20 вересня 2021 року Справа № 280/5665/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до: Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2; код ЄДРПОУ 02140805)
про: визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.07.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0170 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388), викладену у листі від 03.06.2021 №214;
- зобов'язати відповідача надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0170 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388).
Ухвалою суду від 09.07.2021 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивачу було надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.07.2021 відкрито провадження у справі №280/5665/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві від 30.06.2021 (вх.№37927 від 06.07.2021), в якій зазначено, що позивач як власник земельної ділянки звернувся до відповідача з заявою про надання містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0.0170 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388). Проте, відповідачем відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень на підставі ч.4 ст. 29 Закону Украйни від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), а саме виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці. Позивач вважає рішення відповідача щодо відмови у видачі містобудівних умов та обмежень таким, що було прийнято без достатніх правових підстав, а наведена за змістом оскаржуваного рішення підстава прийняття такого рішення суперечить вимогам Конституції України та законів України. Крім того зазначено, що ознайомившись з інформацією, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачем встановлено, що дійсно, відомості, зазначені в графі «Підстава для державної реєстрації» розділу «Актуальна інформація про право власності» щодо житлового будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 456809223104) не відповідають відомостям, що містяться в документі, на підставі якого проведено реєстраційні дії, та який був поданий позивачем разом з заявою про надання містобудівних умов та обмежень від 21.05.2021. А саме, - замість вірного номеру свідоцтва про право власності на житловий будинок ( НОМЕР_2 ) зазначено інший номер, а саме - НОМЕР_3 , що на думку позивача ймовірно є суто технічною помилкою, допущеною реєстратором, який вносив відомості про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Посилаючись на ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV(далі Закон № 1952-IV) якою встановлено, що відомості які містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Разом з заявою про надання містобудівних умов та обмежень від 21.05.2021 позивачем було подано копію свідоцтва про право власності від 18.09.2014, індексний номер:26989152, у зв'язку з чим уповноважений орган містобудування та архітектури в будь-якому випадку повинен був надати пріоритет відомостям, що містяться у вказаному свідоцтві, відповідно до приписів ч.2 ст.12 Закону № 1952-IV. На підставі вищенаведеного позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву від 10.08.2021 (вх.№46162 від 12.08.2021). Зокрема зазначено, що відповідачем при розгляді заяви про надання містобудівних умов та обмежень для реконструкції житлового будинку було з'ясовано, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (житловий будинок) містять недостовірні данні щодо серії та номеру документу, який став підставою для державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме зазначено номер свідоцтва про право власності: НОМЕР_3 замість НОМЕР_2 , внаслідок чого позивачу було відмовлено в наданні містобудівних умов та обмежень на підставі п.2 ч.4 статті 29 Закону №3038-VI - виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці. Враховуючи вищевикладене відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_4 , індексний номер 24785886 від 28.07.2021 та власником розміщеного на ній житлового будинку, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 , індексний номер 26989152 від 18.09.20214 (а.с.8-9).
Як вбачається з матеріалів справи, 21.05.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання містобудівних умов та обмежень для реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці загальною площею 0,017 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388) (а.с.7).
Листом від 03.06.2021 № 214 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень, підписаним начальником управління містобудування та архітектури, головним архітектором міста Малиновською А.М., із посиланням на ч.4 ст.29 Закону №3038-VI позивачу було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у зв'язку із виявленням недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (а.с.11-12).
Не погоджуючись із відмовою відповідача у видачі містобудівних умов та обмежень, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначаються Законом №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»
Згідно п. 8 ч.1 ст. 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Відповідно до статті 6 Закону №3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, іншими спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Частиною першою ст. 16 Закону №3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Статтею 17 Закону №3038-VI передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
За приписами п. 1, 2, 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об'єктів здійснюється власником або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації.
Основними складовими вихідних даних відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону №3038-VI є містобудівні умови та обмеження, технічні умови, завдання та проектування.
Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону № 3038-VI фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Частиною 3 ст. 29 Закону № 3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України "Про адміністративні послуги".
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
За правилами ч.4 ст. 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
Судом встановлено, що 21.05.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки для проектування реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці загальною площею 0,017 га. До вказаної заяви позивачем було додано: копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.07.2014 індексний номер: 24785886, копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.09.2014 індексний номер:26989152, копію викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.
Як встановлено судом, за результатами розгляду заяви позивача від 21.05.2021 та доданих до неї документів про видання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , відповідач листом № 214 від 03.06.2021 відмовив позивачу у задоволенні вказаної заяви із посиланням на ч.4 ст.29 Закону № 3038-VI у зв'язку із виявленням недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці.
Щодо посилання відповідача на виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці суд зазначає наступне.
Законом №1952-IV передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №1952-IV державній реєстрації прав підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва.
Частиною 1 ст.5 Закону №1952-IV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону №1952-IV, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Разом з тим, правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування ч. 2 ст. 12 Закону №1952-IV викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №917/553/17, від 03.04.2018 у справі №922/1645/18, від 24.01.2020 №910/10987/18, які суд враховує в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, враховуючи обставини справи суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції житлового будинку у зв'язку з тим, що відомості з державного реєстру не співпадають з відомостями зазначеними у свідоцтві про право власності на нерухоме майно.
До матеріалів справи додано копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 , індексний номер 26989152 від 18.09.2014, проте згідно із відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме, встановлено що право власності позивача на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 18.09.2014, отже в силу положень ч.2 ст. 12 Закону №1952-IV пріоритет мають відомості зазначені у свідоцтві про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 , індексний номер 26989152 від 18.09.2014.
Оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було враховано положення ч.2 ст. 12 Закону №1952-IV, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною відмову відповідача у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0170 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388), викладену у листі від 03.06.2021 №214.
Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження, суд зазначає наступне.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, пунктом 4 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі N 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Олссон проти Швеції" (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року. При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.
Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.
Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.
Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Таким чином, оскільки інших підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції житлового будинку, АДРЕСА_2 не вбачається, втручання у повноваження Виконавчого комітету Бердянської міської ради, як суб'єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Розглядаючи заяву позивача про розподіл судових витрат від 27.07.2021 (вх.№43360 від 02.08.2021) суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.
Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
12.08.2021 разом із відзивом на позовну заяву відповідачем надано клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, в якому зазначено, що витрати в сумі 20 000,00грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, а підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, а тому вказана сума на думку відповідача є необґрунтованою та явно завищеною. Враховуючи вищевикладене відповідач просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу.
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання правової допомоги, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги №б/н від 22.06.2021 з адвокатом Стребіж С.О. (а.с.39-41).
Згідно із детальним описом робіт (наданих послуг) від 27.07.2021 за договором про надання правової допомоги (професійної правничої) допомоги від 22.06.2021, позивачу було надано наступну правничу (правову) допомогу (а.с.51):
- складання проекту позовної заяви, підписання та подання від імені клієнта до Запорізького окружного адміністративного суду позовної заяви за позовом клієнта ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бердянської міської ради з вимогами визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Бердянської міської ради у видачі ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0170 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388), викладену у листі від 03.06.2021 №214, та зобов'язати Виконавчий комітет Бердянської міської ради надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для проектування реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0170 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388) - витрачений час: 8 год. - 20 000,00грн.
Підтвердженням виконання робіт (послуг) по Договору від 22.06.2021 є підписаний акт виконаних робіт (наданих послуг) від 27.07.2021 (а.с.50).
Частиною 9 ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Звідси, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об'єму наданих послуг (консультація, складання позовної заяви), суд вважає, що понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн. є неспівмірними із складністю даної справи, а отже такі витрати, що підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, необхідно зменшити до 2 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №56745706 від 30.06.2021 (а.с.1).
Відтак судовий збір в розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Виконавчого комітету Бердянської міської ради.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2; код ЄДРПОУ 02140805) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Бердянської міської ради у видачі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці площею 0,0170 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388), викладену у листі від 03.06.2021 №214.
Зобов'язати Виконавчий комітет Бердянської міської ради (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2; код ЄДРПОУ 02140805) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) містобудівні умови та обмеження для проектування реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ., який роташований на земельній ділянці площею 0,017 га (кадастровий номер: 2310400000:09:006:0388).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2; код ЄДРПОУ 02140805) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.09.2021
Суддя І.В.Садовий