв юридичні послуги від Адвокатського бюро «Калінін і Партнери» в особі адвоката Калініна С.К., а саме: консультація клієнта, аналіз та узагальнення судової практики, складання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, виготовлення додатків до позовної заяви та заяви про забезпечення позову, а також подання до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області позовної заяви та заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді в загальному розмірі 5000 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі загальному розмірі 1362грн., із яких: 908 грн. судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, 454 грн. судовий збір, сплачений за подання заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.10-13,81,259,263,265,268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов адвоката Калініна Сергія Костянтиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «Інвест Фінанс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений 29 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Діаною Гагіківною, зареєстрований в реєстрі за № 2324, простягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «Інвест Фінанс» заборгованості у розмірі 10386,50 грн., таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «Інвест Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір розмірі 1362 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., всього в розмірі 6362 грн.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Дніпровський апеляційний суд через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: