Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2804/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Гребенюк Т.Д.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (код ЄДРПОУ 20782312, вул. Січових Стрільців, буд.40, м. Київ, 04053)
до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (код ЄДРПОУ 21186813, вул. Плеханівська, буд. 63, м. Харків, 61001)
про стягнення коштів у розмірі 7 419,69 грн.
без виклику учасників справи
15.07.2021 до Господарського суду Харківської області звернулося Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “ПЗУ Україна” (далі - позивач або ПрАТ “СК “ПЗУ Україна”) до Приватного акціонерного товариства “Харківська Муніципальна Страхова Компанія” (далі - відповідач або ПрАТ “ХМСК”) із позовною заявою про стягнення заборгованості у розмірі 7 419, 69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору добровільного страхування наземного АМ№149356 від 19.12.2019 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки Renault, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тому, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 7 419, 69 грн. Також просить стягнути судовий збір у розмірі 2270, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №922/2804/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України та докази направлення відзиву позивачу.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6102256077409 ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.07.2021 року у справі №922/2804/21 вручено уповноваженому представнику відповідача - 02.08.2021 року.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 17.08.2021 року (включно).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19.12.2019 року між ПрАТ "ПЗУ Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФАРМ-ХАРКІВ» укладено договір добровільного наземного АМ№149356 (надалі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.9-17).
06.08.2020 року в м. Пісочин по Полтавське шосе, 8 стався страховий випадок за участю застрахованого позивачем автомобіля Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди учасниками складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 06.08.2020 року, вину визнано водієм транспортного засобу ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 22).
Відповідно до ремонтної калькуляції Аудатекс №231633 від 12.08.2020 вартість ремонту транспортного засобу Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 7 149, 69грн. (а.с. 23-24).
За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 7 149, 69 грн., що підтверджується платіжним дорученням №46052 від 26.08.2020 року року (а.с. 29). Вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується наявним в матеріалах справи страховим актом №UA2020080700003/L40/01 від 26.08.2020року (а.с.25). До страхового акту також здійснено розрахунок страхового відкшодування, що є додатком до страхового акту (а.с. 26).
За розрахунками позивача, сума страхового відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь становить 7 149, 69 грн. у розмірі ліміту відповідальності за шкоду заподіяну майну за полісом №ЕР-106265449 з врахуванням франшизи у розмірі 0, 00 грн.
У матеріалах справи також наявна адресована відповідачу вимоги в порядку суброгації (від 21.10.2020 року №11251/Р; від 20.04.2021 року №2/43/ДД/СБ) про виплату страхового відшкодування, в якій позивач просив ПрАТ «ХМСК» відшкодувати йому сплачену суму страхового відшкодування у розмірі 7 149, 69 грн. (а.с. 31-32). Позивач стверджує, що відповіді на вказані листи від відповідача отримано не було.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на його користь страхового відшкодування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Щодо здійсненого розрахунку розміру матеріального збитку і правомірності стягнення страхового відшкодування у відповідному розмірі, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.
Втім, позивач як доказ належності визначення розміру матеріального збитку надає лише ремонтну калькуляцію №12.08.2020 року. Матеріали справи не містять ані висновку (звіту) про проведене експертне дослідження, ані рахунків СТО чи акту виконаних робіт.
Відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в матеріалах справи відсутні. Крім того, згідно платіжного доручення №46052 від 26.08.2020 року сума страхового відшкодування була безпосередньо перерахована власнику застрахованого позивачем транспортного засобу - ТОВ "ТРАНСФАРМ-ХАРКІВ", що також унеможливлює підтвердити обставини ремонту відповідного транспортного засобу.
Суд вважає, що ремонтна калькуляція, складена 12.08.2020 року та використана для визначення розміру страхового відшкодування, не може бути прийнята судом, як належний доказ у підтвердження розміру завданої позивачу матеріальної шкоди, оскільки вона також не містить підпису особи, яка її склала, та її посади, що позбавляє можливості перевірити кваліфікацію цієї особи та її право на складання такої документації. Також при визначені розміру відновлювального ремонту не були використані ціни, які діяли на час складання ремонтної калькуляції.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 24.11.2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика). Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ (п. 1.4 Методики).
Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд зауважує, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, або акт виконаних робіт.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином не доведені, а тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає судові витрати на позивача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства “ПЗУ Україна” до Приватного акціонерного товариства “Харківська Муніципальна Страхова Компанія” повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "20" вересня 2021 р.
Суддя Т.Д. Гребенюк