. 17 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/4827/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Глобинської міської ради про стягнення компенсації за невикористану відпустку,
14 травня 2021 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Глобинської міської ради, в якій просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 40992,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2016-2019 роки, чим порушив вимоги чинного законодавства та права позивача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
12 листопада 2020 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що Передавальний акт, складений під час реорганізації Обознівської сільської ради, правонаступником якої є відповідач, не містять відомостей про наявність кредиторської заборгованості з оплати праці.
У відповіді на відзив позивач наполягав на наявності правових підстав для задоволення його позовних вимог.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
У відповідності до підпункту 4 пункту 2 розділу П Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад, на виконання рішення першої сесії Глобинської міської ради VIII скликання від 08 грудня 2020 року № 1 "Про визнання повноважень депутатів Глобинської міської ради" (Розпорядження "Про звільнення у зв'язку з припинення повноважень" № 373/03-04-0.С від 08 грудня 2020 року) ОСОБА_1 звільнено з посади Обознівського сільського голови 08 грудня 2020 року у зв'язку з припиненням повноважень.
На переконання позивача під час звільнення відповідач не здійснив із ним повного розрахунку - не в повному обсязі нарахував та виплатив компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.
За результатами розгляду відповідного звернення позивача відповідач залишив останнє без задоволення, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з такого.
Саттею 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до пункту 1 Постанови КМУ "Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток" № 250 від 27 квітня 1994 року (надалі - Постанова № 250) державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.
Пунктами 2, 3, 5, 9 Постанови КМУ від 06 квітня 2016 року № 270 "Про затвердження Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток" державним службовцям, які мають стаж державної служби понад п'ять років, надається додаткова відпустка тривалістю один календарний день. Починаючи з шостого року стажу державної служби ця відпустка збільшується на один календарний день за кожний наступний рік. Тривалість додаткової відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби. Додаткова відпустка надається державним службовцям одночасно із щорічною основною оплачуваною відпусткою або окремо від неї за згодою між державним службовцем і керівником державної служби в державному органі відповідно до затвердженого графіка відпусток. Під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.
За правилами частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Так у відповідності до пункту 14.1.48 статті 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
У розумінні Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати складається з основної і додаткової заробітної плати. Основна заробітна плата - оплата за виконаних роботу відповідно до встановлених норм праці, що встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок та посадових окладів (ставок заробітної плати). Додаткова заробітна плата включає виплати за перевиконання норм праці при відрядній формі заробітної плати, а також доплати, надбавки, премії, винагороди за вислугу років, за результатами роботи за рік, інші види заохочувальних виплат. В свою чергу суми грошової компенсації за дні невикористаної відпустки не відображаються окремо і є складовою заробітної плати.
У постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Суд враховує, що відповідачем на вимогу суду не надано доказів на підтвердження факту нарахування та виплати позивачу компенсації за використану частину основної щорічної відпустки за спірний період, так само як і доказів відсутності підстав для такої виплати.
Натомість, наявним у матеріалах справи листом Обознівської сільської ради від 07 грудня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_1 належать такі виплати:
грошова компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки терміном 10 календарних днів за період з 08 липня 2017 року по 08 липня 2018 року;
грошова компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки терміном 15 календарних днів за 2016 рік за період з 08 липня 2016 року по 08 червня 2017 року;
грошова компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки терміном 15 календарних днів за 2017 рік за період з 08 червня 2017 року по 08 травня 2018 року;
грошова компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки терміном 15 календарних днів за 2018 рік за період з 08 травня 2017 року по 08 квітня 2019 року;
грошова компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки терміном 15 календарних днів за 2019 рік за період з 08 квітня 2019 року по 08 березня 2020 року.
Крім того, у відповідності до наявної в матеріалах справи записки-розрахунку про надання відпустки (звільнення), сформованої на ім'я позивача, грошова компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2017, 2018, 2019 роки (включно за 55 календарних днів) складає 40992, 60 гривень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про звільнення позивача з посади відповідачем безпідставно не проведено розрахунку в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 2016 року по 2019 роки.
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Відмовляючи у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем залучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги; копію акта приймання-передачі наданих послуг, копію рахунку, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, а також копію складеної адвокатом квитанції.
Разом із тим, на переконання суду, на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду мають бути надані належні, достатні та допустимі докази - квитанція банку, платіжне доручення (тощо).
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.
Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, тощо) суду не надано.
Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано, що є підставою для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -
. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Глобинської міської ради (вул. Центральна, 285, м. Глобине, Полтавська область, 39000, ЄДРПОУ 22547673) про стягнення компенсації за невикористану відпустку задовольнити.
Стягнути з Глобинської міської ради (вул. Центральна, 285, м. Глобине, Полтавська область, 39000, ЄДРПОУ 22547673) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 40992,60 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Глобинської міської ради (вул. Центральна, 285, м. Глобине, Полтавська область, 39000, ЄДРПОУ 22547673) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
У задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова