Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 вересня 2021 р. Справа№200/9259/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про: визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України 20.03.2018 року, зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2018 року.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України 20.03.2018 року, зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив службу за контрактом з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року Військовій частині НОМЕР_1 , з 07.12.2015 року отримав посвідчення «учасника бойових дій», у зв'язку з чим має право на пільги встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач наголошує, що на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач зазначає, що на його звернення про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки відповідач надав листи № 1619/157/2522 № 1619/157/2521 від 09.07.2021 року, відповідно до яких відмовив у виплаті компенсації посилаючись на те, що він був звільнений та на даний час не є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач вважає, протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року, та наголошує, що він як учасник бойових дій мав право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів передбачену Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року було відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач позовні вимоги не визнав, через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч. 14 ст. 10-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де передбачено право учасників бойових дій на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік та виплати відповідної грошової компенсації за таку відпустку в разі її невикористання при звільненні із військової служби, відповідач вважає таке твердження позивача безпідставним.
Відповідач вказує на те, що порядок надання відпусток військовослужбовцям, у тому числі, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію врегульовано ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Верховний Суд у листі від 13.07.2018 року № 60-1543/0/2-18 повідомив, що особливий період діє в Україні з 17.03.2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
У листі Департаменту фінансів Міністерства Оборони України від 25 липня 2019 року № 248/5571 повідомляється, що відповідно до п. 17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та інших поважних причин. Водночас, відповідно до п. 19 ст. 10-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені частинами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Відповідач зазначає, що військовослужбовці за певних умов мають право на додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік. Разом з тим, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідач наголошує, що питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв'язку зі звільненням зі служби виникло у позивача під час дії особливого періоду та мобілізації, однак, в указаний період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб, у тому числі позивачу, було припинено. Отже, зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки, у зв'язку з чим відсутня правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.
Також, відповідач вказує, що позивач під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , не повідомив про свій намір щодо продовження або звільнення з військової служби, чим самим начальники відповідних служб забезпечення не мали і можливості замовити кошти у Фінансовому Департаменті МОУ. ОСОБА_1 не подав рапорт перед виключенням зі списків військової частини НОМЕР_1 на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 10 березня 2017 року по 20 березня 2018 року.
Крім того, відповідач вказує на те, що позивач порушив строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, визначений частиною 5 статті 122 КАС України.
З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач не погодившись з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву надав суду відповідь на відзив, відповідно до якої вказував на те, що Верховний Суд у зразковій справі №620/4218/18 від 21 серпня 2019 року дійшла висновку, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. Крім того позивач зазначив, що Велика Палата Верховного Суду вказала, що на час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки».
Також, позивач посилався на те, що твердження відповідача про відсутність його звернення під час звільнення та виключення зі списків військової частини про надання спірної відпустки є надуманими. На час виключення зі списків військової частини сума грошових виплат, яку він повинен був отримати, в наказі не вказана. Після звільнення позивач отримав так звані розрахункові грошові виплати не в день звільнення, а пізніше, однак компенсації так не отримав. Позивач вважає, що посилання відповідача на відсутність усного або письмового звернення про виплату грошової компенсації за додаткову відпустку свідчить про небажання виконувати вимоги Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає обов'язок відповідача при звільнені військовослужбовця провести повний розрахунок, належних грошових виплат.
Також, позивачем було надано клопотання про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, відповідно до якого просив стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Щодо порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила позицію про те, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а отже твердження відповідача з цього приводу не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 (а.с. 3, 4).
ОСОБА_1 з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року, проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України.
07 грудня 2017 року отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 (а. с. 5).
Відповідно до довідки від 23.06.2017 року № 2017/75/1216 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України солдат ОСОБА_1 , у період з 26.05.2017 року безпосередньо бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції ОТУ «Маріуполь» (а.с. 8).
Позивач вважає, що відповідально до вимог Закону України «Про статут ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він мав право на отримання додаткової відпустки, однак, ним така відпустка за період з 2017 року по 2018 рік використана не була, у зв'язку з чим при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
02.07.2021 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, відповідно до якої просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки згідно діючого законодавства (а.с. 9).
