Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 753/15051/19
провадження № 61-12841св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Укрзалізниця»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація апарату «Укрзалізниці»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Кравець В. А., Стрижеуса А. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», третя особа - Первинна профспілкова організація апарату «Укрзалізниці», про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 18 травня 2017 року вона працювала в ПАТ «Укрзалізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», на посаді заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до наказу про прийняття на роботу від 17 травня 2017 року № 1184/ОС. Наказом від 25 червня 2019 року № 1296/ос її з 26 червня 2019 року звільнено з посади заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Наказом від 3 березня 2019 року № 152 «Про деякі питання діяльності апарату АТ «Укрзалізниця», на підставі якого проводилось скорочення її посади, було визначено ліквідувати з 03 червня 2019 року департамент корпоративного управління АТ «Укрзалізниця», в якому вона працювала, та утворити департамент управління корпоративними правами та забезпечення діяльності правління.
Вважає таке звільнення незаконним, оскільки його проведено без дотримання вимог статей 42, 49-2 КЗпП України: їй не були запропоновані всі наявні на підприємстві посади, зокрема, у новоствореному департаменті, кількість працівників в якому було збільшено порівняно з ліквідованим департаментом, не враховано її переважне право на залишення на роботі, оскільки вона є сімейною особою, на її утриманні знаходиться неповнолітня дитина, вона є особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком, також вона є працівником з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, дисциплінарних стягнень не має.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 25 червня 2019 року № 1296/ос про її звільнення з посади заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» з 26 червня 2019 року у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; - поновити її на посаді заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» з 26 червня 2019 року;
- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 червня 2019 року до дня постановлення судом рішення включно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 25 червня 2019 року № 1296/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» з 26 червня 2019 року у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» з 26 червня 2019 року.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 за 199 робочих днів, що складає 170 525,09 грн, середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 червня 2019 року до 07 квітня 2020 року включно.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулось з порушенням вимог трудового законодавства. Суд врахував, що при звільненні позивачу не було запропоновано вакантні посади, наявні у новоствореному департаменті товариства, що є суттєвим порушенням частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Всупереч вимогам частин першої-третьої статті 42 КЗпП України для визначення переважного права позивача на залишення на роботі відповідач не проводив порівняння та визначення працівників з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, не взяв до уваги переважне право позивача на залишення на роботі з огляду на те, що вона є сімейною особою і на її утриманні знаходиться неповнолітня дитина, в її сім'ї немає інших осіб із самостійним заробітком. Також суди встановили недотримання процедури отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача, визначеної частиною третьою статті 43 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
27 серпня 2020 року АТ «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неповною мірою з'ясували обставини справи щодо наявності та характеру змін в організації виробництва і праці в АТ «Українська залізниця», які стали підставою для звільнення позивача з роботи згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Також суди неправильно застосували положення статті 42 КЗпП України щодо визначення переважного права працівника на залишення на роботі та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц та від 10 червня 2020 року у справі № 761/1313/18.
Обов'язок роботодавця запропонувати вивільнюваному працівнику вакантні посади не має абсолютного характеру, не передбачає зобов'язання роботодавця пропонувати усі без винятку вакантні посади. Натомість АТ «Українська залізниця» запропонувало позивачу всі наявні в товаристві вакантні посади, на яких позивач, з урахуванням її освіти, спеціальності та професійних навичок, могла виконувати трудові функції та обов'язки.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у жовтні 2020 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів АТ «Українська залізниця», а оскаржувані рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року вважала законними та обґрунтованими.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 753/15051/19.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
З 18 травня 2017 року ОСОБА_1 працювала в ПАТ «Укрзалізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», на посаді заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до наказу про прийняття на роботу від 17 травня 2017 року №1184/ОС (а. с. 10, т. 1).
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 25 червня 2019 року № 1296/ос ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця» з 26 червня 2019 року у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 211, т. 1).
Підставами для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади визначено: наказ АТ «Укрзалізниця» від 01 березня 2019 року № 152 «Про деякі питання діяльності апарату АТ «Укрзалізниця», перелік від 01 березня 2019 року № 32 змін до штатного розпису, повідомлення від 18 квітня 2019 року
№ ЦПК-70, лист Первинної профспілкової організації апарату «Укрзалізниці» від 24 червня 2019 року № УЗпроф-55 (протокол від 24 червня 2019 року № 14).
Наказом від 03 березня 2019 року № 152 «Про деякі питання діяльності апарату АТ «Укрзалізниця», на підставі якого проводилось скорочення посади ОСОБА_1 , яку вона обіймала, було визначено ліквідувати з 03 червня 2019 року департамент корпоративного управління АТ «Укрзалізниця», в якому вона працювала, та утворити департамент управління корпоративними правами та забезпечення діяльності правління (пункт 2 наказу).
На виконання положень статті 49-2 КЗпП України АТ «Укрзалізниця» попередило ОСОБА_1 про зміни з 03 червня 2019 року в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну в організації виробництва і праці, ліквідацію департаменту корпоративного управління з 03 червня 2019 року та скорочення посади заступника начальника департаменту корпоративного управління АТ «Укрзалізниця», про що свідчить підпис позивача у повідомленні від 18 квітня 2019 року за № ЦПК-70, отриманий нею 22 квітня 2019 року (а. с. 14).
Суди встановили, що ліквідований департамент, в якому працювала ОСОБА_1 , мав штат 20 штатних одиниць, а новостворюваний - 27, при цьому позивачем не запропоновано відповідачу посади у новостворюваному департаменті, а запропоновані шість посад в інших департаментах внутрішнього аудиту та контролю, економічної та інформаційної безпеки та відділу формування платіжного балансу, управлінського обліку та звітності департаменту казначейства.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є сімейною особою, на її утриманні знаходиться неповнолітня дитина, вона є особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком (а. с. 27, 28, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 280/82/18 (провадження № 61-364св19), від 03 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц (провадження № 61-37003св18), від 10 червня 2020 року у справі № 761/1313/18 (провадження № 61-47661св18).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 42 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Згідно з частинами першою, третьою та п'ятою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів» судам роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджували його за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією із найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15).
Оскільки обов'язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року в справі № 638/1168/18 (провадження
№ 61-21272св19).
Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що правовий статус новоутвореного департаменту та його адміністративні особливості подібні до тих, що і у ліквідованого департаменту відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 03 березня 2019 року № 152 «Про деякі питання діяльності апарату АТ «Укрзалізниця».
Так, ліквідований департамент мав назву «департамент корпоративного управління АТ «Укрзалізниця», а утворений - «департамент управління корпоративними правами та забезпечення діяльності правління».
Ліквідований департамент, в якому працювала ОСОБА_1 , мав штат 20 штатних одиниць, а новостворений - 27.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що скорочення граничної чисельності штатних одиниць не відбулось, навпаки чисельність штатних одиниць збільшилась з 20 до 27, оскільки департамент за своїми повноваженнями залишився, відбулася лише зміна назви.
За таких обставин роботодавець повинен був запропонувати позивачу серед іншого посади у новостворюваному департаменті, який фактично утворився зі зміною назви, відповідно зі збереженням функцій та їх розширенням, чого усупереч вимог статті 49-2 КЗпП України не зробив.
Натомість позивачу, яка обіймала посаду заступника начальника департаменту корпоративного управління, запропоновані шість посад в інших департаментах - внутрішнього аудиту та контролю, економічної та інформаційної безпеки та відділу формування платіжного балансу, управлінського обліку та звітності департаменту казначейства, водночас не зазначено про відсутність вакантних посад у АТ «Укрзалізниця» за відповідною професією позивача та аналогічній посаді.
Також суди врахували, що на утриманні ОСОБА_1 знаходиться неповнолітня дитина та в сім'ї позивача відсутні інші працівники із самостійним заробітком.
Крім того, з огляду на зміст частини третьої статті 43 КЗпП України розгляд виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) подання може бути проведено за відсутністю працівника (його представника) лише у випадку повідомлення останнього та у разі його повторної неявки без поважних причин.
Суди встановили відсутність належних доказів на підтвердження факту повідомлення ОСОБА_1 про розгляд подання відповідача щодо її звільнення. Доказів на підтвердження протилежного АТ «Українська залізниця» до суду не надало.
З огляду на встановлені у справі обставини колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулось з порушенням вимог трудового законодавства.
АТ «Укрзалізниця» не спростувало тих обставин, що по суті функціональне призначення новоутвореного департаменту не суттєво відрізняється від попереднього, а також те, що ліквідація цього департаменту фактично вплинула на обсяг завдань та функцій нового департаменту. Також відповідач не заперечував відсутності посади заступника очільника департаменту та можливі відмінності у посадових обов'язках з тією посадою, яку обіймала ОСОБА_1 .
Заперечення АТ «Укрзалізниця» щодо встановлених обставин є аналогічними доводам касаційної скарги та були предметом дослідження апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги відповідача, а тому колегія суддів не вважає за необхідне давати правову оцінку тим самим аргументам заявника.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині скасування наказів та поновлення позивача на посаді.
Посилання АТ «Укрзалізниця» на необхідність урахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 280/82/18 (провадження № 61-364св19), від 03 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц (провадження № 61-37003св18), від 10 червня 2020 року у справі № 761/1313/18 (провадження
№ 61-47661св18), є безпідставними.
Правовідносини у вказаних справах та у справі № 753/15051/19 не є подібними, у тому числі і з огляду на те, що у справі, що переглядається у касаційному порядку, разом із скороченням посади позивача відбулась ліквідація департаменту з одночасним утворенням нового департаменту з більшою чисельністю посад, які позивачу не були запропоновані.
Колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк