вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
20.09.2021 Справа № 917/943/21
Господарський суд Полтавської області у складі судді Сіроша Д. М., за участю секретаря судового засідання Бойченко Л. О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом
Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області
до Малого колективного підприємства "Фахівець"
про стягнення безпідставно збережених коштів
без участі представників сторін
Обставини справи: Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася з позовом до Малого колективного підприємства "Фахівець" про стягнення 71009,15 грн безпідставно збережених коштів.
В позові позивач зазначає, що підставою для звернення до суду стало те, що в порушення вимог земельного законодавства, відповідач в період з 01.04.2020 по 30.04.2021 користувався земельною ділянкою без належно оформленого права користування нею.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 7499 від 08.07.2021) визнав в повному обсязі та просить суд розстрочити виконання рішення про стягнення 71009,15 грн рівними частинами строком на 60 місяців.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 7913 від 19.07.2021) заперечив проти розстрочення виконання рішення, посилаючись на те, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження підстав для розстрочення виконання рішення суду та не надав доказів на підтвердження існування виняткових обставин, що підтверджують неможливість виконання рішення суду. Також, відсутні докази існування обставин на сьогоднішній день та на момент прийняття судом рішення, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим, та відсутності коштів для погашення заборгованості, відповідно не доведено наявності підстав, за яких було б можливим задоволення клопотання про розстрочення виконання судового рішення.
02.08. 2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 8513), в яких просить розстрочити виконання рішення, оскільки одномоментне стягнення заборгованості призведе до повного зупинення господарської діяльності.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.06.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, запропонував відповідачеві протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України сторони суду не надали.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно з статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи суд дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.01.2005 Мале колективне підприємство "Фахівець" є власником кафе майстерні по ремонту автомобілів та приміщення для надання побутових послуг по провулку Героїв Бреста, буд. 48-А в м. Кременчуці.
24.10.2003 Кременчуцька міська радою Полтавської області та Мале колективне підприємство "Фахівець" уклали договір оренди земельної ділянки, загальною площею 744 кв. м, кадастровий номер 5310436100:07:002:0026 для експлуатації і обслуговування майстерні по ремонту автомобілів та приміщень для надання побутових послуг по провулку Героїв Бреста, буд. 48-А в м. Кременчуці.
Договір укладений строком до 01.09.2008.
11.03.2016 відповідач звернувся до Кременчуцької міської ради Полтавської області з заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для експлуатації та обслуговування майстерні по ремонту автомобілів та приміщень для надання побутових послуг по провулку Героїв Бреста, буд. 48-А.
27.04.2016 рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області «Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) юридичним та фізичним особам в м. Кременчуці», Малому колективному підприємству "Фахівець" надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для експлуатації та обслуговування майстерні по ремонту автомобілів та приміщень для надання побутових послуг по провулку Героїв Бреста, буд. 48-А.
Однак, як зазначає позивач, станом на день подачі позовної заяви до суду відповідач так і не оформив право користування спірною земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.10.2019 у справі № 917/833/19 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до Малого колективного підприємства "Фахівець" про стягнення 80783,78 грн позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 80783,79 грн.
Також, рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.08.2020 у справі № 917/647/20 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до Малого колективного підприємства "Фахівець" про стягнення 54246,52 грн позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 54246,52 грн.
Однак у період з 01.04.2020 по 30.04.2021 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації нежилої будівлі, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б отримати у разі оформлення відповідачем згідно вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
Як убачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.01.2005.
При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права.
Отже, відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Відповідачем визнав позов у повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно з статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
З огляду на викладене Мале колективне підприємство «Фахівець», як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України, визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Як убачається з матеріалів справи, відповідач у період з 01.04.2020 по 30.04.2021 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому Законом розмірі.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за період з 01.04.2020 по 30.04.2021 розмір орендної плати мав становити 71009,15 грн.
Зважаючи на те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17).
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 71009,15 за період з 01.04.2020 по 30.04.2021 підлягає задоволенню.
При вирішенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суд виходив з наступного.
В обґрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення відповідач зазначає, що основна частина боргу виникла в період встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вказані обмеження негативно вплинули на господарську діяльність відповідача.
З огляду на викладене, відповідач стверджує про неможливість одномоментного виконання рішення суду у цій справі та просить суд відстрочити виконання рішення у справі на 60 місяців.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 7913) заперечив проти розстрочення виконання рішення, посилаючись на те, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження підстав для розстрочення виконання рішення суду та не надав доказів на підтвердження існування виняткових обставин, що підтверджують неможливість виконання рішення суду. Також, відсутні докази існування обставин на сьогоднішній день та на момент прийняття судом рішення, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим, та відсутності коштів для погашення заборгованості, відповідно не доведено наявності підстав, за яких було б можливим задоволення клопотання про розстрочення виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Зазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Розстрочення це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов'язано з об'єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення у справі "Трихліб проти України", заява №58312/00, пп.25-32, від 20 вересня 2005 року, у справі "Іммобіліаре Саффі проти Італії", заява №22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п. 66).
Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
В рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п.1 ст.6 Конвенції та ст. 1Протоколу №1 їх практичного змісту.
Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу №1 були порушені. ("Анацький проти України" N 10558/03, пп.22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).
Отже, внаслідок тривалого невиконання рішення суду, порушуються права стягувача у виконавчому провадженні та вимоги статті124 Конституції України, Закону України "Про виконавче провадження", стаття 6 Конвенції, стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції, що може призвести до завдання збитків державі.
Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання розстрочки виконання рішення, відповідачем не надано, згоди позивача на розстрочку виконання рішення суду відповідачем не отримано, як і не надано належних доказів неможливості виконати рішення суду.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою надання розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення, які заявник повинен довести суду відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами частини 1 статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, оскільки заявником взагалі не підтверджено належними та допустимими доказами неможливість виконання рішення суду, щодо розстрочення якого було заявлене відповідне клопотання.
З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане у встановленому законом порядку, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача.
Щодо судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку повернути з Державного бюджету України позивачеві 1135,00 грн судового збору. Залишок судового збору в сумі 1135,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 130, 232 - 233, 237 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Малого колективного підприємства "Фахівець" (провулок Героїв Бреста, буд. 46А, м. Кременчук, Полтавська обл., 39601, ідентифікаційний номер 22521840) на користь Кременчуцької міської ради Полтавського району Полтавської області (площа Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 24388300) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 71009,15 грн та 1135,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відмовити у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення.
Повернути Кременчуцькій міській раді Полтавського району Полтавської області (площа Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 24388300) з Державного бюджету України 1328,31 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 20.09.2021 у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Суддя Д.М. Сірош