Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 вересня 2021 року № 520/12425/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1, ЄДРПОУ 35099148) про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
Позивач звернулась до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд
визнати протиправним та скасувати наказ голови Донецького окружного адміністративного суду № 33/І-г від 10 червня 2021 року, яким припинено з 01 червня 2021 року нарахування та виплату доплат до посадового окладу судді за вислугу років та доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , яка не здійснює правосуддя, та яким запропоновано судді ОСОБА_1 вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020- 2021 роках коштів доплати за вислугу років та доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук, а відділу бухгалтерського обліку та фінансових ресурсів здійснити заходи щодо відповідних коригувань бухгалтерського обліку;
зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд провести ОСОБА_1 , нарахування та виплату з 01 червня 2021 року доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді та доплати за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу судді;
звернути до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати доплат за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді та за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу судді за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно зменшено розмір оплати праці професійного судді (суддівської винагороди) за складовою - доплата за вислугу років та доплати за науковий ступінь
Ухвалою суду від 13.07.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена сторонам, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, у якому з позовними вимогами не погодився, просив відмовити у їх задоволенні, зазначив, що позивач станом на 01.06.2021 не здійснює правосуддя, а тому не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до Указу Президента України від 27.06.2013 року №352/2013 «Про призначення суддів» та наказу Донецького окружного адміністративного суду від 05.08.2013 №118/К-г позивачку зараховано до штату суду з 05 серпня 2013 року і встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків.
Згідно з п.10 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII та наказу Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2018 року №125/К-г позивачці припинено виплату доплати за вислугу років до посадового окладу судді з 27.06.2018 до дня набуття повноважень судді.
Відповідно до п.5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII та наказу Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року №195/К-г позивачці встановлено доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу судді, з виплатою відповідної доплати з моменту набуття суддею Старосуд І.М. повноважень судді Донецького окружного адміністративного суду
На виконання Закону України від 12.07.2018 №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України №11-р/2018 Донецьким окружним адміністративним судом видано наказ від 17.12.2018 №358/К-г, згідно з яким з 04.12.2018 позивачці встановлена доплата за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.
Відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII та наказу Донецького окружного адміністративного суду від 01.02.2019 року №16/К-г позивачці встановлено доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15% посадового окладу судді з 01.02.2019 року.
Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2020 №231/К-г ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу судді з 06.08.2020.
04.06.2019 Вища рада правосуддя ухвалила рішення щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.
З 01.06.2021 позивачці, яка не здійснює правосуддя, припинено нарахування та виплата доплат за науковий ступінь кандидата юридичних наук та за вислугу років відповідно до наказу Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2021 №33/І-г позивачці запропоновано вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020-2021 роках коштів доплати за вислугу років та доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук. Зазначені кошти внесені суддею Старосуд І.М. на рахунок Донецького окружного адміністративного суду на підставі її заяви від 10.06.2021 та відділом бухгалтерського обліку та фінансових ресурсів здійснено заходи щодо відповідних коригувань бухгалтерського обліку.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд вказує, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначено у частині другій статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У той же час за змістом положень частини десятої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України вважав, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VІІІ, тому суд вважає за можливе застосувати висновки офіційного тлумачення змісту положень частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ до спірних правовідносин.
Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід'ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов'язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).
Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону №192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402.
Такі випадки поділяються на дві категорії: 1. нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя; 2. не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою: припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.
Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Таким чином, суд вказує, що позивач права на отримання доплат до посадового окладу не втратив, тим паче притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя - фактично не існує.
На думку суду, підхід відповідача до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на втримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Поширення відповідачем обмеження прав на отримання доплат до посадового окладу на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.
Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11-р/2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення; питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування наказу голови Донецького окружного адміністративного суду № 33/І-г від 10 червня 2021 року, яким припинено з 01 червня 2021 року нарахування та виплату доплат до посадового окладу судді за вислугу років та доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , яка не здійснює правосуддя, та яким запропоновано судді ОСОБА_1 вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020- 2021 роках коштів доплати за вислугу років та доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук, а відділу бухгалтерського обліку та фінансових ресурсів здійснити заходи щодо відповідних коригувань бухгалтерського обліку
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати суддівської винагороди позивачу у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАСУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, 246, 255, 293 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ голови Донецького окружного адміністративного суду № 33/І-г від 10 червня 2021 року, яким припинено з 01 червня 2021 року нарахування та виплату доплат до посадового окладу судді за вислугу років та доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , яка не здійснює правосуддя, та яким запропоновано судді ОСОБА_1 вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020- 2021 роках коштів доплати за вислугу років та доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук, а відділу бухгалтерського обліку та фінансових ресурсів здійснити заходи щодо відповідних коригувань бухгалтерського обліку.
Зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд провести ОСОБА_1 , нарахування та виплату з 01 червня 2021 року доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді та доплати за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу судді.
Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Зоркіна Ю.В.