Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 вересня 2021 р. Справа №520/18203/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Печерського районного суду м. Києва (вул. Володимирська, буд. 15, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 02896745) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Печерського районного суду м. Києва, в якому просить суд:
- визнати дії Печерського районного суду м. Києва неправомірними з приводу не розгляду заяви від 29 липня 2020 р. та скарги від 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1
- зобов'язати Печерський районний суд м. Києва надати ОСОБА_1 письмові відповіді на заяву від 29 липня 2020 р. та скаргу від 08 жовтня 2020 р.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду м. Києва закрито.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року скасовано. Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 прийнято справу до розгляду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.07.2020 позивач звернувся до голови Печерського районного суду м. Києва із заявою, в якій просив повідомити про рух позовних заяв від 31.01.2020 та 18.02.2020. Однак відповідь на заяву 29.07.2020 не отримав. Також 08.10.2020 позивач звернувся до голови Печерського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просив відновити його порушені конституційні права. Однак відповідь на скаргу від 08.10.2020 не отримав.
У відзиві відповідач вказав, що під час розгляду та підготовки відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 08.10.2020, враховуючи, що вимоги скарги, як і вимоги заяви від 29.07.2020, полягали у ненаданні судом інформації про рух судових справ за його участю, судом було підготовлено та надано спільну відповідь по суті питань, поставлених в заяві від 29.07.2020 та скарзі від 08.10.2020. Вказане підтверджується текстом відповіді суду №4691/20 від 04.12.2020, направленої відповідачем позивачу 08.12.2020, і яку останній отримав 17.12.2020.
Інші заяви по суті справи від учасників справи до суду не надходили.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив такі обставини.
29.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до голови Печерського районного суду м. Києва із заявою про надання інформації стосовно руху його позовних заяв від 31.01.2020 та 18.02.2020, яка отримана судом 05.08.2020.
13.10.2020 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 від 08.10.2020, якою останній повідомляв про неотримання інформації щодо розгляду його позовних заяв, просив письмово повідомити його про вжитті заходи до винних осіб.
04.12.2020 року (вих. № 4691/20) ОСОБА_1 відповідачем надана відповідь на його скаргу, з тексту якої вбачається, що звернення позивача від 29.07.2020 не було розглянуто до часу надходження скарги від 08.10.2020, у зв'язку з надмірним навантаженням суду. Визначення дати та часу розгляду конкретної справи/провадження відноситься до компетенції головуючого у справі судді, а відтак з питанням дати розгляду справи заявнику необхідно звернутися до судді Новака Р.В. У відповіді також зазначено, що викладені у скарзі обставини та виявлені в ході перевірки недоліки проаналізовані та будуть прийняті до уваги в подальшій організації роботи суду з цього напрямку. Серед іншого, заплановане обов'язкове їх обговорення на оперативній нараді суддів та апарату суду з метою недопущення аналогічних помилок в подальшому. Факт тримання означеної відповіді позивач не спростовує.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Частиною першою ст. 7 Закону № 393/96-ВР визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 16 Закону № 393/96-ВР передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Частиною першою статті 18 Закону №393/96-ВР регламентовано, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Скасовуючи ухвалу про закриття провадження у справі від 10.02.2021 та направляючи справу для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції вказав, що висновок суду про те. що порушене право позивача на належний розгляд його звернень від 29.07.2020 та від 08.10.2020 відповідачем відновлено самостійно фактично до часу звернення позивача до суду з адміністративним позовом і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача можливо без визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення, є не вмотивованим, оскільки не спростовує тверджень ОСОБА_1 стосовно не отримання ним відповіді на звернення від 29.07.2020.
Так, відповідачем не заперечується факт того, що відповідь на заяву позивача від 29.07.2020 надана позивачу несвоєчасно.
При цьому як у відповіді від 04.12.2020, так і у відзиві на позов відповідач наголошує на тому, що надмірне судове навантаження обумовлює чисельний документообіг суду, зокрема, документообіг суду за 2020 рік складав 188603 документи, що зареєстровані в автоматизованій системі документообігу суду по вхідній кореспонденції, кількість звернень громадян за 2020 рік становила 3300 документів, не враховуючи звернення у судових справах, які передаються для вирішення суддям.
Відповідач визнає, що за таких умов неможливо забезпечити своєчасне опрацювання відповідальними особами всіх звернень у визначені законом строки, які визначені законодавцем з урахуванням розумного навантаження на працівника та звичайних належних умов його діяльності.
Утім, з матеріалів справи судом встановлено, що заяви позивача від 29.07.2020 та від 08.10.2020 звернуті до відповідача з метою з'ясування руху його позовних заяв від 31.01.2020 та 18.02.2020, вказана інформація надана позивачу листом від 04.12.2020.
Ненадання відповіді окремими листами на заяви від 29.07.2020 та від 08.10.2020 не нівелює факту того, що запитувана позивачем інформація у заявах надана позивачу листом від 04.12.2020.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року в справі № 800/369/17 зазначено, що «у розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень».
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено в постановах від 11.02.2020 року в справі № 9901/426/19, 12.02.2020 року в справі № 9901/799/18, від 23.09.2020 року в справі № 9901/536/19 та ін.
Суд вказав, що доводи позивачів про порушення їхніх прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням Львівської облради на їхні конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивачів з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу. За вказаних обставин Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
За наведеного вище нормативно-правового регулювання спірних правовідносин з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Конституційного Суду України суд приходить до висновку про те, що хоч і відповідь на звернення позивача надана відповідачем з порушенням строків, визначених законом, порушення прав позивача існувало на момент звернення до суду з позовом, утім, відповіді на звернення позивача відповідачем надано листом від 04.12.2020, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача надати відповідь, оскільки станом на момент вирішення цього спору відсутні підстави вважати, що права позивача порушені.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Печерського районного суду м. Києва (вул. Володимирська, буд. 15, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 02896745) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 20 вересня 2021 року.
Суддя О.Г. Котеньов