про відмову у видачі судового наказу
20 вересня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/973/21
Господарським судом Чернігівської області у складі судді М.В. Фесюри у порядку наказного провадження розглянуто заяву №б/н від б/д та додані до неї документи, які подані заявником (стягувачем): Приватним акціонерним товариством «УКпостач», код ЄДРПОУ 30169718, вул. Залізнична, 31-С, м. Дергачі, Харківська область, 62301, ел .адреса: e.halina@uksnab.beer-co.com
до боржника: Фізичної особи-підприємця Конош Марини Василівни, АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_1
про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 209 856,60 грн
Приватне акціонерне товариство «УКпостач» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Конош Марини Василівни 209856,60 грн, з яких: 127650,00 грн передплати та 82206,60 грн штрафу.
Заяву обґрунтовано неналежним виконанням боржником договору поставки №004029 від 27 серпня 2020 року.
Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу судового наказу виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2, 4 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, наказного провадження.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ ГПК України.
Згідно ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Виходячи з загальних засад наказного провадження та встановленого порядку розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язкові вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу викладені у ст.150 ГПК України, відповідно до п. 4, 5 ч. 2 якої у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено вимоги заявника та обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із наведених приписів, при зверненні заявника до господарського суду із заявою про видачу судового наказу та при викладенні обставин, на яких ґрунтуються вимоги заявника, останнім мають бути зазначені та надані належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази, на підтвердження заявлених ним вимог та обставини їх виникнення.
Відповідно до частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що Приватне акціонерне товариство «УКпостач» пред'являє вимоги до Фізичної особи - підприємця Конош Марини Василівни про стягнення 209856,60 грн, з яких: 127650,00 грн передплати та 82206,60 грн штрафу.
У поданій заяві заявник зазначає, що 27.08.2020 між Фізичною особою - підприємцем Конош Мариною Василівною (продавець) та Приватним акціонерним товариством «УКпостач» (покупець), укладено договір поставки №004029, у доказ чого заявником до заяви додано копію договору №004029 від 27.08.2020.
Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунок за отриманий товар здійснюється Покупцем за передоплатою в розмірі 50%, решта 50% сплачується Покупцем по факту поставки Товару.
Заявник у заяві зазначає, що згідно умов п. 4.1. Договору поставки №004029, 28.08.2020 Покупець здійснив передоплату у розмірі 127650,00 грн, що складає 50% від загальної суми Договору.
У доказ своїх вимог заявником до заяви надано платіжне доручення №3653 від 28 серпня 2020 року на суму 127650,00 грн з призначенням платежу: "сплата за вентилятор Аналізатор згідно договору №004018 від 27.08.2020, рахунок 881 від 27.08.20". Тоді як, заявник у заяві посилається на укладений між сторонами договір поставки №004029 від 27.08.2020, копію якого додано до матеріалів справи.
У свою чергу, заявником надано пояснення та зазначено, що під час оформлення платіжного доручення №3653 від 28.08.20, працівниками ПрАТ «УКпостач» було допущено помилки, у зв'язку із чим, посилаючись на судову практику (ухвала Київського апеляційного адмінсуду від 23.04.2014 р. у справі № 2а- 3335/10/2670, ухвала Житомирського апеляційною адмінсуду від 19.02.2013 р. у справі № 0670/3840/12, ухвала ВАС У від 13.11.2012 p. № К-20530/10) заявник звернувся до Фізичної особи - підприємця Конош Марини Василівни з листом щодо уточнення призначення платежу №020/08-108/1-1 від 28 серпня 2020 року. Таким чином, Приватне акціонерне товариство «УКпостач» зазначає, що усунуло невідповідності шляхом направлення на адресу контрагента листа з повідомленням про уточнення платежу. Доказів направлення відповідного листа на адресу ФОП Конош М.В. матеріали не містять.
Стосовно зміни реквізиту «Призначення платежу» у платіжному дорученні №3653 від 28.08.20, суд зазначає наступне.
