Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 вересня 2021 р. Справа№200/5967/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області
про: визнання неправомірними дії, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо встановлення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в меншому розмірі 60% від суддівської винагороди та скасувати рішення № 057050007847 від 26 квітня 2021 року Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині визначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 60% від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецьким апеляційним судом, визнання неправомірними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року, що складає 01 рік 11 місяців 27 днів, період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (стаж (досвід) роботи у галузі права) з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, що складає 3 роки, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 зарахувати до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року, що складає 01 рік 11 місяців 27 днів, період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (стаж (досвід) роботи у галузі права) з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, що складає 3 роки, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення, перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 72% від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецького апеляційного суду, отримуваної при виході у відставку за повних 31 рік стажу судді, починаючи з 14 квітня 2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17 квітня 2021 року він звернувся до відповідача із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 72% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, та за довідкою № 3.12- 50/70/2021 від 13 квітня 2021 року Донецького апеляційного суду. Позивач зазначає, що до заяви про призначення довічного грошового утримання судді були додані документи, а саме: паспорт, довідка про ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток, довідка про заробітну плату та усі довідки про підтвердження стажу роботи. Проте, рішенням № 057050007847 від 26 квітня 2021 року відповідач - Маріупольське об'єднане управління ПФУ Донецької області призначив мені щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 14 квітня 2021 року у розмірі 60% (25 років 09 місяців 02 дні роботи суддею, без врахування даних за 2021 рік) від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецького апеляційного суду.
Вказаним рішенням відповідача до суддівського стажу при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не зараховано період проходження строкової служби в Радянській Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року (1 рік 11 місяців 27 днів); два роки роботи у галузі права (робота старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року), який як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Позивач зазначає, що призначення йому щомісячного довічного грошового утримання (14 квітня 2021 року) відбулося за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ. Позивач наголошує, що абз. 4 п. 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402- VІІІ встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). На час обрання його суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області (25.03.1995р .) питання визначення стажу, який дає право судді на відставку, регулювався частиною 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, яким передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Указом Президента від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» передбачено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше як десять років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби». Позивач зазначає, що за ним зберігається право зарахування суддівського стажу періоду проходження військової служби.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 137 Закону 1402-VІІІ, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Отже, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Позивач вважає, що до його страхового суддівського стажу, в силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, ч. 2 ст. 137 Закону 1402-VІІІ, абз. 4 п. 34 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1402-УІІІ підлягають зарахуванню два роки роботи в галузі права, а саме роботи в правоохоронних органах (до обрання суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя).
При цьому, позивач наголошує, що пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Позивач вказує, що відповідач, відмовляючи в зарахуванні періоду роботи з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року до пільгового трудового стажу, не врахував положення міжнародних договорів укладених між Україною та Російською Федерацією, а також той факт, що обчислення наведеного стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, що свідчить про неналежну перевірку наданих мною документів.
Позивач зазначає, що його стаж роботи на посаді судді становить 31 рік 10 днів, отже, розмір довічного грошового утримання повинен складати 72% суддівської винагороди (50% + 22 % (11 відпрацьованих років понад 20-ти років х 2%), обчисленої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на вказані обставини позивач вважає, що Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області при призначенні довічного грошового утримання судді були враховані не усі надані позивачем документи та не вірно розраховано суддівський стаж, у зв'язку з чим останнім не правомірно обчислено відсотковий показник суддівської винагороди, який застосував при розрахунку грошового утримання судді.
Враховуючи вищевикладене позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року замінено відповідача у справі Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 14.04.2021 року призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 60 % від суддівської винагороди, визначеної довідкою №3.11-16/70/21 від 16.04.2021 року, відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII та довідкою № 3.11-16/70/21 від 16.04.2021 року.
Відповідач вказує, що з 01.10.2017 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, пенсія виплачувалась у розмірі, обчисленої відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року.
Згідно до ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Згідно наданого розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж ОСОБА_1 на посаді судді складає 25 років 09 місяців 2 дні .
