Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
20 вересня 2021 р. справа № 520/12340/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Котеньов О.Г., розглянувши адміністративний позов та додані до нього документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні належного роз'яснення та нарахованих сум допомоги до 5 травня, а також у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021 передбаченої частиною 5 статті 13 прямої дії ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, справа №1- 247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 7-ми мінімальних пенсій за віком у розмірі 12383 (1769х7)грн. та у нарахуванні і виплаті щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік у зменшеному розмірі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області вчинити дії та провести ОСОБА_1 нарахування та виплати належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021 передбаченої частиною 5 статті 13 прямої дії Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 7-ми мінімальних пенсій за віком у розмірі 12383 (1769х7)грн;
- стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області 12383 (1769х7)грн. матеріальної шкоди та 10614(1769х6)грн завданої моральної шкоди;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Також позивача поросить суд допустити до негайне виконання рішення суду
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач має статус учасника бойових дій та у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги у 2021 році в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, проте, відповідачем виплачено лише 3391,00 грн. З виплатою щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж встановлено Законом, позивач не погоджується та вважає такі дії відповідача протиправними, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 12.07.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що виплата позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році нарахована у розмірах відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Після надходження фінансування з державного бюджету позивачеві буде виплачена недоотримана сума грошової допомоги.
Інші заяви по суті справи сторони до суду не подавали.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд вирішує питання про відкладення розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, відповіді на відзив та пояснень, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни 3 групи, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 .
Рішенням № 35 від 30 квітня 2021 року про нарахування разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року, у відповідності до статті 12,13,14,15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого Начальником управління соціального Захисту населення Ізюмської міської ради Надією Петровою, нарахована одноразова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік позивачу в повному обсязі, сума недоплаченої частини з урахуванням раніше виплаченої суми складає 8992,00 гривень.
У 2021 році відповідач виплатив позивачу вказану допомогу в розмірі 3391,00 грн.
На звернення позивача про здійснення виплати недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня відповідач листом повідомив про те, що зазначену виплату здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, різниця буде виплачена після надходження фінансування з державного бюджету.
Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон № 3551-XII.
01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
Статтю 12 вказаного закону доповнено частиною четвертою, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом “б” підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Аналогічні зміни внесено і до редакції статті 12 Закону № 3551-XII, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом “б” підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію відповідних норм Закону № 3551-XII про розміри разової допомоги до 5 травня у редакції Закону № 367-ХІV.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам, вказаним у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, здійснюється у розмірі, меншому, ніж це передбачено статтями 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII .
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам ветеранам війни - учасники бойових дій 2021 році слід застосовувати не Постанову № 325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися особам, вказаним у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, у розмірі, встановленому цими статтями у редакції Закону № 367-ХІV.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону № 1058-ІV.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році з урахуванням приписів Постанови № 325, а не Закону № 3551-XII, є неправомірними.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.01.2021 по справі № 440/2722/20, яка є обов'язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачами у спірних правовідносинах, є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та зобов'язання Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради здійснити виплату допомоги до 5 травня за 2021 рік, виходячи з розміру семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів, здійснивши ОСОБА_1 виплату грошових коштів у сумі 8992 (вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 00 коп.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача матеріальної шкоди та завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів приниження честі, гідності та ділової репутації протиправними діями відповідача по справі.
Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди та матеріальної шкоди.
Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача стосовно встановлення судового контролю, суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для застосування приписів ст.382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №440/2722/20, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, з урахуванням приписів ст.371 КАС України, не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача до звернення судового рішення до негайного виконання.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) щодо невиплати нарахованої ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) здійснити виплату допомоги до 5 травня за 2021 рік, виходячи з розміру семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів, здійснивши ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) виплату грошових коштів у сумі 8992 (вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 00 коп.
У задоволення іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 20 вересня 2021 року.
Суддя О.Г. Котеньов