Касаційний адміністративний суд Верховного суду в адміністративній справі №809/34/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74992539) дослідив питання законності зміни призначення платежу платником після списання банком коштів за платіжним дорученням з рахунку такого платника. У постанові від 19 червня 2018 року Верховний суд виклав правову позицію, відповідно до якої, зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами, а платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.
Зокрема, суд встановив, що згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22, одним з таких інструментів є платіжне доручення, форма якого встановлюються Національним банком України (пункт 6 частини 1 статті 7, пункт 17.1 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні») і обов'язковим реквізитом якого є «призначення платежу», який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Цим же пунктом встановлено, що повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно пункту 1.8 даної Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.
З системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.
Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.
Тобто до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит «Призначення платежу» шляхом відкликання платіжного доручення.
Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.
Оскільки до матеріалів заяви не надано доказів згоди фізичної особи-підприємця Конош М.В. на зміну призначення платежу, а тому зазначене заявником платіжне доручення не може бути належним доказом виконання зобов'язання ПрАТ "УКпостач" по Договору №004029 від 27.08.2020 в частині здійснення передоплати.
Крім того, наданий в якості доказу гарантійний лист вз.№405 від 20.07.21 фізичної особи-підприємця Конош М.В. не може бути прийнятий судом як належний, оскільки за змістом останнього, ФОП Конош М.В. гарантує повернення коштів за непоставлений товар на суму 127 650,00 грн до 31.07.21 без вказівки на виконання якого саме договору мають бути повернуті кошти. Тобто відсутні належні докази наявності невиконаного зобов'язання ФОП Конош М.В. перед ПрАТ "УКпостач" саме по Договору №004029 від 27.08.20.
З наведеного вбачається невідповідність зазначених заявником у заяві обставин справи та матеріалів справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявником не зазначено обставини, на яких ґрунтуються усі його вимоги та не надано доказів на їх підтвердження щодо виникнення такого розміру заборгованості саме за спірним Договором.
За приписами ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу.
Крім того, стосовно заявленого до стягнення з ФОП Конош М.В. 82206,60 грн штрафу, суд повідомляє наступне.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (статті 610, 611 ЦК України).
З огляду на зміст статті 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
Виходячи з визначення наведеного в статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, за правовою природою неустойка (в формі пені та штрафу) є заходом відповідальності за порушення договірних зобов'язань, а не заборгованістю за письмовим договором у розумінні частини 1 статті 148 ГПК України.
З урахуванням зазначеного, вимоги про сплату неустойки (пені, штрафу), хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є безспірною заборгованістю за письмовим договором (основним зобов'язанням, про яке йде мова в частині 1 статті 148 ГПК України). Неустойка (пеня, штраф) є заходом відповідальності за порушення договірних зобов'язань, що можуть бути стягнуті в порядку позовного провадження, у той час як у порядку наказного провадження можливо стягнути лише неоспорювану (безспірну) заборгованість незначного розміру (до ста розмірів прожиткового мінімуми для працездатних осіб), яка виникла за письмовим договором.
З урахуванням наведеного, вимоги про стягнення 82206,60 грн штрафу не відповідають вимогам статті 148 ГПК України та не можуть бути розглянуті судом саме в порядку наказного провадження.
У частині стягнення 82206,60 грн штрафу суд відмовляє на підставі п.3 ч. 1 статті 152 ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Разом з тим, суд звертає увагу заявника, що відповідно до частини 2 статті 153 ГПК України відмова в видачі судового наказу з підстави, передбаченої п.3 частини 1 статті 152 цього Кодексу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами в позовному порядку.
Виходячи з викладеного вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу судового наказу.
Керуючись статтями 12, 147, 148, 150, п.1, 3, ч.1 ст. 152, 153, 154, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Відмовити Приватному акціонерному товариству «УКпостач» (код ЄДРПОУ 30169718; вул. Залізнична, 31-С, м. Дергачі, Харківська область, 62301) у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Конош Марини Василівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_1 ) 127650,00 грн передоплати та 82206,60 грн штрафу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки та в порядку, що передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та підпунктом 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.В. Фесюра
Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/