09.07.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу надано довідку № 1619/157/2521, відповідно до якої зазначив, що для отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасникам бойових дій, згідно вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, необхідно під час звільнення написати рапорт на отримання грошової компенсації. Оскільки, ОСОБА_1 не є військовослужбовцем Військової НОМЕР_5 даний рапорт написати не може, під час звільнення з військової служби рапорт на грошову компенсацію написаний не був Військова частина не може здійснити дану виплату (а.с. 7).
Крім того, у довідці від 09.07.2021 року № 1619/157/2522 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що він дійсно проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2017-2018 роки, з розрахунку тривалістю 14 календарних днів на рік не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 6).
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року протиправною, звернувся до суду із даною позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі та соціальні відпустки надаються відповідно до ЗУ «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасниками бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців із служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.
У відповідності до вимог положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпустки.
Таким чином, відповідач наголошує що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена в разі наявності відповідного права на відпустку. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовців додаткової відпустки.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно з ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Водночас, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Тому у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».
Крім того відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18), яке набрало законної сили 21 серпня 2019 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
З огляду на вказане, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 рр. додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої компенсації.
При цьому посилання відповідача на те, що на момент звільнення не надходило рапорту від позивача щодо надання невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, або грошової компенсації за вищевказаний вид відпусток, суд не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством не поставлено в залежність виплату компенсації за невикористані дні відпустки від подачі відповідної заяви особою, яка має на неї право.
Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В той же час, суд зазначає, що кількість невикористаних позивачем календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій повинна визначатись саме відповідачем, який наділений відповідними дискреційними повноваженнями.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з в/ч НОМЕР_1 Збройних Сил України 20.03.2018 року, зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2018 року.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
За унормуванням ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження заявлених вимог в частині відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 2500 грн. позивачем надані договір № 124/11/20 від 23 листопада 2020 року про надання правової допомоги, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 15.07.2021 року, акт приймання - передачі послуг, наданих адвокатом, згідно з Договором про надання послуг від 15.07.2021 року від 31.08.2021 року, виписка з АТ «Державний ощадний банк України» про перерахунок коштів в сумі 2550 грн. (а.с. 33-37).
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України” заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Боттацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що 15.07.2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Муратовою Ольгою Олексіївною. укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 33).
У п. 3.1 Договору вказано, що клієнт зобов'язаний сплатити гонорар, який встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно акту від 31.08.2021 року приймання - передачі послуг, наданих адвокатом, згідно договору про надання правової допомоги від 15.07.2021 року встановлено, що адвокатом надані наступні послуги: 14.07.2021 року - надана усна та письмова консультація клієнта по справі та обговорено умови договору 1 година вартість 50 грн.; 15.07.2021 року - складено договір про правову допомогу, вивчено та опрацьовано нормативно - правову базу, проведено аналіз судової практики, сформована та узгоджена правова позиція 1 година вартість 50 грн.; 20.07.2021 року - підготовлено та складено позовну заяву до Донецького окружного адміністративного суду про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за весь період служби 4 години вартість 1600 грн.; 30.08.20211 року - підготовка та складання відповіді на відзив до Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/9259/21 2 години вартість 800 грн.
Відповідно до п. 6 вказаного акту визначено, що за виконану роботу Клієнт сплатив 31.0.2021 року адвокату гонорар банківським переказом у розмірі 2500 грн., який отримано адвокатом на банківський рахунок (а.с. 34).
Згідно виписки з АТ «Державний Ощадний банк України» проведено перерахунок коштів в сумі 2550 грн. (а.с. 37)
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що акту від 31.08.2021 року приймання - передачі послуг, наданих адвокатом, згідно договору про надання правової допомоги від 15.07.2021 року підтверджує факт отримання коштів адвокатом Муратовою Ольгою Олексіївною від клієнта ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає стягненню, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України 20.03.2018 року, зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2018 року - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з в/ч НОМЕР_1 Збройних Сил України 20.03.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 10.03.2017 року по 20.03.2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2018 року
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Повний текст рішення складено та підписано 20 вересня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська