Ухвала
16 вересня 2021року
м. Київ
справа № 326/703/20
провадження № 61-14894ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення страхового відшкодування,
ОСОБА_1 у травні 2020 року звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на її користь суму страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника у розмірі 67 014 грн; стягнути з відповідача ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на її користь суму страхового відшкодування, пов'язаного із заподіяною моральною шкодою у розмірі 14 892 грн; стягнути з відповідача ПрАТ «СК «Страхування» на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.
Приморський районний суд Запорізької області рішенням від 19 листопада 2020 року позов задовольнив, стягнув з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника у розмірі 67 014 грн, суму страхового відшкодування, пов'язаного із заподіяною моральною шкодою у розмірі 14 892 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.
Запорізький апеляційний суд постановою від 04 серпня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» залишив без задоволення, рішення Приморського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року у цій справі залишив без змін.
ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» 03 вересня 2021 року засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у вказаній вище справі, в якій просило скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у даній справі становить 81 906 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судами допущено помилкове тлумачення та застосування статей 2, 27, 35, пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за встановлених фактичних обставин справи, та ігнорування наявності спеціального Закону в цілому, свідчить про неспроможність держави, дотримуватися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, а саме діяльності у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Такі порушення мають шкідливі наслідки для всіх страхових компаній, в тому числі і для страховика, та з огляду на їх систематичність, досягають такого рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання страховикам застосовувати у своїй діяльності спеціальний Закон при розрахунку розміру страхового відшкодування.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявником підстави є такими, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики та зводяться до його незгоди з оцінкою зібраних судами у справі доказів та встановлених обставин із одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи судами.
Крім того, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин заявником не обґрунтовано.
Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Заявник зазначає, що справа має виняткове значення для всіх страхових компаній, що здійснюють свою діяльність на території України, МТСБУ та для страховика, оскільки, законодавець зобов'язав страховика у своїй діяльності керуватися спеціальним Закон для врегулювання справи за подібних фактичних обставин.
Однак аналіз наведених заявником доводів не дає підстав для висновку про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки зазначені доводи, без наведення відповідних доказів на підтвердження даної обставини, не свідчать про наявність виняткового значення.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення страхового відшкодування відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
А. І. Грушицький