Відповідач наголошує, що до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивачу не зараховано період проходження військової служби та період служби в органах внутрішніх справ, оскільки чинним законодавством передбачено збільшення відсотків за кожний рік роботи на посаді судді.
Відповідач звертає увагу, що щомісячне довічне грошове утримання, згідно ч.3 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, виплачується судді у відставці, який працює на відповідній посаді, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Враховуючи означене, вимога позивача, щодо обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із 84 % від розміру суддівської винагороди судді, є безпідставною та порушує норми ст. 126 Конституції України та ст. 142 Закону України №1402.
Щодо розрахунку суддівського стажу відповідач повідомляв, що згідно розрахунку від 25.05.2021 року, після сплати страхових внесків ОСОБА_1 зараховано до суддівського стажу період роботи з 01.01.2021 року по 13.04.2021 року.
Після розрахунку суддівський стаж ОСОБА_1 склав 26 років 0 місяців 14 днів.
З огляду на викладене, відповідач вказує на те, що довічне грошове утримання судді у відставці розраховано у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволення позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 07 вересня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 39-43).
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 встановлено, що 27.03.1995 року позивач був обраний суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя; 06.04.2000 року обраний безстроково суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя; 15.05.2009 року звільнений з посади судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя, у зв'язку з обранням суддею Апеляційного суду Донецької області; 20.05.2009 року обраний суддею Апеляційного суду Донецької області безстроково; 01.10.2018 року відрахований зі штату Апеляційного суду Донецької області у зв'язку з переведенням на роботу на посаду судді Донецького апеляційного суду; 02.10.2018 року зарахований до штату Донецького апеляційного суду на посаду судді; 13.04.2021 року відрахований зі штату Донецького апеляційного суду у зв'язку із поданням заяви про відставку (а.с. 17-28).
Рішенням Вищої Ради Правосуддя «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Донецького апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» від 8 квітня 2021 року № 797/0/15-21 вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Донецького апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 12).
Наказом голови Донецького апеляційного суду від 09 квітня 2021 року № 36/к/г «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 » відповідно до вимог ст. ст. 29, 116, 137, 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про відпустки» відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату Донецького апеляційного суду 13 квітня 2021 року, у зв'язку із поданням заяви про відставку (а.с. 13).
Згідно розрахунку № 3.12-50/70/2021 від 13.04.2021 року загальний стаж судді, стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 30 років 00 місяців 10 днів (а.с. 14).
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці.
Рішенням № 057050007847 від 26.04.2021 року ОСОБА_1 призначено довічне грошове утримання судді у відставці з 14.04.2021 року у розмірі 60% грошового утримання судді згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (а.с. 11).
З розрахунку стажу ОСОБА_1 встановлено, що до суддівського стажу позивача зараховано періоди роботи з 27.03.1995 оку по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 15.05.2009 року, з 20.05.2009 року по 01.10.2018 року, з 02.10.2018 року по 31.12.2020 року (а.с. 10).
25.05.2021 року позивачу здійснено перерахунок пенсії із зарахуванням до суддівського стажу періоду у роботи з 01.01.2021 року по 13.04.2021 року, та з 14.04.2021 року грошове утримання судді розраховано у розмірі 62% від суддівської винагороди, що підтверджується рішенням № 057050007847 від 25.05.2021 року, (а.с. 63).
Згідно розрахунку стажу ОСОБА_1 встановлено, що до суддівського стажу позивача зараховано періоди роботи з 27.03.1995 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 15.05.2009 року, з 20.05.2009 року по 01.10.2018 року, з 02.10.2018 року по 13.04.2021 року (а.с. 64).
Позивач зазначав, що Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області неправомірно розраховано суддівський стаж як 26 років 0 місяців 14 днів, у зв'язку з чим не вірно обчислений відсотковий розмір грошового утримання судді у відставці, оскільки Маріупольське об'єднане управлінням Пенсійного фонду України Донецької області безпідставно не зарахувала до суддівського стажу період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1982 року по 03.05.1984 року та роботу старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (стаж (досвід) роботи у галузі права) з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року, як трудовий стаж виробленого в районах Крайоньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайної Півночі, що складає три роки.
