Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 вересня 2021 р. Справа№200/6921/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді -Христофорова А.Б., при секретарі судового засідання Нікіфорової В.В.,
за участю:
позивача - не з'явився
представника відповідача - Каморнікова Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про стягнення несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області, в якому позивач просить суд:
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь позивача несплачену одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 28 856, 00 грн;
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь позивача несплачену компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі 26 880, 00 грн;
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 липня 2020 року по день фактичного розрахунку.
Позов мотивовано тим, що наказом Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області від 02 липня 2020 року позивач був звільнений зі служби в Національній поліції за власним бажанням, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 12 років 05 місяців 29 днів.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно не виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 28 856,00 грн., а також компенсацію за невикористані ним дні додаткової відпустки у сумі 26 880, 00 грн.
Крім того, просить суд стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 липня 2020 року по день фактичного розрахунку.
Відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що станом на 02 липня 2020 року (дату звільнення позивача) відповідач не мав правових підстав нараховувати та виплачувати певний вид грошового забезпечення, оскільки таке право виникло лише 21 серпня 2020 року, коли набув чинності наказ Міністерства внутрішніх справ № 539 від 17.07.2020 року «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260», яким було доповнено новим Розділом VІ «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських». Тобто, на думку відповідача, оскільки норма цього наказу діє з 21 серпня 2020 року, а позивач звільнився 02 липня 2020 року на нього не розповсюджуються приписи цього наказу.
Поряд з цим відповідач заперечив проти позовних вимог в частині компенсації невикористаної позивачем відпустки, зазначивши, що позивач прибув з УМВС України в Донецькій області на Донецькій залізниці 25 серпня 2015 року. При переміщенні по службі довідок або інших документів про наявність невикористаних відпусток позивач не надавав, а тому відпустка за 2015 рік йому не надавалась. В подальшому, а саме за 2016-2019 роки позивачу надавались щорічні чергові відпустки на підставі рапорту позивача. За 2020 рік позивачу виплачена грошова компенсація за 18 діб невикористаної ним у 2020 році чергової відпустки в сумі 5 771, 25 грн.
Таким чином, на думку відповідача, Маріупольський МВПО не має перед позивачем жодних невиконаних зобов'язань, визначених статями 92, 93 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII щодо надання відпусток, або компенсацій невикористаних днів відпусток.
Також відзначає, що зі змісту позову слідує, що позивач в обґрунтування свого права на отримання несплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 28 880 грн. посилається на ст. 16 І розділу ІІІ Закону України «Про відпустки», проте, зокрема, додаткові відпустки окремим категоріям громадян не належать до категорії щорічних відпусток, а тому компенсація невикористаних днів таких відпусток не передбачена.
Крім того відповідач рахує, що він не був роботодавцем ОСОБА_1 , оскільки позивач не працював на підставі трудового договору, а проходив службу в підрозділі Національної поліції України.
Підсумовуючи відповідач також заперечив проти стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з позивачем було проведено розрахунок в повному обсязі, у відповідності до норм права, що діяли на дату його звільнення, і регулювали відповідні правовідносини, а тому на переконання відповідача, вимога про компенсацію затримки розрахунку недоречна по визначенню.
Також відповідач звернув увагу суду на пропущений позивачем місячний строк звернення до суду із даним позовом.
На підставі чого відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позову в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про стягнення несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою від 02 липня 2021 року суд відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Також 02 липня 2021 року суд своєю ухвалою відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи № 200/6921/21 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 09 серпня 2021 року суд вирішив перейти зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання, строк проведення якого продовжив на 30 днів, на 25 серпня 2021 року о 08 год. 45 хв. Зобов'язав Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області надати суду в строк до 25 серпня 2021 року довідку нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 місяці, що передували звільненню (травень, червень 2020 року) із зазначенням розміру окремих складових, а також докази нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за травень, червень 2020 року (платіжні доручення, списки на зарахування, тощо).
25 серпня 2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07 вересня 2021 року о 09 год. 15 хвил.
У судове засідання, що призначене на 07 вересня 2021 року з'явився представник відповідача. Надав суду пояснення, навів доводи аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. В задоволенні позову просив відмовити.
07 вересня 2021 року позивач до судового засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Позивач заяв або клопотань до суду не надіслав, про причини не явки у судове засідання суд не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи позивача, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України, серія: НОМЕР_1 (а.с. 10-11).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 30 серпня 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 17).
30 квітня 2015 року Комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України прийнято рішення за № 2/І/ХХХІV/108, яким ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій (а.с. 18).
Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 22 вересня 2020 року № 110 жд/лн підтверджено, що позивач дійсно в період з 07.04.2014 по 01.06.2014, з 04.07.2014 по 15.03.2015, з 21.03.2015 по 01.07.2015, з 05.07.2015 по 06.07.2015 та з 10.07.2015 по 19.07.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 19).
