м.Чернівці
15 вересня 2021 року Справа № 926/2617/21
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М. за участю секретаря судового засідання Циганчук І.В. розглянувши справу №926/2617/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ" (21050, м.Вінниця, вул. М. Литвиненко - Вольгемут, буд. 31 - А)
До Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК МАШИНЕРІ" (58000, м. Чернівці, пр. Незалежності, буд. 106, оф. 217 - Б)
Про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №140220/ОПТ від 14.02.2020 року у сумі 1552514,81 грн
За участю представників:
Від позивача: Каленяк Є.А. - адвокат (ордер № 176696 від 01.06.2021 р.)
Від відповідача: Іванов С.В. - адвокат (ордер № 1027478 від 29.07.2021 р.)
Судове засідання проведене в режимі відеоконференції в системі відеоконференцзв'язку "EasyCom".
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК МАШИНЕРІ" про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №140220/ОПТ від 14.02.2020 року у сумі 1552514,81 грн, з яких:1299600,00 грн - сума основного боргу, 120213,00 грн - інфляційні збитки, 43931,32 грн - 3% річних, 88770,49 грн - пеня.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 14.02.2020 року між сторонами було укладено договір поставки нафтопродуктів № 140220/ОПТ, за умовами якого, позивач поставив відповідачу товар суму 1799600,00 грн, за які останній розрахувався частково на суму 500000,00 грн, станом на 28.05.2021 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 1299600,00 грн, що стало підставою для нарахування йому пені в сумі 88770,49 грн, інфляційних в сумі 120213,00 грн та 3% річних в сумі 43931,32 грн.
24.06.2021 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№2617.
Витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021 року позовну заяву передано судді Гушилик С.М.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, яке призначено на 22.07.2021 року.
Ухвалою суд від 22.07.2021 року за клопотанням представника позивача підготовче засідання відкладено на 26.08.2021 року, про що повідомлено відповідача шляхом офіційного оприлюднення оголошення у справі на офіційному веб-сайті судової влади України.
29.07.2021 року через відділ документального та інформаційного забезпечення від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№ 3188).
06.08.2021 року відповідачем через відділ документального та інформаційного забезпечення суду подано на відзив на позов (вх.№3287), в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на наступне:
- між позивачем та відповідачем не було укладено договору №140220/ОПТ від 14.02.2020 року;
- видаткові накладні, які подані позивачем, не містять в собі реквізитів, підпису та відтиску печатки відповідача;
- рахунок-фактура №СФ-0000079 від 11.03.2020 року та платіжне доручення про часткову сплату не підтверджують поставку товару позивачем;
- податкові накладні, надані позивачем також не підтверджують факту отримання товару відповідачем.
10.08.2021 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні призначеному на 26.08.2021 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу easycon.com.ua (вх.№3327).
17.08.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№3384), згідно якої останній заперечує проти доводів відповідача та стверджує, що факт поставки товару підтверджується договором поставки №140220/ОПТ, платіжним дорученням про часткову сплату та податковими накладними.
Ухвалою суду від 25.08.2021 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, судове засідання призначене на 26.08.2021 року ухвалено провести в режимі відеокнференції.
25.08.2021 року через відділ документального та інформаційного забезпечення суду позивачем подано заперечення на відзив (вх.№3452) з доказами надсилання відповідачу.
Ухвалою суду від 26.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2021 року, про що, повідомлено представників сторін, судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні, 15.09.2021 року після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів.
Представник позивача в судовому засіданні, 15.09.2021 року підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у своєму відзиві та додаткових запереченнях.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, -
В обґрунтування своїх вимог позивачем надано договір поставки нафтопродуктів № 140220/ОПТ від 14.02.2020 року, який укладено між ТОВ "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ" (постачальник) та ТОВ "ЛК МАШИНЕРІ" (покупець) (далі - договір).
У відповідності до п.1.1 договору постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах викладених у договорі, нафтопродукти (товар) найменування, кількість, ціна, яких вказується в накладних документах на товар, які оформляються на кожну окрему партію товару.
Номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця і зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі являються специфікацією в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та складають невід'ємну частину договору (п.1.2 договору).
Товар поставляється погодженими партіями, у відповідності з заявками Покупця на постачання тої чи іншої партії товару. Форма заявок викладається згідно зразка чи у довільній формі. Заявка може бути надіслана письмово (факсом або електронною поштою), чи продиктована в усній формі. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін (п.2.1 договору).
Загальна ціна цього договору визначається загальною сумою поставленого покупцю товару протягом всього строку дії даного договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах. Ціна та вартість товару, що постачається по цьому договору, фіксується в рахунках-фактури та накладних документах у національній валюті України (п.3.1 договору).