Не погодившись з діями відповідача щодо розрахунку суддівського стажу та розміром довічного грошового утримання судді у відставці, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року № 1402-VIІІ (далі по тексту - Закон № 1402) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 116 Закону України № 1402 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Частиною 3 статті 142 Закону України № 1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII “Про статус суддів” та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів”.
Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону України “Про статус суддів” зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус суддів”, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Після втрати чинності ст. 1 вказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 (865-2005-п) “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” доповнено абзацом такого змісту: “До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.”
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№ 865-2005-п) втратила чинність 01 січня 2012 року.
У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453- VI “Про судоустрій і статус суддів”( Закон № 2453), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Відповідно до абз. 4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 р. № 2453-VI було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів.
Вказані висновки узгоджуються із позицією викладеною в постанові ВП ВС від 14 червня 2018 року справа № 9901/382/18 провадження № 11-319сап18, у постановах ВС від 02.04.2019 року по справі № 607/8578/17, постанові Верховного Суду України у від 06 липня 2016 року №П/800/426/14 та інш.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституції і законами України.
22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення “звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина”, що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким “…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними”. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Суд зазначає, що до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має бути зарахована половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів і слідчих.
Відповідно до частині першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”від 25 березня 1992 року № 2232-XII (частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-VIII від 05.04.2018р.), час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як вбачається з військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 проходив строкову службу в лавах Радянської Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року (а.с. 29-38).
Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 3.12-50/70/2021 року від 13.04.2021 року, виданої Донецьким апеляційним судом, до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зараховано період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1982 року по 03.05.1984 року як 01 рік 11 місяців 27 днів (а.с. 14).
З огляду на викладене, суд вважає, що до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці слід зарахувати період проходження стокової служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1982 року по 03.05.1984 року, що складає 01 рік 11 місяців 27 днів.
Отже Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно не зараховано до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження стокової служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1982 року по 03.05.1984 року.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, як вже зазначалось судом, частиною першої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
У зв'язку з прийняттям Закону України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону 2447-VIII, який набрав чинності 05.08.2018, статтю 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
На час призначення на посаду судді позивача, тобто станом на 27.03.1995 року, частиною першою статті 7 Закону № 2862-ХІІ було передбачено, що право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Частиною шостою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що для цілей цього Закону вважається:
- вищою юридичною освітою - вища юридична освіта ступеня магістра (або прирівняна до неї вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста), здобута в Україні, а також вища юридична освіта відповідного ступеня, здобута ї в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;
- стажем професійної діяльності у сфері права - стаж професійної діяльності особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти.
Якщо виходити із законодавчих положень частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII у поєднанні з положеннями абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, вдаючись до системного, об'єктивного та цільового їхнього трактування, то можна дійти висновку про те, що відповідно до законодавства, яке діяло на день зайняття громадянином України посади судді вперше, час роботи в галузі права, який є однією з необхідних умов для того, щоб бути рекомендованим на посаду судді, незалежно від тривалості цього стажу та виду діяльності, не зараховувався до стажу роботи на посаді судді. Строк роботи в галузі права та належність певної роботи (діяльності) до роботи в галузі права мали значення лише для реалізації права на зайняття судової посади.
Відповідно до закону, який регулював питання стажу роботи судді на час зайняття суддівської посади вперше, до суддівського стажу мали зараховуватися передбачені в такому законі певні види роботи (професійної діяльності) у разі дотримання встановленої законом умови, за яких робота не на посаді судді прирівнюється до суддівської діяльності.
