Рішення від 17.08.2021 по справі 921/574/20

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 серпня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/574/20(603/180/20)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи №603/180/20

за позовом: ОСОБА_1 , с. Гончарівка, Монастириського р-н., Тернопільської області, 48332

до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001)

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).

За участі представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

1. Судові процедури. Суть та рух справи.

02.11.2020 до господарського суду надійшов супровідний лист Монастириського районного суду Тернопільської області від 28.10.2020 з доданою справою №603/180/20 за позовом: ОСОБА_1 , с. Гончарівка, Монастириського р-н., Тернопільської області, 48332 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 08.10.2020 постановлено передати Господарському суду Тернопільської області.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.11.2020 вищевказану справу розподілено судді Гевко В.Л.

Ухвалою суду від 09.11.2020 позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.02.2021 звільнено позивача від доплати судового збору. Прийнято до свого провадження матеріали справи №603/180/20 в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).

Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням у справі підготовчого засідання на 16.02.2021 о 14 год. 30 хв.

Ухвалами суду, в порядку статті 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче судове засідання та його розгляд продовжувався з підстав, зазначених в ухвалах.

23.03.2021 суд відкрив судове засідання з розгляду справи по суті, яке в порядку статті 516 ГПК України, неодноразово відкладалось, з підстав, зазначених в ухвалах суду, востаннє на 17.08.2021 о 12 год. 00 хв.

Позивач та відповідач участі уповноважених представників у призначеному судовому засіданні 17.08.2021 не забезпечили.

Відповідач подав клопотання (вх№6701 від 16.08.2021) про відкладення розгляду справи, яке судом відхилене з огляду відсутності доказів поданих в його обґрунтування, а також, враховуючи тривалий розгляд даної справи.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд, у судовому засіданні 17.08.2021, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

2. Аргументи сторін.

2.1. Аргументація позивача, викладена ним у позові.

У позовній заяві (№б/н від 11.03.2020 (вх.№715/20 від 13.03.2020) позивач, серед іншого, позовні вимоги мотивує таким.

02 серпня 2011 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятий на роботу в ВАТ «Державну акціонерну компанію «Автомобільні дороги України» дочірнє підприємство «Тернопільський облавтодор» машиністом екскаватора 5 розряду по переведенню з філії "Монастириський райавтодор".

06 червня 2019 року, ОСОБА_1 було звільнено з роботи 06 червня 2019 року по ст.36 п. 1 КЗпП України за згодою сторін з виплатою компенсації за період роботи з 02.08.2018 року по 06.06.2019 року за 22 календарних дні.

Як вбачається з довідки виданої філією «Заліщицького ДЕД» ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» №36 від 2.03.2020 року, виданої за підписом заступника начальника філії «Заліщицьке ДЕД» ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3 станом 01.03.2020 року, ОСОБА_1 не виплачена заробітна плата в розмірі 17384,04 грн.

Позивач неодноразово звертався з проханням виплатити заборгованість при розрахунку, проте відповідач мотивував тим, що відсутні кошти. Своїми діями Відповідач порушив право на оплату праці Позивача, у зв'язку з невиплатою заробітної плати погіршилися його життєві зв'язки, що змусило його прикладати додаткових зусиль для організації свого життя та вплинуло на звичайний життєвий стан, оскільки він був повністю позбавлений можливості реалізації власних звичок та бажань, а також можливості матеріального забезпечення своєї родини.

Час затримки належних позивачу, як звільненому 06.06.2019 року працівнику, сум складає період з 06.06.2019 року і по день ухвалення рішення.

Розмір середньоденного заробітку за останні два місяця (квітень-травень місяць 2019 року) позивача складає 240,05 грн, що підтверджується довідкою виданою філією Заліщицького ДЕД ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги» від 11.03.2020 року №60.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню не більше розміру заявленого позивачем на день подачі позову, а саме за 193 робочих днів затримки в сумі 46 329,65 грн, з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів.

На підставі зазначеного, позивач просить стягнути з відповідача - Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: с.Гончарівка, Чортківськовго району (стара назва Монастириського району), Тернопільської області, ідент. номер НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 06.06.2019 року і по день ухвалення рішення.

2.2. Правова позиція відповідача, викладена у запереченні на позовну заяву.

Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у наданому суду запереченні на позовну заяву (№06-2/138 від 08.02.2021 (вх№1173 від 08.02.2021)) на позовну заяву, не погоджуючись із вимогами позивача - ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що вказане твердження не відповідає дійсності, вказуючи що позивачем необґрунтовано та безпідставно пропущено строк звернення з позовною заявою в суд.

Згідно приписів ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позовна заява подана в Монастириський районний суд 11.03.2020р., звільнено позивача з роботи 06.06.2019, згідно Наказу №25.1к від 06.06.2019, тобто, через 9 місяців 5 днів від дати звільнення.

Отже, на думку відповідача, позивач безпідставно та без зазначення обґрунтованих підстав порушив строк звернення в суд.

Також відповідач не погоджується із нарахованою позивачем сумою 46 329,65 грн середнього заробітку та періоду нарахування середнього заробітку, посилаючись на таке.

У філії "Заліщицька ДЕД" з 28.02.2019 згідно наказу №44 від 28.02.2019 у зв'язку із зменшенням обсягу робіт і відсутності фінансування був запроваджений неповний робочий тиждень, а саме - три дні робочі, чотири - вихідні дні.

Позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за 193 робочих днів із дня звільнення.

Як вказує відповідач, оплата позивачу відповідачем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за повний робочий тиждень, порушує принцип рівності оплати праці в разі залишення його на посаді і фактичному виконанню ним трудових обов'язків за скороченим робочим тижнем, а також оплати праці інших працівників підприємства, які працюють в мовах неповного робочого часу.

За період, який вказано в позовній заяві кількість робочих днів згідно з графіком роботи філії "Заліщицька ДЕД" становила 127 робочих днів, з них з 6 червня 2019 року по 30 червня 2019 року 9 робочих днів, у червні 2019 року 12 робочих днів, у липні 2019 року 15 робочих днів, у серпні 2019 року 11 робочих днів, у вересні 13 робочих днів, у жовтні 2019 року 14 робочих днів, у листопаді 2019 року 12 робочих днів, у грудні 2019 року - 14 робочих дні, у січні 2020 року - 10 робочих днів, у лютому - 12 робочих днів та з 1 березня 2020 року по 11 березня 2020 року 5 робочих днів.

На думку відповідача, середній заробіток відповідно до ст.117 КЗпП України становить 30 486 грн 35 коп.

Зменшуючи вказаний розмір відповідач враховує, що позивач звернувся до суду з позовом у березні 2020 року, тобто зі спливом майже тринадцяти місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 06 червня 2019 року ; сума заборгованості по заробітній платі (17 384, 04 грн), є меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні.

На підставі зазначеного, відповідач, із посиланням на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості відповідач вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат у меншій сумі.

2.3. Правова позиція позивача, викладена у заяві про зміну позовних вимог.

У поданій заяві про зміну позовних вимог (№б/н від 23.03.2021(вх№2460 від 23.03.2021)) позивач ОСОБА_1 зазначає, що як вбачається із копії трудової книжки та наказу, він був звільнений відповідачем 18.06.2021 по ст.36 п.1 КЗпП України за згодою сторін з виплатою компенсації за період роботи з 02.08.2018 року по 06.06.2019 року за 22 календарних дні, що стверджується наказом від 05.06.2019 філії Бучацького райавтодору ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» та записом у трудовій книжці.

ОСОБА_1 стверджує, що працював весь період і в день звільнення також, однак відповідач з ним не розрахувався, чим порушив положення ст.ст.116,117 КЗпП України.

Проте, у вказаній заяві позивач акцентує увагу на тому, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 запроваджено новий порядок розрахунку сум середнього заробітку, зокрема про те, що суд керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати :

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором ;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, Закон пов'язує наявність підстав для такої виплати та обов'язок роботодавця провести цю виплату лише з однією обставиною - виплатою всіх сум при звільненні працівника, що належать йому в день звільнення.

