36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
про закриття провадження у справі
20.09.2021 Справа № 917/583/21
Суддя Господарського суду Полтавської області Сірош Д. М., розглянувши матеріали позовної заяви
Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛФА ОПТ"
до Приватної агрофірми "ХЛІБОРОБ"
про стягнення штрафу
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛФА ОПТ" звернулося з позовом до Приватної агрофірми "ХЛІБОРОБ" про стягнення 204420,00 грн штрафу, у зв'язку з порушенням умов договору поставки № 406 сільськогосподарської продукції від 29.09.2020.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору № 406 в частині своєчасної поставки товару, що стало підставою для нарахування штрафу в сумі 204420,00 грн - 10% від вартості несвоєчасно переданого товару за прострочення його передачі до 3 днів.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 26.04.2021 суд залишив позовну заяву без руху на підставі частини 1статті 174 Господарського процесуального кодексу України, встановив спосіб усунення недоліків позовної заяви та строк усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивач, у встановлений судом строк, усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.06.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
08.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 7506), у якому заявлено клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з наявністю рішення суду у справі № 917/1734/19, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
15.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 7790).
22.07.2021 від відповідача надійшли заперечення (вх. № 8078).
Як встановив суд, 27.10.2020 ТОВ «Делфа ОПТ» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватної агрофірми «Хлібороб» про стягнення штрафу в розмірі 20% від вартості несвоєчасно переданого товару за прострочення передачі більш ніж на 3 дні.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 917/1734/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Делфа ОПТ» до Приватної агрофірми «Хлібороб» про стягнення 408840,00 грн штрафу (20% від вартості несвоєчасно переданого товару за прострочення передачі товару більш ніж на 3 дні) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Делфа ОПТ» у задоволенні позовних вимог.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 917/1734/20, яке 23.03.2021, яке набрало законної сили, встановлено, що ТОВ "Делфа ОПТ" не надав доказів виконання свого обов'язку щодо надання транспорту для завантаження сої у строк до 02.10.2020 (кінцевий строк поставки), а тому має місце прострочення кредитора. Також, суд встановив, що позивачем не доведено факту наявності повноважень у особи, що прибула 02.10.2020 для отримання сої від відповідача.
Отже, прострочення відповідача щодо передачі товару відсутнє.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже зазначені обставини не підлягають доказуються під час розгляду справи № 917/583/21.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви у справі, що розглядається (№ 917/583/21) позивач просить стягнути з Приватної агрофірми «Хлібороб» штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно переданого товару за прострочення його передачі до 3 днів.
При цьому позивач посилається на те, що між ТОВ «Делфа ОПТ» і Приватною агрофірмою «Хлібороб» був укладений договір поставки сільськогосподарської продукції - 150 тон сої від 29.09.2020 № 406.
За змістом пункту 2.2 договору строк передачі сої - до 02.10.2020.
Пункт 4.1 договору передбачає, що за прострочення передачі товару на строк до 3-х календарних днів Приватна агрофірма «Хлібороб» сплачує ТОВ «Делфа ОПТ» штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно переданої сої, а в разі прострочення передачі її більш ніж на 3 дні розмір штрафу збільшується до 20% від вартості несвоєчасно переданої сої.
Предметом спору у справі № 917/1734/20 було стягнення штрафу в розмірі 20% від вартості несвоєчасно переданого товару за прострочення передачі товару більш ніж на 3 дні.
Предметом спору у цій справі (№ 917/583/21) є стягнення штрафу у розмірі 10% від вартості несвоєчасно переданого товару за прострочення передачі товару на строк до 3-х календарних днів.
Отже, предметом спору у зазначених справах є стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання за договором № 406 поставки від 29.09.2020 (10% штрафу від вартості несвоєчасно переданого товару у справі № 917/583/21 та 20% штрафу від вартості несвоєчасно переданого товару у справі № 917/1734/20).
Проте, штраф у розмірі 10% та 20% не є окремими видами відповідальності за договором, а лише розміром однієї й тієї ж самою відповідальності за одне й те саме порушення з різними строками тривалості.
Зазначену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.
За змістом частини першої та другої статті 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Положеннями статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, а також приписами статті 546 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Умовами договору сторони погодили, штраф за прострочення передачі товару на строк до 3-х календарних днів у розмірі 10% від вартості несвоєчасно переданого товару, та додатково штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно переданого товару в разі прострочення передачі товару більш ніж на 3 дні.
Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк до 3-х календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк більше 3-х календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.
Отже Господарським судом Полтавської області розглянутий спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 917/1734/20) та відмовив у задоволенні позову.
Проаналізувавши зміст позовної заяви, яка є предметом розгляду у цій справі та зміст позовної заяви, яка була предметом розгляду у справі № 917/1734/20, суд дійшов висновку про те, що склад сторін, предмет та підстави позову у цій справі (№ 917/583/21) та у справі № 917/1734/19 є тотожними.
Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями статті 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується зі статтею 326 цього кодексу встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: SovtransavtoHolding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18 листопада 2003 року №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Враховуючи вказані вище положення суд зазначає, що подання позивачем нового позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято рішення у справі № 917/1734/20, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитися повторного розгляду справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України підставою для закриття провадження у справі є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
З системного аналізу положень зазначених норм вбачається, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.
При цьому, суд зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору на загальних підставах. Тобто, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановити наявність рішення господарського суду або іншого органу, прийнятого у справі: між тими ж сторонами; про той же предмет; з тих же підстав.
З урахуванням викладеного, суд вбачає наявність правових підстав для закриття провадження у справі № 917/583/21, з огляду на встановлення під час розгляду цієї справи наявності судового рішенням у справі № 917/1734/20, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет із з тих самих підстав, з наданням правової оцінки у такому рішенні обставинам та підставам позову, заявленим у цій справі.
Отже, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 917/583/21 на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 185, 231, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі № 917/583/21 закрити.
Ухвала відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала підписана 20.09.2021, у зв'язку з перебуванням судді Сіроша Д. М. у відпустці.
Суддя Д. М. Сірош