Згідно послужного списку ОСОБА_1 за особистим № 0021055, останній у період з 01.01.2009 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах. Остання займана посада - поліцейський взводу охорони об'єктів та публічної безпеки Слов'янського міжрайонного відділення Маріупольського МВ Управління поліції охорони в Донецькій області (а.с. 13-зв. бік а.с. 15).
Наказом начальника Маріупольського міжрайонного центру Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України від 02.07.2020 № 50 о/с позивача звільнено з 07.07.2020 за власним бажанням, з виплатою грошової компенсації за 18 діб невикористаної в 2020 році чергової щорічної відпустки. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні склала - 12 років 05 місяців 29 днів. Також відшкодована вартість предметів однострою особистого користування у розмірі 2 459,66 грн. (а.с. 16).
Відповідно до довідки відповідача від 06.05.2021 № 918/43/48/01-2021, що надана на запит позивача від 26.03.2021, грошове забезпечення позивача станом на момент звільнення за липень 2020 року складає 9 618,75 грн. Компенсація невикористаної щорічної відпустки склала 18 діб. Зазначено, що додаткову оплачувану відпустку із збереженням збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, як учасник бойових дій не використовував. Грошова допомога при звільненні не нараховувалась (зв. бік а.с. 20-зв. бік а.с. 21).
Згідно довідки Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області від 20.08.2021 року № за травень 2020 року позивачу було нараховано грошове забезпечення у розмірі 10 327,50 грн., за червень 2020 року 11 812,50 грн. (а.с. 65-66).
Суд зазначає, що розрахунок стажу позивача сторонами не оскаржується.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, застосування строку позовної давності та залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, за приписами статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що поняття грошове забезпечення і заробітна плата, які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення поліцейським та/або працівникам органів внутрішніх справ, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням законодавство про оплату праці та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року (справа № 160/5393/19).
Враховуючи наведене, судом не встановлено пропуску позивачем строку звернення до суду, а тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно зі статтею 102 Закону України Про Національну поліцію пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262-XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону №2262-XII, поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Згідно з пунктом 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішні з справ України від 06.04.2016 № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд зазначає, що положення пункту 10 Порядку № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.
Системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами, які перебували на службі в Національній поліції, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на те, що ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.
Вказана правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №821/3762/15-а, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020.
Як зазначалось, позивача звільнено з 02.07.2020 року за власним бажанням з вислугою років 12 років 05 місяців 29 днів, отже він має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Щодо розрахунку стягнення з відповідача належних йому при звільненні грошових сум вказаної допомоги, суд зазначає наступне.
Оскільки відповідачем заперечується сам факт наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідного розрахунку такої допомоги ним до суду не надано.
Тому суд, виходячи із розміру грошового забезпечення позивача станом на час звільнення 9 618,75 грн, зазначеного у довідці відповідача від 20.08.2021 № 1810/43/48/01-2021, вважає за належне розрахувати суму недоотриманої позивачем одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с. 65-66).
Таким чином, на підставі положень статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", розмір належної позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні складає 28 856,00 грн. (9 618,75*25%*12).
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що станом на 02.07.2020 (дату звільнення позивача) відповідач не мав правових підстав нараховувати та виплачувати певний вид грошового забезпечення, оскільки таке право виникло лише 21 серпня 2020 року, коли набув чинності наказ Міністерства внутрішніх справ № 539 від 17.07.2020 року "Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260", яким було доповнено новим Розділом VІ Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських відхиляється судом, оскільки спірні правовідносини регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб, що має вищу юридичну силу ніж вищезазначений порядок.
Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що відповідач не був роботодавцем позивача, оскільки в частині другій статті 13 Закону України «Про національну поліцію» зазначено, що поліція охорони входить у структурні підрозділи Національної поліції, тобто є належним відповідачем по справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині наявності у нього права на одноразову грошову допомогу при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 28 856,00 грн.
Щодо права позивача на компенсацію за не використані додаткові відпустки суд зазначає наступне.
Відповідно до статті п'ятої Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року.
Згідно зі ст. 12 Закону № 3551-XIIучасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".
Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Законом № 580-VIII.
Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIIIвстановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
За приписами частини дев'ятої та десятої статті 93 Закону № 580-VIIIполіцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 259та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2016 року за № 657/28787, виплата винагороди здійснюється за місцем проходження служби поліцейського на підставі наказів про виплату такої винагороди.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, наказ про виплату винагороди видається з урахуванням документів, зазначених у пункті 3 цього розділу.
Так, пункт 3 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, підтвердженням безпосередньої участі в Заходах для виплати винагороди є наказ центрального органу управління поліцією про визначення граничної чисельності поліцейських, що можуть бути залучені в Заходах, накази про відрядження (залучення) поліцейських до складу сил та засобів (у межах визначеної центральним органом управління граничної чисельності) та витяг із розпорядчого документа одного із органів військового управління (Генерального штабу Збройних сил України, штабу АТО, Об'єднаного оперативного штабу Збройних сил України, штабів оперативно-тактичних угруповань, інших уповноважених органів) про включення і виключення поліцейських до (зі) складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь у Заходах.
Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260(далі - Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 805/5111/15-а.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні позивач як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роках.
Таким чином, суд доходить висновку, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВРтастаттею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року по справі № 360/4127/19, а також у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
Щодо розрахунку грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що позивач додаткову відпустку як учасник бойових дій з 2015 до 2020 року не використовував.
Відповідно до положень пункту 8 Розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом МВС від 06.04.2016 року №260, виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення позивача складає 320,62 грн. із розрахунку 9 618,75 грн./30 діб, що підтверджується довідкою від 20.08.2021 № 1810/43/48/01-2021.
Таким чином, розмір грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки становить 26 932,08 грн. (84 дні х 320,62 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення).
Розрахунок позивача в частині розміру компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій 26 880, грн. є невірним, оскільки одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів а не на 23, як помилково дійшов висновку позивач.
Отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі -КЗпП).
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Відтак, в контексті ст.116, 117 КЗпП України, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок підлягає нарахуванню саме за несвоєчасність нарахування та виплати компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року № 100Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно пункту 5 Порядку №100 убачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до п. 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016№ 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до довідки, виданої Маріупольським міжрайонним відділом Управління поліції охорони в Донецькій області, від 20.08.2021 року № 1810/43/48/01/2021 за травень 2020 року позивачу було нараховано грошове забезпечення у розмірі 10 327,50 грн., за червень 2020 року 11 812,50 грн. (а.с. 65-66).
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає - 362,95 грн. (10 327,50 грн. + 11 812,50 грн./61день).
Позивач був звільнений зі служби з 02.07.2020 року та станом на час ухвалення судом рішення по даній справі відповідачем не проведено з позивачем повного розрахунку при звільненні, тобто затримка складає - 432 календарні дні.
Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час несвоєчасного розрахунку при звільненні складає - 156 794,40 грн. (362,95 грн. *432 днів).
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім цього, в постанові від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов аналогічного висновку застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, за принципом пропорційності.
Враховуючи, що сума, яка була протиправно невиплачена відповідачем вчасно на користь позивача, становить певний відсоток від загальної суми грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 20.08.2021 року № 1810/43/48/01-2021 та довідки від 25.05.2021 року № 1063/48/01-2021 останньому у липні 2020 року було нараховано грошове забезпечення у розмірі 9 618,75 грн. (зв. бік а.с. 20-зв. бік а.с. 21, а.с. 65-66).
Як встановлено судом у даній справі недоотримана позивачем одноразової грошової допомоги при звільненні складає 28 856,00 грн., а сума недотриманої грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки становить 26 932,08 грн., загалом недотримана позивачем сума при звільненні складає 55 288,08 грн.
Тобто, недоотримана позивачем одноразова грошова допомога при звільненні та недоотримана компенсація додаткової відпустки відносно виплаченої суми грошового забезпечення за липень 2020 року становить100% (9 618,75 грн.+55 288,08 грн=64906,83 грн; 55 288,080 грн*100/55 288,08 грн=100%).
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні складає - 156 794,40 грн. (362,50грн *432 календарні дні).
Відповідно сума середнього грошового забезпечення, яка підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 103 249,57 грн. (156 794,40 грн *100%/100%).
Разом з цим, законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на вищенаведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відступивши від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у червні 2021 року, тобто зі спливом більш ніж 11 місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 02 липня 2020 року.
Відповідно до матеріалів справи позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо одноразової грошової допомоги при звільненні. Таке право позивач реалізував лише у червні 2021 року, подавши позов. Позивач не довів, що були обставини, які заважали реалізувати зазначене право раніше.
Сума компенсації позивачу за одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсації невикористаних днів додаткової відпустки складає - 55 288,08 грн., тобто є меншою ніж сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (156 794,40 грн).
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2020 - 2021 рік можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 7000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Таким чином, з урахування суми, яка сплачена при звільненні, суми яка несвоєчасно була виплачена позивачу, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.07.2020 року по 07.09.2021 року (дату ухвалення судового рішення) в сумі 7000 гривень.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2020 року по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню частково.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про стягнення несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.
Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», є звільненим від сплати судового збору, то питання про розподіл судових витрат в цій частині судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 84; ЄДРПОУ: 40109084) про стягнення несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за правилами загального позовного провадження, - задовольнити частково.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Італійська, 84, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, ЄДРПОУ 40109084) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) несплачену грошову допомогу при звільненні у розмірі 28 856 (двадцять вісім тисяч вісімсот п'ятдесят шість) гривень.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Італійська, 84, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, ЄДРПОУ 40109084) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки - у розмірі 26 932,08 грн (двадцять шість тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 08 копійок.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Італійська, 84, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, ЄДРПОУ 40109084) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по день ухвалення рішення 07 вересня 2021 року - у розмірі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 17 вересня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров