Ухвала
17 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 531/869/20
провадження № 61-14500ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згодом у судовому засіданні суду першої інстанції позивач вказувала, що заборгованість по заробітній платі повністю погашена та виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 3 500 грн. Недоплачена компенсація за невикористану відпустку становить суму 4 082,08 грн.
Ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 18 червня 2020 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» № 50 від 14 травня 2020 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача складом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» з 15 травня 2020 року.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 травня 2020 року по 20 травня 2021 року у розмірі 66 491,58 грн, з вирахуванням всіх належних податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на користь держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 1 576,50 грн.
У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2021 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п?ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев?ятою статті 19 ЦПК України передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270,00 грн.
Предметом спору у цій справі є вимога майнового характеру - стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог становить 7 582,08 грн і є меншою, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270*100=227 000).
Крім того, предметом спору у цій справі є вимога немайнового характеру: про поновлення на роботі, розгляд якої відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження.
Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, заявник не обґрунтував виключних обставин, які за положеннями ЦПК України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Наведене узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Разом з тим, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтям 19, 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець