Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 вересня 2021 р. Справа№200/8857/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича, розглянувшиза участю секретаря судового засідання Трушиної Д.В. в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, в якому просила суд:
- визнати протиправними та незаконними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради по відмові позивачу у надані статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни і видачі Посвідчення члена сім'ї загиблого;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни і видати Посвідчення члена сім'ї загиблого.
19 липня 2021 року судом відкрито провадження в адміністративні справі в порядку прощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 09 серпня 2021 року.
09 серпня 2021 року до суду засобами поштового зв'язку надішов відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.
09 серпня 2021 року розгляд справи призначено на 13 вересня 2021 року.
13 вересня 2021року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що є вдовою особи з інвалідністю III групи в наслідок захворювань пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС (категорія І) та інваліда війни III групи, про що свідчить Довідка №36-В від 18.05.21 р., видана Донецькою обласною державною адміністрацією, у зв'язку з відсутністю бланків «Посвідчення дружини померлого громадянина із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорії І, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою», (додається).
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 був призваний військкоматом на спеціальні військові збори і з 22.06.1987р. по 13.08.1987 р. приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_3 від 16.11.2004р., він також був інвалідом війни 3 групи і мав право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Позивач вказує, що згідно із Свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після звільнення зі служби, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджено Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 19.04.2021 р. № 5468, де зазначено, що захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
22.06.2021 року позивач звернулась до відповідача з письмовою заявою про надання їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, відповідно до п.1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» (як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни) і видачі їй «Посвідчення члена сім'ї загиблого», проте відповідач направив відповідь, в якій зазначив про відсутність правових підстав для встановлення дружинам померлих ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни і відмовив в задоволенні заяви позивача, вказавши, що соціальний захист членів сімей померлих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач такі дії відповідача вважає протиправними, таким, що порушує діюче законодавство України.
Відповідач - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 41336065, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, будинок 70, організаційно-правова форма - орган місцевого самоврядування.
Відповідач з позовом не погоджуються у повному обсязі та зазначає, що відповідно до п 1 ст. 10 Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав; прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 Закону, тобто за життя мали статус учасника бойових дій чи особи з інвалідністю внаслідок війни.
Статус сім'ям цих осіб надається у разі загибелі (смерті) внаслідок:поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків);захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів;захворювання, пов'язаного з перебуванням на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Таким чином, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів аварії на Чорнобильський АЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветеран війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту”. Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши надані сторонами докази по справі суд встановив наступне.
Згідно Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_4 , виданого Кальміуським райнним у м. Маріуполі відділом ДРАЦС Східного МРУЮ (м.Харків) 16.11.2020 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 70 років у м. Маріуполі.
Згідно Свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_5 , виданого 11.01.1984 року Палацом одружень, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно « ОСОБА_4 ».
Згідно довідки Донецької обласної державної адміністратиції від 18.05.2021 року №36-В, ОСОБА_1 є дружиною померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 19.04.2021 року №5468, ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, що призвело до смерті, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно витягу з притоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців №109 від 03.03.2021 року, захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно посвідчення Серії НОМЕР_3 від 16.11.2004 року, виданого Іллічівським УПЗСН м. Маріуполя, ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни з 11.01.1999 року.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести тіобставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини справи щодо відмови позивачу в наданні статусу члена сім'ї загіблого ветерана війни та видачі відповідного свідоцтва, визнаються відповідачем і підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-XII), визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 2 Закону №3551-XII визначено, щозаконодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Приписами статті 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно ст. 7 Закону № 3551-XII, до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До інвалідів війни, відповідно до положень зазначеної статті також належать інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Враховуючи вкладене, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, з сиситемного аналізу зазначених приписів законодавства та доказів наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що померлий чоловік позивача мав пільги для інвалідів Вітчизняної війни і помер від захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни, а згідно статті 4 Закону № 3551-XII - до ветеранів війни.
Статтею 10 Закону № 3551-XII визначені особи, на яких поширюється чинність цього Закону, зокрема, такими є сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:
- утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія;
- батьки;
- один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
- діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;
- діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;
- діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Згідно пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім'ї загиблого .
Положеннями абзацу 2 пункту 7 зазначеного Положення встановлено, що, зокрема, Посвідчення члена сім'ї загиблого видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Враховуючи викладане суд зазначає, що позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 , який належить до ветеранів війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551-XII поширюється його чинність. Отже, позивач має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.
Аналогічних правових висновків дійшов Вищий адміністративний суд України в рішеннях від 08 лютого 2017 року № К/800/35284/14, від 03 жовтня 2017 року № К/800/31782/17 та Перший апеляційний адміністративний суд в постановах від 23.04.2019 року по справі №200/1523/19-а, від 19.02.2019 року по справі №0540/6001/18-а.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд зазначає наступне.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту свого проушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно квитанції №58 від 12.07.2021 року позивач за подання позовної заяви до суду сплатила судовий збір у розмірі 951,60 грн, проте враховую приписи Закону України «Про судовий збір» та КАС України, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Враховуючи викладене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Тож, суд звертає увагу позивача на його право повернути надміру сплачену частину судового збору у розмірі 43,60 грн в порядку визначеному Законом України «Про судовий збір» та КАС України.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87526, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, ЄДРПОУ 41336065) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії- задовольнити.
Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у надані статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення члена сім'ї загиблого.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого.
Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (Дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 13 вересня 2021 року.
Повний текст рішення складено та підписано 20 вересня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко