Справа № 560/11975/21
іменем України
20 вересня 2021 рокум. Хмельницький
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Фелонюк Д.Л., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- ухвалити постанову, якою зобов'язати Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 окрему однокімнатну квартиру, яка відповідає санітарним і технічним вимогам протягом шести місяців з дня набрання постановою суду законної сили або виплатити грошову компенсацію в розмірі 1375000 грн (один мільйон триста сімдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) замість квартири та виплатити ОСОБА_1 протягом шести місяців - 2541000 грн. 00 коп. (два мільйона п'ятсот сорок одна тисяча гривень 00 коп);
- якщо судові засідання з тих чи інших причин затягнуться більше ніж на 6 (шість) місяців то сума позовних вимог щодо виплати коштів буде збільшуватись з кожним наступним місяцем на 100000 грн 00 коп. (сто тисяч гривень 00 коп.).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем, звільненим у запас, та учасником бойових дій.
Відповідно до довідки Житлової комісії Київського гарнізону №1475 від 19.04.2011 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Київ з 10.06.2002 в черзі "позачергових".
Позивач, вважаючи протиправним не надання йому окремої однокімнатної квартири, звернувся до адміністративного суду для захисту своїх прав.
Водночас, позивач подав позов, який спрямований поновлення його прав у сфері житлових відносин.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
За змістом наведених правових положень суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених протиправними, на її думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані з порушенням права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
З огляду на зазначене спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічно-правовим, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
При цьому, поняття "житлові відносини" в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби, оскільки норма не містить винятку зі встановленого нею загального правила.
Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що спірні правовідносини пов'язані з захистом порушених житлових прав позивача, суд приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у цій адміністративній справі.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається (частина 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддяД.Л. Фелонюк