Інакше кажучи, якщо особа, яка працювала на посаді судді, мала необхідний стаж роботи в галузі права - чи то на посаді прокурора і слідчого, чи адвоката, чи займалася науковою діяльністю у відповідній науковій установі тощо, то такий стаж визнався необхідним для вирішення питання про призначення її на судову посаду, але воднораз не відносився до стажу роботи на посаді судді. Відповідно до закону був запроваджений підхід, за якого до стажу роботи на посаді судді зараховувався певний вид роботи (приміром робота на посадах прокурорів і слідчих), але якщо були дотримані передбачені законом умови, за яких строк роботи на не суддівській посаді має зараховуватися до роботи на посаді судді. Йдеться, зокрема, про дотримання передбаченої законом умови наявності в особи стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Натомість виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стражів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи).
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21.02.1997 у справі «Ван Раалте проти Нідерландів», пункти 48,49 рішення від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Системний аналіз статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у її взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави вважати, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 9901/302/19. Зокрема, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. Водночас при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частин першої та другої статті 137 Закону № 1402-VIII як стаж, який зараховується додатково. У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 цього Закону, визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі у конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами.
Частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII прийнята на покращення соціального захисту суддів як висококваліфікованих фахівців та підвищення їх соціального захисту і передбачає додаткову можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а не альтернативну можливість вибору стажу, адже в абзаці четвертому пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). (Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 по справі № 9901/537/19).
З аналізу вищезазначених положень законодавства встановлено, що додатково до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж професійної діяльності.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ Іркутської області в періоди: з 30.09.1987 року по 16.02.1990 року на посаді дільничного інспектора міліції відділу внутрішніх справ Киренського виконкому, з 16.02.1990 року по 10.09.1990 року на посаді оперуповноваженого карного розшуку відділу внутрішніх справ Киренського виконкому, з 10.09.1990 року по 11.06.1993 року на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку відділу внутрішніх справ Киренського виконкому, з 11.06.1993 року по 11.10.1993 року на посаді начальника карного розшуку відділу внутрішніх справ Киренського району, з 11.10.1993 року звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням (а.с. 15).
Згідно диплому НОМЕР_5 встановлено, що ОСОБА_1 в 1987 року закінчив Донецьку спеціальну середню школу міліції МВД СРСР за юридичною спеціальністю та з 28 серпня 1987 року отримав кваліфікацію юриста (а.с. 109)
Відповідно диплома ФВ № 508683 встановлено, що ОСОБА_1 в 1992 році закінчив Хабаровську віщу школу МВД СРСР за спеціальністю «Правознавств» та отримав 28 квітня 1992 року кваліфікацію юриста (а.с. 110).
З огляду на вказані обставини, суд наголошує, що позивач отримав вищу юридичну освіті та мав кваліфікацію «юриста», та відповідно у період проходження служби в органах внутрішніх справ Киренського виконкому працював за спеціальністю.
З розрахунку № 3.12-50/70/2021 від 13.04.2021 року, виданої Донецьким апеляційним судом, встановлено. що період роботи ОСОБА_1 з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року який складає 2 роки 0 місяців 0 днів зараховано до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 14).
Враховуючи викладені вище обставини, суд вважає, що до стажу роботи позивача на посаді судді необхідно зарахувати стаж роботи на посаді старшого оперуповноваженого та начальника відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року.
Отже, відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року (2 роки 0 місяців 0 днів) на посаді старшого оперуповноваженого, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області.
Таким чином позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача зарахувати до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року на посаді старшого оперуповноваженого, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області як трудовий стаж, вироблений в районах Крайної Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайної Півночі як три року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 розділу XV «Прикінцеві положення» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01 березня 1960 року, за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Пунктом 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» встановлено скоротити тривалість трудового договору, який дає право на отримання пільг, які передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з п'яти до трьох років».
З аналізу вищезазначених вимог вбачається, що особи, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР має право на пільгове обчислення страхового стажу.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позивач має право на застосування вищезазначених положень при обрахунку загального (страхового) стажу, а не при визначення суддівського стажу.
Отже, позовні вимоги щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року на посаді старшого оперуповноваженого, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області як трудовий стаж, вироблений в районах Крайної Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайної Півночі як три року задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, суд приходить висновку, що рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 057050007847 від 26 квітня 2021 року в частині визначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 60% від суддівської винагороди є протиправним та необґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області встановлено ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в меншому розмірі 60% від суддівської винагороди, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки, самі по собі дії, результатом яких стало прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення не порушують прав позивача, а скасування спірного рішення є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.
Стосовно вимоги позивача зобов'язання відповідача здійснити призначення, перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 72% від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецького апеляційного суду, отримуваної при виході у відставку за повних 31 рік стажу судді, починаючи з 14 квітня 2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи суддівський стаж ОСОБА_1 на час звернення до суду з даним позовом був розрахований Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області з урахуванням періодів роботи з 27.03.1995 року по 13.04.2021 року на посаді судді та станови 26 років 0 місяців 14 днів (а.с. 63, 64).
Проте, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області протиправно не зарахувало до стажу роботи, який діє право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1982 року по 03.05.1984 року який складає 1 рік 11 місяців 27 днів, та період роботи з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року на посаді старшого оперуповноваженого, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області який складає 2 роки 0 місяців 0 днів.
Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 № 3.12-50/70/2021 від 13.04.2021 року, виданого Донецьким апеляційним адміністративним судом встановлено, що загальний стаж судді складає 30 років 0 місяців 10 днів з урахуванням періоду проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07.05.1982 року по 03.05.1984 року який складає 1 рік 11 місяців 27 днів, та періоду роботи з 02.10.1991 року по 01.10.1993 року на посаді старшого оперуповноваженого, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області який складає 2 роки 0 місяців 0 днів, які протиправно не були зараховані Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області до суддівського стажу.
Суд зазначає, що за наявності у позивача суддівського стажу 30 років, відповідач відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII зобов'язаний обчислити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці виходячи із 70% суддівської винагороди (50% + 20% (за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років (10 років * 2%)).
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Згідно із ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 14.04.2021 року, нарахувати та виплатити з 14.04.2021 року ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 70% за повних 30 років стажу судді від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецького апеляційного суду, з урахуванням виплачених раніше сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області в частині визнання протиправними дій Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року, що складає 01 рік 11 місяців 27 днів, період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, що складає 02 роки 0 місяців 0 днів, визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 057050007847 від 26 квітня 2021 року в частині визначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 60% від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецьким апеляційним судом, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 зарахувати до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року, що складає 01 рік 11 місяців 27 днів, період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (стаж (досвід) роботи у галузі права) з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, що складає 02 роки 0 місяців 0 днів, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 14.04.2021 року, нарахувати та виплатити з 14.04.2021 року ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 70% за повних 30 років стажу судді від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецького апеляційного суду, з урахуванням виплачених раніше сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки позивач згідно Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання неправомірними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дій Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року, що складає 01 рік 11 місяців 27 днів, період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, що складає 02 роки 0 місяців 0 днів.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 057050007847 від 26 квітня 2021 року в частині визначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 60% від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецьким апеляційним судом.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) зарахувати до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової служби в лавах Радянської Армії з 07 травня 1982 року по 03 травня 1984 року, що складає 01 рік 11 місяців 27 днів, період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (стаж (досвід) роботи у галузі права) з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, що складає 02 роки 0 місяців 0 днів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 14.04.2021 року, нарахувати та виплатити з 14.04.2021 року ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 70% за повних 30 років стажу судді від суддівської винагороди, визначеної в довідці № 3.11-16/70/21 від 13 квітня 2021 року Донецького апеляційного суду, з урахуванням виплачених раніше сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
В частині позовних вимог про визнання неправомірними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області встановлено ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в меншому розмірі 60% від суддівської винагороди, визнання неправомірними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (стаж (досвід) роботи у галузі права) з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, що складає 3 роки, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 зарахувати до стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи старшим оперуповноваженим, начальником відділення карного розшуку Киренського РВ УМВС Іркутської області (стаж (досвід) роботи у галузі права) з 02 жовтня 1991 року по 01 жовтня 1993 року, як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, що складає 3 роки відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 20 вересня 2021 року.
Рішення може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська