Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 вересня 2021 року № 520/11973/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а,м. Київ,02152, код ЄДРПОУ42552598), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби Україїни в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 140 від 18.06.2021 року громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення відповідача є противоправними такими, що порушують права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
09.08.2021 року від відповідача - Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби в місті Києві та Київській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив позов залишити без задоволення, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач прибув на територію України у 1988 році разом із своєю дружиною та у 2003 році у подружжя народилася спільна донька ОСОБА_2
05.07.2005 звернувся до ВГІРФО Фастівського МВ ГУМВС України в Київській області із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну. При цьому позивачем до заяви були надані наступні документи, які долучені до матеріалів справи: заява встановленого зразку; квитанція про сплату послуг; копія паспортного документа з нотаріально засвідченим перекладом; не легалізована довідка з Посольства СРВ в Україні про відсутність місця проживання за кордоном та судимості на території СРВ від 20.06.2005; свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 від 25.10.2003; копія договору оренди жилого приміщення; копія свідоцтва про право на спадщину; медичні довідки; довідка з Управління інформаційних технологій від 06.07.2005.
Розглянувши надані позивачем документи уповноваженою особою відповідача складений висновок від 02.08.2005 про надання дозволу на імміграцію в Україну гр. В'єтнаму ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.2 ст.4 закону України «Про імміграцію» та документований посвідкой на постійне проживання НОМЕР_2 від 02.08.2005. Також 27.04.2012 позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , терміном дії «безстроково».
За результатами розгляду запиту ГУ ДМС України в Харківській області відносно позивача, який звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, відповідачем 18.06.2021 прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію № 140 згідно п.1,6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію». Підставою для видання оскаржуваного рішення слугував висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в України громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 від 18.06.2021.
Зі змісту вказаного висновку вбачається, що висновок про наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію прийнято на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», якою передбачено, що право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти, тоді як з урахуванням положень п.9 ч.7 ст.9 закону України « Про імміграцію» ( у ред. на момент надання дозволу) донька заявнкв, яка у 2003 році народилася на території України не мала підстав для отримання дозволу на імміграцію за територіальним принципом.
Також у висновку зазначено про те, що документів про наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію позивачем до заяви надано не було, тоді як законність свого перебування на території України на момент звернення позивача підтверджено копією паспорта зі штампом щодо продовження строку перебування до 05.10.2005 № 6771-0, за адресою: вул. Фонвізіна, Харківська область приймаюча сторона ІНВЦ "Укртехпрогрес". Проте у заяві про надання дозволу на імміграцію під власний підпис позивачем вказано, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено договором оренди жилого приміщення. Таким чином позивач при подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію повідомив про себе завідомо неправдиві відомості.
По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції спірного періоду).
Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів. Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Аналогічні норми містяться в підпункті 8 пункту 4 Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 844.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час видачі позивачу тимчасової посвідки, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 4 зазначеного Закону, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.
Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Статтями 10, 11 зазначеного Закону, у редакції, що діяла на час надання позивачам дозволів, встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі - Порядок).
У відповідності до пп. 3 п. 2 цього Порядку, в редакції, яка діяла на час надання посвідки, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Департаменту в міських, районних у містах управліннях органів внутрішніх справ (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.
Згідно з п. 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Під час судового розгляду справи встановлено, що 02.08.2006 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київський області позивачу надано дозвіл на імміграцію № 17/2116 та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 від 02.08.2005 та в подальшому, у порядку обміну серії ХР № 25756
Згідно висновку про розгляд клопотання позивача щодо отримання дозволу на імміграцію від 02.08.2006 року, він містить дані щодо того, що дозвіл на імміграцію наданий згідно з п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, що маж право отримати дозвіл на імміграцію як батько особи, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне місце проживання в Україні слугували п. 1,6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", згідно з якими дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, а також в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України «Про громадянство» особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.
Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників (частина 3 статті 8 Закону України «Про громадянство»).
Аналіз наведених норм чинного на момент отримання дозволу на імміграцію законодавства свідчить, що донька позивача мала право на набуття громадянства України за територіальним походженням, оскільки народилась на території України.
Крім того , при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, уповноважений орган проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись пунктом 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у статті 10 Закону України «Про імміграцію», не виявив, у зв'язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Щодо посилання відповідача на те, що законність свого перебування на території України на момент звернення позивача підтверджено копією паспорта зі штампом щодо продовження строку перебування до 05.10.2005 № 6771-0, за адресою: вул. Фонвізіна, Харківська область приймаюча сторона ІНВЦ "Укртехпрогрес" тоді як у заяві про надання дозволу на імміграцію під власний підпис позивачем вказано, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відтак, зазначення позивачем в заяві про надання дозволу на імміграцію адреси місця проживання: АДРЕСА_2 та наявність штампу у паспорті про продовження строку перебування на території України по АДРЕСА_3 не свідчить про надання заявником свідомо неправдивих відомостей, оскільки за наявності зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання в Україні позивач не позбавлений права фактично проживати за іншою адресою.
В той же час відповідачем не надано жодного доказу недійсності або підробленості документів, які надані позивачем під час звернення на підтвердження законності перебування в Україні та фактичного місця проживання.
З огляду на зазначене, вказані доводи висновку суд вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, наявність яких у даній справі відповідачем не доведена
При цьому, суд зауважує, що обставини, на які посилається відповідач, існували на момент розгляду заяви позивача та прийняття рішення відповідачем від 13.11.2006 про надання дозволу на імміграцію в Україні, з подальшою видачею посвідки на постійне місце проживання в Україні.
Отже, судом встановлено, що позивач при отриманні дозволу на імміграцію надав всі наявні у нього документи, на підставі яких ВГІРФО ГУМВС України в Київській області надано дозвіл, не приховував даних щодо сімейного стану, наявності дитини, яка народилася на території України, спільної імміграції в Україну разом з дружиною, не зазначав неправдивих відомостей.
Проте, на підставі аналізу тих самих документів відповідачем скасовано раніше наданий дозвіл.
Разом з цим, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у п. 71 Рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року по справі права «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) зазначено, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Під час судового розгляду справи, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, а потреба виправити минулу «помилку» є непропорційним втручанням в права позивача, який покладався на легітимність добросовісних дій державного органу при отриманні дозволу на імміграцію.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що відповідач під час прийняття рішення оскаржуваного рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат в частині сплаченого судового збору здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.6-9,139,242-246,295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 140 від 18.06.2021 року громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Зоркіна Ю.В.