За умовами п.3.2 договору покупець зобов'язаний оплатити вартість (в розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактури та накладних документах на товар, (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі) в день здійснення поставки товару. Платіжні документи за цим договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту та форми таких документів, з обов'язковим зазначенням номеру та дати укладання договору згідно з яким здійснюється перерахування грошових коштів.
Згідно з п.4.1 договору у випадку несвоєчасної оплати (не оплати) за цим договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожний день прострочення, від суми невиконаного грошового зобов'язання.
При цьому, п.3.5 договору визначено, що за порушення строків оплати, встановлених п.3.2 договору, покупець на вимогу постачальника окрім штрафних санкцій (сплата пені згідно п.4.1) зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також згідно із ст.625 ЦКУ - 3% від суми боргу.
Договір набирає чинності з дати його укладення та діє по 31.12.2020 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення (п.6.1 договору).
Пунктом 6.2 договору зокрема визначено, що всі зміни і доповнення до договору оформлюються в письмовій формі і вважаються діючими, якщо вони підписані уповноваженими представниками сторін і завірені печатками сторін. При підписанні протягом строку дії цього договору листів, повідомлень і т.п. сторонами може використовуватись факсимільне відтворення підпису уповноважених представників сторін за допомогою засобів механічного копіювання. Такі документи як: видаткові накладні, акти приймання-передачі, акти звірки взаєморозрахунків підписуються власноруч уповноваженими на те особами.
На виконання умов договору ТОВ "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ" на підставі видаткових накладних № РН-001314 від 17.02.2020р., №РН-001315 від 19.02.2020р., №РН-001316 від 20.02.2020р., № РН-001317 від 24.02.2020р., №РН-001318 від 26.02.2020р., №РН-001319 від 29.02.2020р. поставив ТОВ "ЛК МАШИНЕРІ" паливо дизельне на загальну суму 1799600,00 грн.
Після поставки кожної партії товару позивачем сформовано податкові накладні.
11.03.2020 року ТОВ "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ" виставив ТОВ "ЛК МАШИНЕРІ" рахунок-фактуру № СФ-0000079 на оплату суми 1799600,00 грн.
11.03.2020 року ТОВ "ЛК МАШИНЕРІ" у відповідності до рахунку-фактури № СФ-0000079 від 11.03.2020р. здійснило проплату в сумі 500000,00 грн на рахунок ТОВ "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ", що підтверджено копією платіжного доручення № 232 від 11.03.2020 року та банківською випискою.
Враховуючи, що відповідач за поставлений товар розрахувався частково у нього виникла заборгованість в сумі 1299600,00 грн, тому позивач у відповідності до вимог договору та ст.625 Цивільного кодексу України нарахував йому 3% річних за період з 12.04.2020р. по 28.05.2021р. в сумі 43931,32 грн, інфляційні за аналогічний період в сумі 120213,00 грн та пеню за період з 12.04.2020р. по 12.10.2020р. в сумі 88770,49 грн, а відтак просить стягнути загальну заборгованість з відповідача в сумі 1552514,81 грн.
Відповідач в свою чергу, заборгованість не визнає, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору № 140220/ОПТ від 14.02.2020 року, так як на копії договору наданої позивачем, відсутні підпис і печатка уповноваженої особи ТОВ "ЛК МАШИНЕРІ", отже сторони у відповідності до вимог Господарського кодексу України не дійшли згоди зі всіх істотних і визначених на розсуд сторін умов договору. Видаткові накладні, які подані позивачем, не містять в собі реквізитів, підпису та відтиску печатки відповідача, як отримувача товару, отже не є належним доказом здійснення господарських операцій у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Додані рахунок-фактура №СФ-0000079 від 11.03.2020 року та платіжне доручення про часткову сплату не підтверджують поставку товару позивачем саме по накладним, та не є доказом схвалення договору, а податкові накладні, не підтверджують самого факту отримання товару відповідачем.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
В судовому засіданні було досліджено докази подані позивачем в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: копії договору про поставку нафторпродуктів №140220/ОПТ від 14.02.2020, видаткових накладних за період з 17.02.2020-29.02.2020, рахунку-фактуру №СФ-0000079 на оплату суми 1799600,00 грн, в якому зазначено саме договір № 140220/ОПТ від 14.02.2020 та платіжне доручення №232 від 11.03.2020 року про здійснення такої часткової оплати відповідачем 500000,00 грн, а також податкових накладних, які сформовані позивачем після кожної поставки товару.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст.174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписом ч. 1 ст. ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частиною 2 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
В силу п. 1. ч. 1 ст. 208 ЦК України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.
Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1 ст.207 ЦК України ).
При цьому в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона- постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1.ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2ст.712 ЦК України).
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів за поставлений товар з урахуванням пені, інфляційних та 3% річних, посиланням на договір, видаткові накладні, рахунок-фактуру, платіжне доручення про сплату та податкові накладні, у той час як відповідач заперечує факт укладення договору, отримання від позивача товару, вказуючи на те, що ні договір, ні видаткові накладні ним не підписані, а рахунок на оплату, платіжне доручення та податкові накладні не свідчать про реальність руху активів та здійснення поставки.