Крім того, для працівника час звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку пов'язується лише з одним терміном - днем повного розрахунку.

Позивач у поданій заяві просить суд врахувати, що він звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 13 березня 20120 року. Станом на день звернення і в тому числі станом на час розгляду справи, відповідач з позивачем ще не розрахувався.

3. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.

Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.

3.1. Норми права, які застосував суд.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей з 76 по 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

3.2. Мотивована оцінка судом аргументів,

наведених позивачем у справі.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України"

Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача - ОСОБА_1 до відповідача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 06.06.2019 і по день ухвалення рішення, із врахуванням трьохденного робочого тижня та із врахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 02 серпня 2011 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятий на роботу в ВАТ «Державну акціонерну компанію «Автомобільні дороги України» дочірнє підприємство «Тернопільський облавтодор» машиністом екскаватора 5 розряду по переведенню з філії "Монастириський райавтодор", що підтверджується записом в трудовій книжці, підстава наказ №85 від 02.08.2011 року.

06 червня 2019 року, ОСОБА_1 було звільнено з роботи 06 червня 2019 року по ст.36 п. 1 КЗпП України за згодою сторін з виплатою компенсації за період роботи з 02.08.2018 року по 06.06.2019 року за 22 календарних дні, що стверджується наказом №25. і к від 05.06.2019 філії Бучацького райавтодору Дочірнього підприємства Тернопільський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України та записом в трудовій книжці.

Як вбачається з довідки виданої філією «Заліщицького ДЕД» ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» №36 від 2.03.2020 року, виданої за підписом заступника начальника філії «Заліщицьке ДЕД» Дроздовським Й.П. та головним бухгалтером ОСОБА_3 станом 01.03.2020 року, ОСОБА_1 не виплачена заробітна плата в розмірі 17384,04 грн.

Позивач неодноразово звертався з проханням виплатити заборгованість при розрахунку, зокрема ОСОБА_1 звертався до бухгалтерії філії "Заліщицьке ДЕД" ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» з вимогою про погашення заборгованості 02 березня 2020 року, про що свідчить довідка №86 від 23.03.2020, видана філією "Заліщицьке ДЕД" ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України».

Проте відповідач невиплату коштів мотивував їх відсутністю.

Своїми діями Відповідач порушив право на оплату праці Позивача, у зв'язку з невиплатою заробітної плати погіршилися його життєві зв'язки, що змусило його прикладати додаткових зусиль для організації свого життя та вплинуло на звичайний життєвий стан, оскільки він був повністю позбавлений можливості реалізації власних звичок та бажань, а також можливості матеріального забезпечення своєї родини.

Повного розрахунку по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, а залишок невиплаченої заборгованості стягнуто судовим наказом від 13.03.2020 у справі №603/168/20, ухваленим Монастириським районним судом.

Статтею 47 КЗпП України, станом на час звернення позивачки до суду, визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, як слідує із ч. ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 910/4518/16 зазначено, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з : фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу №44-к від 28.02.2019 філія «Заліщицька ДЕД» працювала на трьохденному робочому тижні (понеділок, вівторок, середа).

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач просив суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 06.06.2019 по день ухвалення рішення суду, виходячи із середньоденної заробітної плати. Враховуючи, що позивач - ОСОБА_1 був звільнений з роботи 06.06.2019, то кількість робочих днів в період з 07.06.2019 по 17.08.2021 (включно) складає 331 робочих днів.

Отже розмір середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, що підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача складає 51 768 грн 40 коп. (156,40 грн/день х 331 робочих днів).

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Обсяг відповідальності відповідача відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо недоплати позивачу заробітної плати, а тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 51 768 грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 - 51 768 (п'ятдесят одна тисяча сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Позивач - ОСОБА_1 , с. Гончарівка, Чортківськовго район (стара назва Монастириського району), Тернопільської області, 48332, (ідент. номер НОМЕР_1 );

Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'', вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 4600,1 (код ЄДРПОУ 31995099).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення із врахуванням вихідних та святкових днів, а також відрядження судді, складено на протязі робочих днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення - 17.09.2021.

Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручено нарочно особисто уповноваженим представникам.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко