Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 вересня 2021 р. Справа№200/8336/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 13492430; 87555, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Серова, 1а) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРС» (ЄДРПОУ 34687389; 87545, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Українського козацтва, буд. 50) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 49 591,89 грн. та пені у розмірі 753,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, який наданий відповідачем до відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 74 осіб. Таким чином, згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач у 2020 році повинен був працевлаштувати три особи з інвалідністю, проте, за даними звіту, працювало лише 2. Вважає, що відповідач не виконав норматив по створенню 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами надав до суду відзив, вмотивований тим, що за 2020 рік надавав звіт за формою 10-ПОІ за 2020 рік, в якому відображав кількість працевлаштованих працівників, проте не подавав звітів за формою 3-ПН. Зазначає, що відповідачем були створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у встановленій Законом кількості та він приймав передбачені законом заходи щодо працевлаштування інвалідів. На думку відповідача, у зв'язку з тим, що основним видом діяльності підприємства є будівництво, такі умови праці не можуть бути застосовані до їх використання особами з інвалідністю. Крім того, подача звітів за формою 3-ПН у 2021 році не призвела до позитивних результатів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Таким чином вважає, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при відсутності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого правопорушення, якщо ним приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
18 серпня 2021 року позивачем на адресу суду подано відповідь на відзив, яка обґрунтована відсутністю у відзиві спростувань його тверджень і аргументів, та поясненнями, аналогічними викладеним у адміністративному позові.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРС» (ЄДРПОУ 34687389; 87545, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Українського козацтва, буд. 50) є юридичною особою та платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідачем до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою 10-ПОІ, в якому зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 74 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 2 особи, тоді як повинно працювати 3 особи (а.с. 9).
У вказаному звіті відповідачем самостійно визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 49,6 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 49,6 тис. грн.
19.05.2021 Донецьким обласним відділенням Фонду направлено запит до Маріупольського міського центру зайнятості № 03-13/474 щодо отримання інформації про подання відповідачем звітності за формою № 3-ПН за 2020 рік, інформації щодо направлення до відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування, інформації про відмови з боку відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, інформації щодо запропонованих відповідачем в односторонньому порядку умов неповного робочого дня або неповного робочого тижня для осіб з інвалідністю, а також отримання інформації щодо наявності заявок на перекваліфікацію осіб з інвалідністю (а.с. 16).
Як вбачається з листа Маріупольського міського центру зайнятості № 07/1986/06-16/21 від 02.06.2021 (а.с.17), протягом 2020 року відповідач не подавав звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії осіб з інвалідністю)», у зв'язку з чим центр зайнятості протягом 2020 року осіб з інвалідністю до відповідача не направляв.
За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем здійснено розрахунок адміністративно-господарської санкції у розмірі 49 591,89 грн. та визначено суму пені в розмірі 753,92 грн. (а.с. 10-11).
30.06.2021 Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів направлено на адресу відповідача адміністративний позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання у 2020 звітному році нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 12).
Відповідач добровільно не сплатив адміністративно-господарські санкції, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 18 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Статтею 20 Закону № 875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Відповідно до статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ.
Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 18 серпня 2020 року у справі №580/2188/19, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17, від 31 липня 2019 року у справах №825/1083/17 та №812/1164/18.
Суд зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку № 316 звіт за формою N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
При цьому, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.05.2019 по справі №820/1889/17.
Отже, Порядком № 316, який визначає механізм подання форми звітності N 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу», передбачено обов'язок роботодавця подати звітність не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Будь-яких виключень з цього правила Порядок не містить.
Передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Матеріали справи свідчать, що відповідач згідно з Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року №1476) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, не подавав протягом 2020 року до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для працевлаштування осіб з інвалідністю (а. с. 17).
Отже, обов'язок підприємства щодо створення нормативу робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості одного робочого місця відповідачем не виконано, оскільки не подавалися звіти за формою №3-ПН за 2020 рік з моменту наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) (не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому до нього мають бути застосовані адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На час розгляду справи відповідач адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 49 591,89 грн. в добровільному порядку не сплатив. Відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007р. за №552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нараховано пеню за період з 16 квітня 2021 року по 30 червня 2021 року у сумі 753,92 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У зв'язку з тим, що позивачем не заявлено клопотання про стягнення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, питання розподілу судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-8, 10, 19, 72, 90, 139, 191, 205, 241-246, 255, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 13492430; 87555, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Серова, 1а) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРС» (ЄДРПОУ 34687389; 87545, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Українського козацтва, буд. 50) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРС» (ЄДРПОУ 34687389; 87545, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Українського козацтва, буд. 50) на користь Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 13492430; 87555, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Серова, 1а) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 49 591 (сорок дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто одна) грн. 89 коп. та пені у розмірі 753 (сімсот п'ятдесят три) грн. 92 коп. на р/р UA678999980313141230000005720 Донецьке ГУК/Лівобер.р-н Мар./50070000: ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 37967785; МФО 899998; код платежу 50070000. ЄДРПОУ відділення Фонду (стягувача) 13492430.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 вересня 2021 року.
Суддя С.В. Ушенко