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші документи.
Відтак, наведене свідчить, що видаткова накладна в розумінні положень чинного законодавства може виступати доказом здійснення господарської операції, оскільки є первинним документом, який є підставою для оприбуткування товару.
Відповідно до ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").
Отже, обов'язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.
Відповідно до частини 201.1, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженим платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображає у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Податкова накладна видається платником, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операції з постачання товарі/послуг платник податку - продавець товарі/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі 915/905/16, зокрема зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
У Постанові Верховного суду від 05.12.2018 у справі №915/878/16 зазначено, що для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і для договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції та оцінити зміни майнового стану, які відбулись у сторін у результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватись, в тому числі і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з'ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
Фактом підтвердження господарської операції за спірним договором згідно з узгодженими сторонами умовами є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (п.44 постанови Верховного Суду від 28.08.2020р. у справі № 922/2081/19).
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020р. у справі № 910/14009/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" та відображають реальні господарські операції.
З урахуванням вище викладеного, судом встановлено наступне:
- в договорі, який наданий позивачем, як доказ виникнення між сторонами правовідносин, відсутній підпис та печатка ТОВ "ЛК МАШИНЕРІ", а також відсутні докази схвалення такого правочину (будь-які заявки відповідача про поставку товару, тощо, отже такий договір є неукладеним і не може бути належним доказом виникнення між сторонами цивільних прав і обов'язків;
- в якості підтвердження господарської операції позивачем надано видаткові накладні № РН-001314 від 17.02.2020р., №РН-001315 від 19.02.2020р., №РН-001316 від 20.02.2020р., № РН-001317 від 24.02.2020р., №РН-001318 від 26.02.2020р., №РН-001319 від 29.02.2020р., які не містять реквізитів особи, яка прийняла товар, підпису особи, яка його прийняла та відтиску печатки, тобто такі накладні не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", отже є неналежним доказом здійснення господарської операції між позивачем та відповідачем;
- податкові накладні № 33 від 17.02.2020р., № 36 від 19.02.2020р., № 37 від 20.02.2020р., № 40 від 24.02.2020р., №44 від 26.02.2020р., №53 від 29.02.2020р. не можуть бути доказом на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки такі докази не можуть свідчити про рух товару та виконання обов'язку постачальника з передачі товару покупцю, а підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції;
- рахунок-фактури №СФ-0000079 від 11.03.2020р. на суму 1799600,00 грн жодним чином не доводить факту укладення договору, який не підписаний та факту отримання товару, так як в даному рахунку-фактури не зазначено по яким саме накладним була поставка, а зазначено загальну суму та номер договору;
- в платіжному дорученні № 232 від 11.03.2020р., згідно з яким відповідач провів оплату на суму 500000,00 грн зазначено "оплата згідно рахунку-фактури №СФ-0000079 від 11.03.2020р.", проте, це жодним чином не доводить схвалення умов договору відповідачем та самої поставки товару позивачем, так як відсутні первинні документи здійснення господарської операції між сторонами.
В судовому засіданні представник позивача в усній формі заявив, про те, що жодних інших доказів в підтвердження того, що ТОВ "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ" здійснювало поставку нафтопродуктів протягом лютого 2020 року для ТОВ "ЛК МАШИНЕРІ" у нього немає (як то показів свідків (водіїв), які здійснювали доставку товару, чи видавались продавцем покупцю та отримувались покупцем податкові накладні при здійснення операцій із спірних поставок товару, чи відображались у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні, чи формувався відповідачем, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних).
Враховуючи вище викладене, суд прийшов висновку, що позивачем не надано доказів в підтвердження того, що між сторонами існували договірні відносини, що він на підставі договору №140220/ОПТ від 14.02.2020р. та у відповідності до видаткових накладних, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства передав у власність відповідача товар, за який останній розрахувався частково, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 1299600,00 грн та в свою чергу нарахування у відповідності до договору пені в сумі 88770,49 грн, інфляційних в сумі 120213,00 грн та 3% річних в сумі 43931,32 грн.
За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (п.4 ч.3 ст.2 зазначеного Кодексу).
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
У той же час, ч. 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019р. у справі № 909/327/18).
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовані належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 23287,730 грн покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 73-79, 86, 129, 222, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ" (21050, м.Вінниця, вул. М. Литвиненко - Вольгемут, буд. 31 - А, код 39189072 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК МАШИНЕРІ" (58000, м.Чернівці, пр. Незалежності, буд. 106, оф. 217 - Б, код 39172006) про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №140220/ОПТ від 14.02.2020 року у сумі 1552514,81 грн - відмовити в повному обсязі.
Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресую: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2021 року
Суддя С.М. Гушилик